Розенбаум Олександр Якович

Народився 13 вересня 1951 року в Ленінграді (Нині в санкт-Петербурзі) в сім'ї студентів-однокурсників 1-го Медичного інституту, Якова Шмар'євича Розенбаума[4] та Софії Семенівни Міляєвої. Яків і Софія закінчили інститут в 1952 році, а потім сім'я Розенбаумів вирушила жити до східного Казахстану, до міста Зиряновськ. Яків, лікар-уролог, став там головним лікарем міської лікарні; професія Софії — акушер-гінеколог. Протягом шести років батько й мати Сашка лікували мешканців Зирянівська. У цей же період в сім'ї народився ще один син — Володимир Розенбаум[5].

Став вивчати музику з п'ятирічного віку. Закінчив школу № 209 на вулиці Повстання — колишній Павловський інститут благородних дівиць, де раніше навчалися його батьки, а потім — дочка. Закінчив музичну школу № 18 за класом фортепіано та скрипки спочатку під керівництвом Лариси Янівни Іоффе, а згодом — талановитого вчителя Марії Олександрівни Глушенко[5]. Сусідом його бабусі був відомий гітарист Михайло Олександрович Мінін, у якого навчився азам, грі на гітарі навчався сам[5], брав участь у самодіяльності, потім закінчив вечірнє музичне училище за класом аранжування. Грав для друзів, вдома та у дворі. За словами Олександра Яковича, він «на сцені з п'яти років»[6]. Ходив на фігурне катання, у 12 років перейшов до секції боксу «Трудові резерви»[5].

В дитинстві кожне літо проводив в Україні[7][8]. Вважає Київ найкращим містом, після Петребургу (Росія)[9][10][11][12]. Написав багато пісень у Києві[13].

У 1968—1974 роках навчався в Першому медичному інституті в Ленінграді. Досі щорічно дає там концерти. Його виключили з інституту за те, що він не поїхав разом з іншими студентами на традиційне збирання картоплі, але в армію не взяли через поганий зір. Олександр пішов працювати в лікарню. Через рік він поновив навчання в інституті. 1974 року здав на відмінно всі державні іспити й отримав диплом лікаря-терапевта загального профілю. Його спеціалізація — анестезіологія та реаніматологія. Пішов працювати у швидку допомогу, на Першу підстанцію, розташовану на вулиці Професора Попова, б. 16Б, неподалік від рідного інституту[5].

Навчався у вечірньому джазовому училищі при Палаці культури ім. С. М. Кірова. Пісні почав писати з 1968 року в інституті для капусників, студентських спектаклів, вокально-інструментальних ансамблів і рок-груп. 1980 року пішов на професійну естраду. Грав у різних групах.

Родинне життя Розенбаума почалося рано, але перший шлюб тривав недовго. Вже через рік він знову одружився, цього разу на своїй однокурсниці, у подружжя народилася дочка Ганна. У Розенбаума був вибір між професією лікаря, за якою він вже пропрацював 5 років, і естрадною кар'єрою. Вибір було зроблено на користь музики.

Виступав у складі груп та ансамблів: «Адміралтейство», «Аргонавти»[14], ВІА «Шестеро молодих», «Пульс» (під псевдонімом Аяров[15], від «А. Я. Розенбаум»).

Початком сольної діяльності можна вважати виступ 14 жовтня 1983 року в Будинку культури МВС ім. Ф. Е. Дзержинського. Надалі він став художнім керівником театру-студії «Творча майстерня Олександра Розенбаума».

У 1999 році разом з Андрієм Макаревичем їздив в експедицію у джунглі Амазонки (Бразилія)[16].

2003 року обраний депутатом Державної думи Росії від партії «Єдина Росія».

Віце-президент і художній керівник концертного відділу товариства «Велике місто».

Голова ради Фонду розвитку історичної спадщини «Кронштадт». «Відновлення Морського собору р. Кронштадта і повернення його людям для служіння тій ідеї, для якої він був створений — бути головним морським храмом країни, — на думку Голови ради фонду Олександра Розенбаума є „святим завданням“»[17].

