Сельджуцька архітектура

Сельджуцька архітектура охоплює будівельні традиції, що використовували сельджуки, коли керували більшою частиною Близького Сходу та Анатолії протягом XI—XIII століть. Після XI століття Конійський султанат вийшов з Великої імперії сельджуків, розвивши власний архітектурний стиль, увібравши в собі елементи вірменської, візантійської та перської архітектурної традицій.

Могила Ахмеда Санджара, Мерв, Туркменістан

Архітектура Великої імперії Сельджуків

Сельджуцькі архітектурні елементи можна знайти на величезній території, що тягнеться від Гіндукуша до східної Анатолії та від Середньої Азії до Перської затоки. Батьківщиною цієї будівельної традиції були землі сучасного Туркменістану та Ірану, де побудовані перші постійні будівлі сельджуків. Однак монгольські навали та землетруси знищили більшість цих будівель і залишилось лише деякі. У 1063 році Ісфаган був заснований як столиця Великої імперії сельджуків при Алп-Арслані.

Святиня Халіда ібн аль-Валіда в центральному Пакистані має характерні риси сельджуцької[1].

Найбільш істотною відмінністю, впровадженою на початку дванадцятого століття, було зміна плану мечетей, в який додалися чотири айвани. Ще один тип мечеті, запроваджений в цей час — це мечеть-кіоск (від тур. köşk — павільйон), що складається з куполоподібного простору з трьома відкритими сторонами та стіни, що містить міхраб з боку Кібли. Архітектура цього періоду також характеризувалися гробницями, у вигляді восьмикутних структур з куполоподібними дахами, так званих кюмбет або тюрбе. Вражаючий приклад поховальної архітектури — мавзолей султана Санджара в Мерві, масивна споруда площею 27 м2 з величезним подвійним куполом, з тромпами і мукарнами.

У Сирії та Іраку збережені пам'ятки представлені медресе та гробницями. Такі медресе, як Мустансірія в Багдаді або Муристан в Дамаску, були побудовані за планом з чотирьох айванів, тоді як для гробниць були характерні конічні куполи мукарни. У святині Халіда Валіда на півдні Пакистану спостерігають типові архітектурні елементи сельджуків, які були введені в регіон через Центральну Азію[1].

Деякі приклади архітектури імперії сельджуків:

  • Могила Ахмеда Санджара
  • Вежі Харракан

Архітектура анатолійських сельджуків
Çifte Minareli Medrese в Ерзурумі

Найбільша кількість збережених пам’яток сельджуків знаходиться в Анатолії. Конійський султанат побудував монументальні кам'яні споруди вишуканого мінімалістичного дизайну та гармонійної пропорції, здебільшого дуже прості, але зі сплесками витонченого декору навколо дверних прорізів.

У будівництві караван-сараїв, медресе та мечетей, анатолійські сельджуки перевели іранську архітектуру з цегли та штукатурки у кам'яну[2]. Серед них особливо примітними є караван-сараї (або хани), які використовувались як зупинки, торгові пости та оборону для караванів. Близько сотні таких споруд було збудовано за період анатолійських сельджуків. Поряд з перськими мотивами, які мали незаперечний вплив[3], на архітектуру сельджуків також впливали вірменська архітектура. Зустрічаються як мусульманські архітектори, що походять з історичної Вірменії, так і безпосередньо вірменські архітектори та будівельники[4][5]. Як така, анатолійська архітектура репрезентує одні з найвизначніших та вражаючих будівель у всій історії ісламської архітектури. Пізніше ця анатолійська архітектура зустрічається у Султанатській Індії[6].

Більшість творів анатолійських сельджуків — з каменю та цегляними мінаретами. Використання каменю в Анатолії є найбільшою відмінністю від будівель сельджуків в Ірані, які виготовлені з цегли. У будівлях часто використовують мукарни (сталактитові склепіння). У Конійському султанаті двір часто критий від холодних і сніжних зим Анатолійського плато. Отже, деякі медресе (богословські семінарії), такі як Медресе з двома мінаретами в Ерзурумі, мають відкритий двір, а інші, наприклад, медресе Каратая в Коньї, критий двір.

Ince Minaret Medrese в Коньї

Конья, столиця сельджуків та інші великі міста — Аланія, Ерзурум, Кайсері, Сівас — зберігають важливі приклади сельджуцької архітектури. Проте вона зустрічається майже в будь-якому анатолійському місті чи містечку, особливо в Центральній та Східній Анатолії. Влада сельджуків поширювалась (на короткий час) аж до берегів Егейського моря, тому навіть у містечку Сельчук, поруч з Ефесом, на південь від Ізміра, є сільджукські тюрбе (гробниці). Великі караван-сараї, або хани, є одними з найкращих і найхарактерніших для будівель-сельджуків. Побудовані у XIII столітті для заохочення торгівлі по всій імперії, кілька десятків з них лишилися у хорошому стані.

Після монгольських навалів середини XIII століття багатство та могутність імперії cельджуків зменшилися. Характерні приклади - госпіталь в Амасьї, і «Мечеть Сунгур Бей» в Нігде. Одним з останніх архітектурних починань сельджуків була гробниця 'Ісмат аль-Дуня ва 'л-Дін ібінт аль-Малік аль-Аділ, побудована її дочками після 1243 року. [7]

Типологія архітектури анатолійських сельджуків
Приклади архітектури сельджуків
Тип Тип (Турецька назва) Приклад
Мечеть Cami Мечеть Аладдіна
Медресе Medrese Медресе з двома мінаретами
Кюмбет Kümbet Дьонер Кюмбет
Караван-сарай Kervansaray Султан Хан
Лікарня Darüşşifa Велика мечеть Дівричі
Міст Köprü Аккьопру
Палац Saray Палац Кубадабад
Замок Kale Замок Аланія
Верф Tersane Кізил Куле

Галерея

Див. також

Примітки
  1. Mughal, Mohammad (2006). TURKEMINSTAN-UNESCO: APPRAISAL OF THE HISTORICAL CULTURAL VALUES AND DETERMINATION OF THE WAYS ON THE PROTECTION OF THE WORLD HERITAGE PROPERTIES: Abstracts of reports of the International Scientific Conference. Abstracts of reports of the International Scientific Conference. Процитовано 15 вересня 2017.
  2. West Asia:1000-1500, Sheila Blair and Jonathan Bloom, Atlas of World Art, ed. John Onians, (Laurence King Publishing, 2004), 130.
  3. Architecture(Muhammadan), H. Saladin, Encyclopaedia of Religion and Ethics, Vol.1, ed. James Hastings and John Alexander, (Charles Scribner's son, 1908), 753.
  4. Henri Stierlin, "Turkey From the Selcuks to the Ottomans", Taschen's World Architecture, 1998, p73-75
  5. Armenia during the Seljuk and Mongol Periods, Robert Bedrosian, The Armenian People From Ancient to Modern Times: The Dynastic Periods from Antiquity to the Fourteenth Century, Vol. I, ed. Richard Hovannisian, (St. Martin's Press, 1999), 250.
  6. Lost in Translation: Architecture, Taxonomy, and the "Eastern Turks", Finbarr Barry Flood, Muqarnas: History and Ideology: Architectural Heritage of the "Lands of Rum, ed. Gulru Necipoglu, (Brill, 2007), 96.
  7. Notes on Saldjūq Architectural Patronage in Thirteenth Century Anatolia, H. Crane, Journal of the Economic and Social History of the Orient, Vol. 36, No. 1 (1993), 22.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.