Росомаха

Країни поширення: Канада, Китай, Естонія, Фінляндія, Монголія, Норвегія, Російська Федерація, Швеція, Сполучені Штати Америки[2]. Проживає в тундровій і тайговій зонах. Може бути знайдена в лісах, горах або відкритих рівнинах[3].

Один з найбільших видів своєї родини. Тіло (завдовжки 76–86 см, вага 11–14, зрідка до 32 кг) кремезне, присадкувате (висота у плечах 35–45 см), на коротких, напівстопохідних кінцівках з напіввтяжними кігтями. Загальне забарвлення чорно-коричневе. Світло-коричнева смуга тягнеться уздовж кожного з боків тіла від плеча до крижів і приєднується до своєї протилежної смуги над чи на основі хвоста. Нагадує гігантську куницю, з кремезною великою головою, відносно невеликими, округлими вухами, коротким хвостом і масивними кінцівками. Самиці мають чотири черевні й чотири пахові молочні залози[3]. Зубна формула: I 3/3, C 1/1, P 4/4, M 1/2 = 38[4].

Для житла може побудувати грубе ложе з трави чи листя в печері чи в ущелині між каменями або в норі, збудованій іншими тваринами чи під деревами, що впали. Більшість випадків материнських лігв у Фінляндії були виявлені в норах під снігом. Росомаха в основному наземна тварина, але вона може лазити по деревах з великою швидкістю і є чудовим плавцем. Має гострий нюх але, мабуть, поганий зір і посередній слух. Активність переважно нічна, але іноді зустрічається і вдень. На крайній півночі, де є періоди тривалого світла чи пітьми, росомаха має почергові 3–4-годинні періоди активності і сну. Взимку у пошуках їжі може покривати до 45 км за добу. Може рухатись галопом тривалий період, іноді долаючи 10–15 км без відпочинку. У гірських районах рухається до нижчих висот взимку. Молодь зазвичай розсіюється на 30–100 км від свого материнського діапазону проживання. При вдалому полюванні, надлишок здобичі росомаха ховає, вкриваючи землею чи снігом або вклинюючи в розгалуження дерев. Проживає при відносно низькій щільності населення, У Скандинавії за різними оцінками щільність поширення — одна особина на 200–500 км². Особа тієї ж статі не допускається на територію. У межах території кожного самця знаходяться території трьох чи чотирьох дорослих самиць і їх потомство. Росомаха — солітарний вид, за винятком сезону парування[3].

Є неперевершеним по силі серед ссавців його розміру і, як повідомляється, відганяє ведмедів і пум від їхньої здобичі. Живиться падлом, яйцями птахів, що гніздяться на землі, лемінгами і ягодами. Великі ссавці, такі як олені, сарни й дикі вівці стають жертвами росомахи в основному взимку, коли сніговий покрив дозволяє їй рухатись швидше, ніж потенційній здобичі. Ловить дрібних гризунів, кидаючись на них, може також вирити їх з-під землі[3].

Вовк, чорний ведмідь (Ursus americanus), бурий ведмідь, пума і беркут (Aquila chrysaetos) здатні вбити росомаху, особливо молоду й недосвідчену. Вовки, однак, скоріше за все, найбільші природні вороги росомахи. Вовки можуть вбити росомаху, коли вона загнана в кут не може врятуватися, вилізши на дерево, або через відсутність дерев або тому, що тварина спіймана в пастку. До смерті росомахи також можуть призвести поїдання голок голкошерста канадського і голод. У полонених тварин зубні, горлові інфекції й туберкульоз констатувались як причини смерті[4].

Самиці дають потомство раз на два роки. Спарювання зазвичай відбувається з кінця квітня по липень, але імплантація заплідненої яйцеклітини в матку відкладається до наступного листопада — березня, а народження малят відбувається з січня по квітень. Зазвичай, кількість дитинчат у виводку від двох до чотирьох, а діапазон від одного до п'яти. Активна вагітність триває 30–40 днів. Малюки важать 90–100 грамів при народженні, годуються молоком протягом 8–10 тижнів, досягають дорослого розміру за рік. Статева зрілість настає на другому або третьому році життя. Одна росомаха жила в неволі 17 років і 4 місяців[3].

Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=42[5].

Втрата місць проживання і винищення людьми є найбільшими загрозами. Росомаха зареєстрована у великій кількості заповідних територій[2].

Підвіска з кістки, прикрашена вигравіруваним малюнком росомахи, Лез-Езі на півдні Франції, вік 12 500 років

Багато північноамериканських міст, команд і організацій використовують росомаху як талісман. Наприклад, американський штат Мічиган за традицією відомий як «штат Росомахи», а Університет Мічигану вважає цю тварину своїм талісманом. Проте в Мічигані росомахи зустрічаються вкрай рідко. Також існували професійні бейсбольні та футбольні клуби під назвою «Росомахи». Є й фінські хокейні команди з логотипом-росомахою. Стилістичне зображення тварини є на гербі фінського муніципалітету Кіттіля і норвезького — Барду.

Персонаж коміксів Marvel Джеймс «Логан» Хоулетт отримав ім'я «Росомаха» через його невисокий зріст, гострі чуття тварин і лютість. «Росомахи» — група опору у фільмі «Червоний світанок» 1984 р.

Росомаха поширена в оповіданнях та усній історії різних алгонкінських племен і фігур, які займають чільне місце в міфології народу інну у східному Квебеку й Лабрадорі[6]. Росомаха відома як Куекуатшеу, підступний шулер, який створив світ. Історія формування світу інну починається дуже давно, коли Куекуатшеу побудував великий човен, схожий на Ноїв ковчег, і помістив у нього всі різні види тварин. Була велика кількість дощу, і земля була затоплена. Він сказав норці зануритися у воду, щоб дістати трохи бруду та каменів, які він змішав разом, щоб створити острів, який є світом, в якому ми зараз живемо разом з усіма тваринами[7]. Багато оповідань про Куекуатшеу часто жартівливі й нешанобливі й включають грубі посилання на функції тіла[8]. Деякі північно-східні племена, такі як мікмаки й пасамакуоди, називають росомаху Локсом, який зазвичай фігурує в казках як небезпечний обманщик і злодій, і часто зображується як товариш вовка[9]. Аналогічно, дене, група атабасканських вихідців із північно-західної Канади, мають багато історій про росомаху як обманщика[10].

• Сокур І. Т. Історичні зміни та використання фауни ссавців України. — Київ: Вид-во АН Української РСР, 1961. — 84 с. (pdf на сайті Теріологічної школи)
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.