Писемності в СРСР

У складі Радянського Союзу перебувала низка народів, що мали давню писемну традицію, водночас більшість народів, що опинилися в СРСР, здобули писемність лише в кінці XVIII — на початку XIX століття. Писемності багатьох народів російської півночі та деяких інших регіонів були розроблені в період існування СРСР.

Старописьменна традиція була в українців, білорусів та росіян (кирилиця), балтійських народів (латиниця), грузинів та вірмен (національні абетки). Мусульманські народи Поволжя, Кавказу, Середньої Азії обмежено користувалися арабським письмом.

З кінця XVIII століття з метою християнізації язичників та мусульман починається переклад релігійних книг мовами народів Росії. У всіх цих книгах використовувався кириличний шрифт. З середини XIX століття починається дуже обмежене видання букварів для неслов'янських народів Росії також виключно з використанням кириличного шрифту.

До початку XX століття відносяться перші спроби стандартизації національних орфографії та алфавітів. Як правило, рішення про стандартизацію приймалися на вчительських з'їздах, але часто ці рішення не виконувалися, оскільки найбільша друкарня національних книг в Казані продовжувала користуватися своїми шрифтами та власними правилами.

У СРСР мовне питання мало важливе політичне значення, оскільки до складу цієї держави входило більше 120 різних народів. Водночас чіткої законодавчої бази щодо мов у СРСР не було. Російська мова не мала статусу офіційної до 1990 року, хоча фактично весь час виконувала цю функцію. Декларувався вільний розвиток всіх мов народів, що опинилися в СРСР, проте насправді мови не мали однакових прав.

Реформи писемностей різних мов відбувалися у відповідності з «генеральною лінієї» панівної комуністичної партії. Так після громадянської вийни, коли радянська влада була ще досить слабкою на «околицях імперії», було проголошено політику коренізації, тобто розвитку місцевих мов та культур.

Та вже 1923 року почалася кампанія латинізації мов народів СРСР. Першими на латинізований алфавіт перейшли інгуші, а слідом за ними чимало інших народів СРСР. Кирилична писемність збереглася тільки у слов'янських народів, а також у чувашів, мордви, марійців і удмуртів. У грузинів і вірмен збереглися національні алфавіти. Важливою тенденцією латинізації було створення писемності для безписемних раніше народів. Розроблялися алфавіти навіть для найнечисленніших етносів: іжорців, алеутів та ін. Кілька років велася розробка латинської абетки навіть для російської мови.

Проте вже в 1935 році починається нова кампанія — кампанія кирилізації. Ця кампанія збігається в часі з періодом найжорстокіших сталінських репресій 1930-х років. Кирилізація стосувалася насамперед тих мов, що якраз кілька років тому були переведені на латиницю. До 1941 року процес було в цілому завершено.

Кирилізацію в СРСР чимало дослідників розглядають в рамках загальної русифікації в СРСР, як один зі способів наближення неслов'янських мов принаймні до графіки російської мови. Водночас деякі нечисленні народи не одержали нового кириличного алфавіту, а випуск літератури цими мовами було припинено.

У кінці 1970-х років почалася нова кампанія створення писемностей для малочисельних народів СРСР. Майже всі нові алфавіти створювалися на базі кирилиці.

Після розпаду СРСР низка народів повернулася до латинського алфавіту: молдовани, азербайджанці, узбеки, каракалпаки, туркмени та ін.