Гусейнов Тимерлан Рустамович

Народився 24 січня 1968 року у місті Буйнакськ, Дагестанської АРСР, Російської РФСР у кумицькій родині.

У 1970 році разом з батьками переїхав у місто Первомайськ, Миколаївська область, Українська РСР, де з другого класу почав грати у футбол під керівництвом Володимира Прокоповича Резнікова.

	У Первомайську, де я жив з дворічного віку, крім футболу, волейболу та велоспорту нічим іншим школяру зайнятися, за великим рахунком, було нічим. Чому вибрав футбол вже не пам'ятаю. Моїм першим тренером був нині, на жаль, покійний Володимир Прокопович Резніков. Під його керівництвом я тренувався з 2 по 8 клас. А потім Резніков сказав, що якщо я хочу стати справжнім футболістом, то треба їхати вчитися у велике місто ... Оригінальний текст (рос.) В Первомайске, где я жил с двухлетнего возраста, кроме футбола, волейбола и велоспорта ничем другим школьнику заняться, по большому счету, было нечем. Почему выбрал футбол уже не помню. Моим первым тренером был ныне, увы, покойный Владимир Прокофьевич Резников. Под его руководством я тренировался со 2 по 8 класс. А потом Резников сказал, что если я хочу стать настоящим футболистом, то надо ехать учиться в большой город…
— Тимерлан Гусейнов, [2]

1983 року, пройшовши конкурсний відбір, молодий спортсмен перебрався у Ворошиловградський спортінтернат, де його тренером став Вадим Добіжа. Пізніше він став головним тренером ворошиловградської «Зорі», де 1985 року, у 17-річному віці Тимерлан дебютував. Згідно тодішніх футбольних правил у Радянському Союзі, у складі команд другої ліги повинно бути не менш ніж два гравці молодше 18-ти років, при чому вони повинні були обов'язково грати у матчах на своєму полі, та один з них грати на виїзді. У той час разом із Гусейновим у інтернаті також вчилися Сергій Погодін та Олег Волотек, які також викликалися до головної луганської команди.[2] Того року чорно-білі після невдалого сезону вилетіли до шостої української зони другої ліги чемпіонату СРСР. Свій дебютний гол у дорослому футболі Тимерлан Гусейнов забив під час матчу з криворізьким «Кривбасом». На 20-ій хвилині матчу, Гусейнов вийшов на заміну, а вже на 80-ій забив єдиний переможний гол у матчі. У першому ж сезоні 1985 року Тимерлан провів за луганчан 28 матчів та забив 9 голів, ставши найкращим бомбардиром сезону та Майстром спорту СРСР, але команда так і не змогла вийти у першу лігу, зайнявши 13 місце з 14-ти команд. Наступного року 18-річний футболіст став вже основним гравцем команди і разом з командою здобув путівку у першу лігу Чемпіонату СРСР, отримавши свою першу золоту медаль. Наступного 1987 року Гусейнова було призвано до армії, через що він більше не зміг виступати за «Зорю».

Перед початком служби в армії Гусейнова направили грати у київський ЦСКА, а після присяги в армії відправили додому. У той час армійців тренував Віктор Фомін. Але Тимерлан встиг пройти лише двухмісячні збори у Севастополі та відіграти шість матчів, де забив два голи, після чого його направили до московського ЦСКА.

	Столиця СРСР мені не сподобалася. Дуже велике та галасливе місто. Тільки дорога на тренування займала години дві. До сьогодні залишилися найнеприємніші спогади. Може тому, що це пов'язано зі службою в армії... І взагалі великі міста мені не до душі. Оригінальний текст (рос.) Столица СССР мне не понравилась. Очень большой и шумный город. Только дорога на тренировку занимала часа два. До сих пор остались самые неприятные воспоминания. Может потому, что это связано со службой в армии... И вообще большие города мне не по душе.
— Тимерлан Гусейнов, [2]

У складі столичних армійців Гусейнов відіграв майже два сезони, зігравши 13-ти матчах вищої ліги та забивши один гол. Разом із дагестанським футболістом у клубі на той час грали Дмитро Тяпушкін, Андрій П'ятницький та Ігор Корнєєв, а очолював команду Юрій Морозов. Під час виступів за армійські клуби, футболісти ЦСКА жили на базі та проходили строкову службу, за словами самого Гусейнова, але після поразок іноді до футболістів приїжджали «високі чини» та лякали спортсменів «окопами»[2].

Після сезону 1988 року ЦСКА вилетів у першу лігу, але все ж нікого з рядових Радянської армії не відправили на війну. На тренерській посаді Морозова змінив Сергій Шапошников, який згодом відправив Гусейнова до дублюючої команди, але там футболіст також не затримався, забивши три голи у восьми матчах. Після того як стало зрозуміло, що Гусейнов не збирається залишатися в армії його хотіли узяти до себе представники бакинськинського «Нефтчі» та донецького «Шахтаря», але Тимерлан їм відмовив.

