Плоскіна Володимир Іванович

Володимир Іванович Плоскіна народився 25 травня 1954 року в українському селі Чинадійово, Мукачівського району, Закарпатської області. Там же й почав грати у футбол під керівництвом Івана Михайловича Шепи. У 1969 році юнак дебютував у команді майстрів класу Б «Карпати» з Мукачевого. З 1971 року захищав кольори ужгородської «Говерли» та майже чотири роки провів у дублі київського «Динамо», так ні разу й не зігравши за основний склад, а у 1975 році, провівши ще одне коло чемпіонату в Ужгороді, перейшов до одеського «Чорноморець», хоча на той час у Володимира була ще й пропозиція від львівських «Карпат», на яку молодий футболіст погодився, але Матвій Черкаський, що працював тоді одним з тренерів чорноморської команди вмовив Володимира поїхати до Одеси[4].

Перейшовши до нової команди, яка тоді була бронзовим призером СРСР, Володимир зумів дебютувати разом із клубом в єврокубкових турнірах. Перший матч гравця у міжнародному турнірі пройшов 7 вересня 1975 року на стадіоні «Чорноморець» у рамках 1/32 Кубку УЄФА 1975—1976 років проти римського «Лаціо» з відомим нападником Джорджо Кіналья, що минулого 1974-го року став найкращим бомбардиром італійського чемпіонату.[5]. У тому ж матчі відзначився одеський нападник, Анатолій Дорошенко, який забив єдиний м'яч у зустрічі. Але у матчі-відповіді у Римі «моряки» отримали пенальті на 89 хв. у свої ворота, через що сумарний рахунок за двома матчами став 1:1. А у овертаймі відзначився Кіналья, що забив ще два голи, зробивши гет-трик у матчі[4].

На початку своєї кар'єри у «моряків» Володимир Іванович починав грати у ланці атаки, на позиціях крайнього нападника та опорного півзахисника. Вже пізніше грав і у ланці оборони — опорним та крайнім захисником. Володимир Плоскіна за свою кар'єру грав під керівництвом багатьох легендарних футбольних особистостей: Ахмеда Алєскерова, Анатолія Зубрицького, Анатолія Полосіна, Микити Симоняна, Семена Альтмана та Віктора Прокопенка. Саме коли останній був головним тренером клубу команді вдалося вдруге отримати змогу зіграти на міжнародному рівні. Цього разу одесити зіграли на два матчі більше, вигравши у німецького «Вердер» та поширили географію виїздів ще на німецький Бремен та іспанський Мадрид, де поступилися місцевому «Реалу» з рахунком 2:1, а вдома відіграли «сухий матч» 0:0.

У складі моряків Плоскіна провів 13 років як гравець та ще 10 як начальник команди. З 1984 року і до закінчення кар'єри гравця у 1988 році Плоскіна був незмінним капітаном чорноморського клубу і віддавав пов'язку лише у випадках травми. До того, як зайнятися тренерською діяльністю футболіст відіграв за клуб 419 матчів чемпіонату та 41 Кубка СРСР. Обидва ці показники досі рекордні для «Чорноморця». У 1988 році Плоскіна удостоєний спеціального призу «Вірність клубу», а з наступного сезону перейшов на тренерську роботу. За час проведений на селекційній роботі у «Чорноморці» Володимир Плоскіна також зробив багато для клубу — його зусиллями до команди потрапили такі легенди українського футболу, як Тимерлан Гусейнов (найкращий бомбардир клубу в історії — 87 голів), Іван Гецко (автор першого забитого голу збірної України), Ігор Жабченко (багаторічний лідер команди) тощо.

З 1991 до 1998 року обіймав посаду начальника одеської команди, а потім отримав запрошення в селекційний відділ донецького «Шахтаря», де працював до останніх років свого життя. Цьому клубу Володимир Іванович також допоміг віднайти багато талановитих гравців — Дарійо Срну, Олександра Гладкого, Дмитра Чигринського тощо. Помер Володимир Іванович після тяжкої хвороби в одній з лікарень Мюнхена 10 травня 2010 року. Прощання зі спортсменом проведено 13 травня на одеському стадіоні «Спартак». А поховано його на Таїровському кладовищі[6][7]