Реєстрове козацтво

Спроби організації українського війська реєстрового козацтва сягають 1524 року, у якому Великий князь литовський і король Польщі Сигізмунд I Старий доручив Семену Полозовичу і Кшиштофу Кмітичу організувати козацький відділ на державну службу. Через брак фінансів цей проект не реалізовано. Подібна доля зустріла пропозицію черкаського старости Остафія Дашковича. У короля вважали, що створення урядових козацьких формацій допоможе контролювати козацькі рухи й стримувати протитатарські акції козаччини.

Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда II Авґуста 2 червня 1572 р., коли було доручено коронному гетьманові Єжи (Юрію) Язловецькому найняти з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище.

Реєстрових козаків звільнено від юрисдикції локальних урядів і піддано владі «козацького старшого» (перший «старший» — шляхтич Ян Бадовський). За Стефана Баторія реєстр збільшено документом від 16 вересня 1578 року до 500 осіб,[1] потім — до 600 козаків і козацьким гетьманом («dux supremus») призначено брацлавського кастеляна, черкаського старосту князя Михайла Вишневецького.

1590 року загальний сейм Речі Посполитої ухвалив збільшити реєстр до 1000 козаків. Крім оборони кордонів реєстровці мали стримувати інших козаків (не реєстрованих) від самовільних виправ на Молдавію, головний табір перенесли з Базавлуку до урочища Кременчуг на молдавському березі Дністра. Базою провіанту та матеріальної підтримки замість Черкаського староства стало Снятинське. Снятинський староста Миколай Язловецький став «старшим над козаками», Оришевський Ян — його «поручником» (заступником).[2]

Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, литаври й інші інсигнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано у власність містечко Трахтемирів з Зарубським монастирем для розміщення арсеналу і військового шпиталю (див. Трахтемирівський монастир). Реєстрові козаки дістали офіційну назву Запорозького, або Низового війська.

Військова історія України
Реєстрове козацтво
Середньовіччя Київська Русь Вої Дружина Королівство Руське Воїнство ВКЛ Руське воїнство
Нові часи Річ Посполита Крилаті гусари Гетьманщина та її союзники Козацтво: Реєстрове • Нереєстрове Гайдамаки Опришки Російська імперія Козацтво: Азовське • Бузьке • Дунайське • Чорноморське Османська імперія Задунайська Січ Слов'янський легіон Королівство Галичини та Володимирії Банатська Січ Австро-Угорська армія: Українські січові стрільці • Руський Батальйон Гірських Стрільців
Світова війна і Революція УНР Армія УНР Поліська Січ ЗУНР Українська Галицька армія Українська Держава Збройні сили Української Держави Зелений Клин Українське Далекосхідне Незалежне Військо Зелені повстанці Революційна повстанська армія України Карпатська Україна Карпатська Січ Українська національна колонія Харбін Батальйон «Далекосхідна Січ» УРСР Червоне козацтво Українська радянська армія
Друга світова війна Українське державне правління Українська повстанська армія Третій Рейх Військові відділи націоналістів Дружини українських націоналістів Українське Визвольне Військо Дивізія «Галичина» Українська національна армія
Радянська доба Українці в Радянській армії
Незалежна Україна Збройні сили України Добробати
Категорія • Портал

Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом уряду Речі Посполитої загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними. Ці козаки несли службу на найнебезпечнішому кордоні, через який татари нападали на українські землі. Цей особливий реєстр був створений з метою мати в разі татарських нападів завжди напоготові 2 000 козаків. Вони були на самозабезпеченні. Тільки під час військових походів отримували незначну платню. Як дарунок раз в рік отримували кожух і один дукат.

Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало назагал консервативні козацькі кола.

1591 р. зверхником реєстровців було призначено хмільницького старосту Міхала Язловецького; Кшиштоф Косинський, готуючись до нападу на маєтки Острозьких, вказував, що староста М.Язловецький не поспішає виплачувати належну козакам платню.[3]

Під час козацьких повстань 1591–1596 рр. сеймовими постановами реєстрове козацтво було ліквідовано. Але 1599 р. почалося нове складання реєстру. В 1-й половині 17 ст. чисельний склад реєстрового козацтва не був сталий. Козацтво вело боротьбу за розширення реєстру. Шляхетський уряд Речі Посполитої намагався зменшити чисельність реєстрових козаків. Однак під час воєн шляхетський уряд Речі Посполитої з метою збільшення збройних сил був змушений закликати все боєздатне козацтво до реєстрового війська, яке тимчасово зросло до кількох десятків тисяч чоловік.