Після повернення в Україну футболіст повернувся у «Зорю», яка до того часу знову вилетіла до другої ліги. У луганській команді Тимерлан провів всього два сезони, забивши 30 голів у 84 матчах чемпіонату СРСР, а також провів один матч у кубку СРСР. Після двох років проведених у рідній команді, Гусейнов переїхав до Запоріжжя, де грав за місцевий «Металург», але не відзначився там голами за основний склад, провівши 14 «сухих» матчів.

Після здобуття Україною незалежності футбольний чемпіонат також змінився, при чому у першому ж чемпіонаті 1992 року, що запоріжці, що луганці грали у вищій лізі. Отож Тимерлан вирішив знову, повернутися до Луганська. Але у перших турах він не зіграв за рідну команду, через невирішені фінансові питання трансферу. Однак, після успішного переходу у першому ж матчі з охтирським «Нафтовиком» нападник відзначився дублем. У перших сезонах чемпіонату Гусейнов у «Зорі» показував непогані результати, забивши 21 гол у 48 матчах за два сезони. А по завершенню сезону 1992–1993 років, керівництвом клубу було об'явлено про омолодження складу команди, тому Гусенов перейшов до одеського «Чорноморця» задарма[2].

Перший свій матч за моряків Тимерлан провів 8 серпня 1993 року проти луцької «Волині». Тоді команда Віктора Прокопенка не змогла вразити ворота Андрія Байсаровича жодного разу, а Гусейнов на 77-ій хвилині був замінений на Віталія Парахневича. Однак наступний матч проходив із колишнім клубом футболіста, «Зорею» на Центральному стадіоні ЧМП в Одесі. Вже з перших хвилин гравець показав луганцям якого футболіста вони втратили — у другій хвилині матчу Гусенов забив у ворота «чорно-білих» головою, а потім і ще два голи (на 10-ій та 71-ій хвилинах) оформивши свій перший та єдиний хет-трик у чемпіонаті України у «Чорноморці». Після цього матчу, отримавши три очки команда піднялася на третю сходинку чемпіонату, з якої й фінішувала, а Тимерлан став найкращим бомбардиром сезону. У тому ж році клуб завоював Кубок України. Кожен з перших шести матчів (вдома та на виїзді) з керчинським «Войківцем», запорізьким «Металургом» та дніпропетровським Дніпром одесити відіграли з рахунком 4:0, при чому Тимерлан забив по одному голу запоріжцям та дніпрянам. У наступних матчах «чорно-сині» обіграли львівські «Карпати», а у фіналі зустрілися із сімферопольською «Таврією», обігравши її за результатами пенальті 5:3.

Наступні два сезони клуб клуб здобував срібні медалі у чемпіонаті, а у 1994–1995 роках команда вийшла у півфінал Кубка країни, але поступилася донецькому «Шахтарю», який згодом став володарем трофею. Усі ці досягнення дали можливість команді щороку виступати у єврокубкових турнірах. Всього Тимерлан Рустамович провів у Кубку кубків та Кубку УЄФА 11 матчів, де забив два голи — у ворота шейцарського «Грассгоппера» та мальтійського «Гіберніансу».

Після вдалого сезону 1995–1996 років, де Тимерлан став найкращим бомбардиром команда разом із футболістом посіла друге місце у чемпіонаті України[3]. Того ж сезону футболіст провів декілька матчів у складі збірної України у ході відбіркового етапу до чемпіонату Європи 1996 року. Після цих здобутків українець отримав пропозицію переходу в англійський футбольний клуб «Ковентрі Сіті», що виступав у місцевій Прем'єр-лізі. У складі англійців на той час вже виступав колишній захисник львівських «Карпат» Олександр Євтушок.[4]

	Це дуже заплутана історія, яка не має з футболом нічого спільного — одним словом, лихі 90-ті... Не буду розповідати подробиць, адже люди, про яких доведеться говорити, ще живі... Оригінальний текст (рос.) Это очень запутанная история, не имеющая с футболом ничего общего — одним словом, лихие 90-е… Не буду рассказывать подробностей, ведь люди, о которых придется говорить, еще живы...
— Тимерлан Гусейнов, [4]

Після вдалих сезонів, проведених під керівництвом спочатку Віктора Прокопенка, а потім Леоніда Буряка посаду головного тренера довгий час ніхто не займав більше ніж на один сезон. За цей час команда вилетіла у першу лігу, однак не затрималася там, повернувшись до вищого дивізіону наступного року, отримавши срібні медалі. Перше місце зайняло столичне «Динамо-2». Після повернення у вищу лігу Гусейнов відіграв за клуб ще трохи більше одного сезону, але вже майже не забивав.