28 червня 2005 року підписав серед 50 представників громадськості лист на підтримку вироку колишнім керівникам «Юкоса»[18].

У 2009 році разом з Андрієм Макаревичем подорожував по рікам Пантаналу (Бразилія)[19].

Мешкає і працює в Санкт-Петербурзі.

Підписав серед 42 відомих петербуржців відкритий лист президенту Дмитру Медведєву на підтримку будівництва «Охта-центру»[20].

Учасник щорічної Національної Премії Шансон Року у Кремлі 26 березня 2011.

Захоплюється боксом[21].

(вказана дата запису, а не видання)

• «Домашний концерт» (1981)
• «Памяти Аркадия Северного» (квітень 1982) (спільно з Братами Жемчужними)
• «Посвящение посвящающим» (1983)
• «Новые песни» (листопад 1983) (спільно з Братами Жемчужними)
• «Концерт в Воркуте» (1984)
• «Эпитафия» (1986)
• «Мои дворы» (1986)
• «Нарисуйте мне дом» (1987)
• «Дорога длиною в жизнь» (1987)
• «Концерт на ЛОМО» (1987)
• «Нью-Йоркский концерт» (1987)
• «Казачьи песни» (1988)
• «Анафема» (1988)
• «Гоп-стоп» (1993)
• «Ностальгия» (1994)
• «Горячая десятка» (1994)
• «Вялотекущая шизофрения» (вересень 1994)
• «Розовый жемчуг» (серпень-листопад 1995) (спільно з Братами Жемчужними)
• «На плантациях любви» (березень-травень 1996)
• «Концерт в день рождения» (4 жовтня 1996)
• «Возвращение на Арго» (лютий 1997)
• «Июльская жара» (листопад 1997)
• «Транссибирская магистраль» (листопад 1999)
• «Настоящий солдат» (квітень 2001)
• «Старая гитара» (2001)
• «Странная жизнь» (2003)
• «Я вижу свет» (липень-серпень 2005)
• «Попутчики» (2007)
• «Мечта блатного поэта» (лютий 2009)
• «Рубашка нараспашку» (травень-червень 2010)
• «Берега чистого братства» (липень 2011) (спільно з Григорієм Лепсом)
• «Метафизика» (запис 2014—2015; реліз 11 грудня 2015)
• «Симбиоз» (2019)
• «Ритм Лю Блюз» (2020)

• «Фонарщик» (1990)
• «Флагманский марш» (1996)
• «Подари, Господь, мелодию» (2000)
• «Кантри на завалинке» (2000)
• «Вальс-Бостон» (2001)
• «Колыбельная» (2001)
• «Клетчатый» (2003) (спільно з Дмитром Гордоном)
• «Вечерняя застольная» (2011) (спільно з Йосипом Кобзоном і Григорієм Лепсом)
• «Любовь на Бис!» (2012) (спільно з Зарою)
• «Почти» (2020)
• «Держи свой такт» (2020)

• 1987 — «Лицом к лицу»
• 1987 — «Два часа с бардами»
• 1990 — «Размышления Александра Розенбаума»
• 1994 — «Бессонница»
• 1996 — «Я не могу назвать себя звездой» (Телеканал «Київ»)
• 1997 — «Вальс-бостон»
• 1997 — «Поздний экспресс»
• 2003 — «Философия пути» 20 лет спустя (частина 1 і частина 2)
• 2004 — «Личная жизнь Александра Розенбаума»
• 2010 — «Мужчины не плачут»
• 2011 — «Странная жизнь» Александра Розенбаума
• 2011 — «Мой удивительный сон…»
• 2016 — «Александр Розенбаум. Мне тесно в строю»
• 2021 — «Александр Розенбаум. Тринадцатая струна»
• 2021 — «Сны у розового дерева»
• 2021 — «Свой среди своих»

• Орден Пошани (7 вересня 2011 року)[22].
• Народний артист Російської Федерації (2001 рік).
• Заслужений артист Російської Федерації (1996 рік).
• Ювілейна медаль «300 років Російському флоту»[23].
• Ювілейна медаль «70 років Збройних Сил СРСР».
• Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР».
• Медаль «Захиснику Вітчизни»[24].