• У 1617 році сейм затвердив реєстрове військо в кількості 1 000 чоловіків. За Раставицькою угодою 1619 р. реєстр встановлювався в 3 000 чол.
• Під час Хотинської війни 1620–1621 рр. П.Сагайдачний привів під Хотин 40 тис. запорозьких козаків.
• Куруківський договір 1625 р. встановлював 6-тисячний реєстр.
• За гетьмана М.Дорошенка було сформовано 6 реєстрових полків.
• Після розгрому козаками шляхетського війська Речі Посполитої в Переяславському бою 1630 р. (див. Переяславська угода 1630) реєстр було збільшено до 8 тис. чоловік.
• Участь Балтійської козацької флотилії з 1500 реєстрових козаків під проводом Костянтина Вовка у польсько-шведському військовому конфлікті 1635 року.
• Внаслідок поразки селянсько-козацького повстання 1637 р. (див. повстання Павлюка) реєстр було зменшено до 6 тис. чол. та обмежено козацьке самоврядування.

Складання реєстрів супроводжувалося загостренням боротьби в Україні. Десятки тисяч виключених з реєстру, так званих виписних козаків (випищиків), шляхетський уряд Речі Посполитої не визнавав за козаків. Щоб позбутися закріпачення, вони тікали на Запоріжжя — центр визвольної боротьби українського народу проти шляхетського гніту Речі Посполитої. Тому під час складання реєстру на Придніпров'ї розміщувалися значні сили шляхетського війська Речі Посполитої.

1594 р. зі зверхником реєстровців Миколаєм Язловецьким про похід на татар, які повертатимуться з походу із Угорщини, домовлявся посланець Папи Климентія VIII — хорватський священик Комулович. Похід не вдався (частина реєстровців втекла по дорозі);[5] невдовзі Миколай Язловецький помер.

Реєстрові козаки відіграли значну роль і в боротьбі українського народу проти османсько-татарської агресії. Під час визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. внаслідок масового покозачення селян і міщан та переходу на сторону повсталого народу реєстрові козаки, збройні сили селянсько-козацького війська досягли понад 100 тис. чол. Не мали успіху спроби шляхетської Речі Посполитої обмежити число козаків: 40 тис. (Зборівський договір 1649), 20 тис. (Білоцерківський мирний договір 1651).

Зборівський договір (18 серпня 1649) — Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб.

#	Місто полків реєстрових козаків	Число реєстрових козаків
1	Біла Церква	2990
2	Брацлав	2662
3	Кальник	2050
4	Канів	3167
5	Київ	2002
6	Корсунь	3470
7	Кропивна	1993
8	Миргород	3009
9	Ніжин	991
10	Переяслав	2986
11	Полтава	2970
12	Прилуки	1996
13	Умань	2977
14	Черкаси	2990
15	Чернігів	998
16	Чигирин	2230

Народно-визвольна війна 1648–1654 рр. скасувала реєстри як політичні документи шляхетського уряду Речі Посполитої, що обмежували чисельність українського козацтва. Замість реєстрів почали складати компути (списки), на підставі яких визначали приналежність до козацького стану.

Після 1654 р. назва «реєстрові козаки» поступово вийшла з ужитку і замінилася термінами «городові козаки», з 1735 р. — «виборні козаки».

Козацько-селянські повстання 20-30-х років XVII століття сильно вплинули на зміну чисельності козацького реєстру.

Перша масштабна польсько-козацька війна цього періоду відбулася 1625 року. Збройними діями з боку козаків керував Марко Жмайло. У результаті конфлікту було укладено Куруківську мирну угоду, згідно з якою реєстр збільшувався до 6 тис. осіб. До підписання угоди козаків у реєстрі було 3 тис. Наступного разу реєстр збільшився у 1630 році внаслідок підписання Переяславської мирної угоди між козаками Тараса Федоровича (Трясила) та поляками до 8 тис. Внаслідок польсько-козацького збройного конфлікту 1635 року з Іваном Сулимою на чолі козаків чисельність реєстру не змінилася.

Після перемоги польського війська над козаками Павла Бута та Якова Остряниці у 1637-1638 роках сейм Речі Посполитої ухвалив "Ординацію Війська Запорозького", за якою реєстр становив 6 тисяч осіб. Така чисельність зберігалась протягом наступних 11 років - до укладення Зборівського договору (1649 р.), за яким реєстр збільшувався до 40 тис. козаків.

• Реєстр Війська Запорозького
• Джерела формування українського козацтва

• Винар Л. Початки українського реєстрового козацтва // Український Історикю — 1964. — Ч. 2—3.
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
• Реєстрові козаки // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Т. Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2481—2482.
• Голобуцкий В. Запорожское казачество. — К., 1957. (рос.)
• Крип'якевич І. Козаччина і Баторіеві вільности. Жєрела… — Львів, 1908. — Т. VIII.
• Щербак В. О. Реєстрові козаки // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 170. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Яковлів А. З історії реєстрації українських козаків. Україна. — 1907. — Т. І.

• Реєстри козацькі // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Реєстрові козаки // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1572-1573. — 1000 екз.
• Щербак В. Реєстрові козаки на державній службі
• Щербак В. Джерела формування українського козацтва.