Свиня дика

Мапа первісного поширення (зелений) і подальшого розширення місць проживання (синій) вепра

Свиня дика має один з найширших ареалів серед наземних ссавців, і такий широкий сучасний ареал сформувався завдяки розселенню виду за сприяння людини (Homo sapiens). Цей вид зараз трапляється у геть дикій або здичавілій формі на всіх континентах, за винятком Антарктиди і на багатьох океанічних островах. Свиня дика була основним об'єктом полювання для мисливців із найдавніших часів і тому полювання та зміни в землекористуванні привели до фрагментації ареалу та знищення виду на Британських островах, у Скандинавії, частині Північної Африки, а також порівняно великій частині ареалу на території колишнього Радянського Союзу і в північній Японії. Свиня дика населяє області проживання від степів до широколистяних лісів, від Західної Європи до Далекого Сходу, прямуючи на південь до Північної Африки, Середземномор'я, Близького Сходу, Індії, Китаю, Японії (у тому числі острови Рюкю), Тайваню і Великих Зондських островів Південно-Східної Азії. Розширений за допомогою людини ареал охоплює середовища проживання від напівпустель до тропічних дощових лісів, включаючи очеретяні джунглі, мангрові ліси, сільськогосподарські угіддя. Діапазон поширення за висотною поясністю в Європі: від рівня моря до 2400 м у Піренеях.

В Україні вид поширений у Карпатах (до висоти 1 800 м), у лісовій і лісостеповій смугах.

Тіло кремезне, довжиною до 2 м, висота в холці до 1,1 м, вага до 450 кг, самці більші за самиць. Тіло вкрите жорсткою щетиною і зазвичай дещо тоншим хутром, але часто хутро дуже мізерне, лише хвіст злегка вкритий короткими волосками. Забарвлення від темно-сірого до чорного або коричневого. Багато особин мають бакенбарди і гриву на потилиці. Молодь смугаста. Морда видовжена, у самців виступають ікла.

Дика свиня — переважно нічна і загалом всеїдна тварина. Переважну частину раціону цієї тварини становлять фрукти, насіння, коріння і бульби.

І в диких, і в здичавілих представників виду основною соціальною одиницею є самиця і її виводок. Після того, як памолодь перестає годуватися молоком, дві або більше сім'ї можуть зібратися разом. Зазвичай групи складаються з 6—20 особин, хоча великі стада до близько 100 особин були також помічені. Цей зв'язок залишається стабільним до початку наступного сезону парування, коли раніше поодинокі дорослі самці вступають до боротьби за самиць. Самці зазвичай виборюють контроль над 1–3 самицями, але іноді це число може сягати 8. Після сезону спарювання самці йдуть геть. Самиця зазвичай народжує від 4 до 8 поросят, хоча відомі випадки народження до 13 поросят.

Свиня дика — одних з найвідоміших мисливських звірів, цінний задля м'яса, шкіри, щетини та ікол.

Молоді особини свині дикої (Sus scrofa) у мисливському господарстві коло Добротвора, Кам'янка-Бузького району Львівської області

Для цього виду створено величезну кількість власних назв (перелічено за абеткою):

• Боров — раніше для диких форм (порівняйте: Борея, бореальний, бір)
• Вепр — переважно для великих самців диких кабанів
• Дик — будь-яка особина дикої форми (в літописах і в Польщі — актуальна назва виду; як назва дикої форми свині наведена у словнику Б. Грінченка).
• Кабан — самець свині (варіації за Грінченком: "кабан, ... кабанець, кабанча, кабанчик, кабанюга")
• Кнур — некастрований свійський кабан
• Порося — для молодих особин свійських і диких форм
• Свиня — найчастіше для самиць свійської форми (див. Свиня свійська)
• Хряк — те саме, що і «кнур»

Інші назви для «свині», за національною словниковою базою «Словники України» (версія 1.4): «Льо́ха, свиню́ка [свиня́ка] — розмовне, безро́га — жартівливе, ро́ха — розмовне, чечу́га — діалектне, ри́нда — діалектне; свинома́тка (свиня, що дає приплід); па́ця».

Слово свиня очевидно індоєвропейського походження від звуконаслідувального кореня su[1].

Пам'ятна монета НБУ присвячена Вепру

У Середньовіччі кабан був родовим знаком цілої низки європейських народів, зокрема помітне значення мав культ вепра у давніх кельтів. Також він зустрічається на червоних стягах полабів і лужичів — слов'янських племен.

Однією з небезпечних хвороб для диких свиней є африканська чума. У 2015 році в Україні випадки захворювання диких свиней на цю хворобу були зафіксовані в низці областей: Київській[2] Рівненській[3], Житомирській[4] та Полтавській[5]. З метою боротьби із хворобою здійснювався відстріл тварин, причому в Київській області заплановано повний відстріл цих тварин у природі.

• Кабан Гоґзілла
• Разорбек
• Великий лісовий кабан

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Ronald M. Nowak. Walker's mammals of the world. — JHU Press, 1999. — Т. 1. — С. 1054-1058. — ISBN 0801857899. (англ.)
• Sus scrofa | ARKive (англ.)

Дикий кабан / Wild boar / Sus scrofa