Всього у «Чорноморці» футболіст провів: 204 матчі у чемпіонаті України, де забив 79 голів; 25 матчів у кубку України — 6 голів; 11 матчів у єврокубкових турнірах — 2 голи. Усього: 240 матчів та 87 голів в офіційних матчах. За цей час Тимерлан встановив декілька рекордів клубу, які ще ніхто не подолав:

• Найбільша кількість матчів в єврокубках усіх часів серед нападників.
• Найбільша кількість матчів в усіх змаганнях українського періоду серед нападників.
• Найбільша кількість матчів у чемпіонатах України серед нападників.
• Найбільша кількість матчів у кубках України серед нападників.
• Найбільша кількість голів у всіх змаганнях усіх часів.
• Найбільша кількість голів у чемпіонатах України.
• Найбільша рекордна кількість голів за один сезон чемпіонату України.

По завершенні кар'єри Гусейнов почав грати у напів-аматорському клубі «Сигнал» з Одеси (у 2000 та 2002–2004 роках), де здобув ще одну нагороду — Кубок Одеської області, а також грав у друголіговому «Спартаку» з Сум.

Перший свій матч у складі збірної Тимерлан Гусейнов провів 16 жовтня 1993 року у товариському матчі проти збірної США. Також він брав участь у кваліфікаційному раунді до чемпіонату Європи 1996 та ще у декількох товариських матчах. Свій дебютний гол Гусейнов забив 13 листопада 1994 року у матчі проти збірної Естонії на 72-й хвилині. Всього Тимерлан провів 14 матчів за збірну та забив 8 голів (з них по два дублі). Цікаво, що усі матчі за національну команду Гусейнов провів будучи гравцем «Чорноморця» і ні до, ні після одеського клубу до збірної не викликався.

Матчі Тимерлана Гусейнова за національну збірну України
#	Дата	Місце	Стадіон	Суперник	Рахунок	Турнір				Примітки
01	16 жовтня 1993	Гай-Пойнт	Ей. Джей. Симейн Стедіум	США	2-1	Товариський матч				[5]
02	20 жовтня 1993	Сан-Дієго	Джек Мерффі Стедіум	Мексика	1-2					[6]
03	12 жовтня 1994	Київ	Республіканський стадіон	Словенія	0-0	Євро 1996, кваліфікація				[7]
04	13 листопада 1994			Естонія	3-0		72'			[8]
05	26 квітня 1995	Таллін	Кадріорг		1-0		17'			[9]
06	11 червня 1995	Київ	Республіканський стадіон	Хорватія	1-0					[10]
07	6 вересня 1995	Вільнюс	Жальгіріс	Литва	3-1		66', 70'			[11]
08	11 жовтня 1995	Любляна	Олімпія	Словенія	2-3		44'			[12]
09	11 листопада 1995	Барі	Санта Нікола	Італія	1-3					[13]
10	9 квітня 1996	Кишинів	Республіканський стадіон	Молдова	2-2	Товариський матч	49', 66'			[14]
11	1 травня 1996	Самсун	Стадіон «19 травня»	Туреччина	2-3		34'			[15]
12	13 серпня 1996	Київ	НСК «Олімпійський»	Литва	5-2					[16]
13	2 жовтня 1996			Португалія	2-1					[17]
14	23 березня 1997			Молдова	1-0					[18]

Всього: 14 матчів; 8 перемог, 2 нічиїх, 4 поразки.

Після завершення кар'єри гравця в 2004–2007 роках працював тренером одеського «Сигналу». З 11 лютого 2007 року працював тренером футбольного клубу «Одеса» (до 2011 носив назву «Дністер» та представляв смт Овідіополь), який за цей час перейшов із другої ліги у першу. У 2008 році певний час був в.о. головного тренера «Дністра», а з сезону 2008–2009 років і до 2012 року був спортивним директором клубу.

З вересня 2013 року входить до тренерського штабу ФК «Реал Фарма», де він допомагає Миколі Лиховидову та Ігорю Корнійцю[19].

«Зоря» Луганськ:

• 01 ! Золотий призер другої ліги СРСР (1): 1986.

«Чорноморець» Одеса:

• 02 ! Срібний призер вищої ліги чемпіонату України (2): 1994–1995, 1995–1996.
• 3 ! Бронзовий призер вищої ліги чемпіонату України (1): 1993–1994.
• 02 ! Срібний призер першої ліги чемпіонату України (1): 1998–1999.

• 01 ! Володар Кубка України (1): 1993–1994.
• 3 ! Півфіналіст Кубка України (1): 1994–1995.

«Сигнал» Одеса:

• 01 ! Володар Кубка Одеської області (1): 2002.

• Найкращий бомбардир чемпіонату України (2): 1993–1994, 1995–1996.
• Перший футболіст незалежної України, що забив 100 голів в офіційних матчах.
• Член Клубу бомбардирів Олега Блохіна (104 голи).