Юрій Немирич

Народився в 1612 в Овручі. Походив із старовинного роду Немиричів. Батько — Стефан Немирич — був социніанином, київським підкоморієм, мати — Марта з Войнаровських.

Розпочав навчання у Раківській социніанській академії (Польща; її професор Йоахім Штеґманн присвятив йому розділ з геометрії свого підручника з математики (1630 року), заохочував молодого Ю. Немирича студіювати в цьому напрямку[3]). У 1630 виїхав з групою одновірців під опікою Анджея Рутковича на захід. Пізніше поповнив багаж знань в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа та Парижа.

Навчаючись у Сорбонні, захистив і опублікував дисертацію магістра права, присвячену порівнянню політичних та юридичних систем Речі Посполитої і Московського царства. Також його перу належать декілька теологічних трактатів — зокрема, надрукований у Парижі «Опис і виклад духовного арсеналу християн».

Закінчивши «свої університети», молодий амбітний магнат повернувся на батьківщину — і відразу ж очолив протестантську шляхту Київщини. Брав участь на чолі власної хоругви у війнах Польщі з Московщиною та Швецією (1630-ті роки).

За даними подимного реєстру 1640 року мав 4907 «димів» у Київському воєводстві (2-й після Яреми Вишневецького[4]). З 1641 року, як і батько — підкоморій київський. Володів 12 містечками та 75 селами на Правобережжі. 1643 року придбав значні земельні володіння і на Лівобережжі. Будучи протестантом-аріанином, боронив права своїх одновірців у різних інституціях. Фундатор протестантської академії у Кисилині (Волинь).

На початку Хмельниччини воював проти Хмельницького як генеральний полковник Київського воєводства. Будучи прихильником семигородського князя Ракочія, у 1655 перейшов на бік шведського короля Карла X Густава.

Гучні перемоги козаків змусили Немирича, як і лідера православної антикозацької «партії» Адама Киселя, шукати компромісу з Хмельницьким. У 1657 переїхав до Чигирина, під протекцію гетьмана, де прийняв релігію своїх предків — «руську віру». Прибуття Немирича, котрий повернувся до України разом з самовільно полишившим союзників корпусом Ждановича, вдивовиж збіглося зі скорою кончиною Хмельницького.

Знатність і багатство гарантували Немиричу блискучу кар'єру в гетьманській старшині. Відразу (по прибутті до Чигирина) дістав чин полковника. Як дипломат проводив переговори зі Швецією, які закінчилися Корсунською угодою 1657 року, що визнавала незалежність України.

Після смерті Хмельницького став Генеральним писарем при Івані Виговському. Своєю дезінформацією призвів до вигідного Швеції договору[5]. Від Виговського одержав підтвердження[6] на лівобережні маєтності під час поновлення котрих, зокрема, загарбав частину землі Полтавського полку, чим сприяв виникненню повстання на Лівобережжі.

Один із творців концепції Великого Князівства Руського, очолював українську делегацію на сейм 1659 року (для ратифікації Гадяцького договору, автором проекту якого був). Учасник Конотопської битви 1659 року.

Загинув під час перевороту в Ніжині, що стався внаслідок змови ніжинських заколотників Василя Золотаренка з переяславським полковником Тимофієм Цецюрою (у Переяславі промосковський переворот влаштований Цецюрою відбувся 23-24 серпня). Цецюра відправив загін переяславських козаків на допомогу Золотаренкові. Захоплення Ніжина промосковською партією відбулося не пізніше 30 серпня, на цю дату посилається київський воєвода Шереметєв, нагадуючи про чолобитні Цецюри, ніжинського, чернігівського і київського полковників перед царем, які «добили челомъ въ винахъ», після цього воєвода згадує про вбивство Немирича в Ніжині під час перевороту «Немирича убили жъ и казаковъ, единомышленниковъ… Ивашка Выговского побили жъ» та присягу ніжинського полковника (Василя Золотаренка) царю, яку він виконав у Ніжині 1 вересня (АЮЗР. — Т. XV. — № 11 (III). — С. 436—437). Козацький літописець Самовидець датував переворот в Ніжині Новим роком за московським календарем (1 вересня), за його повідомленням Немирич встиг під час перевороту покинути Ніжин та рятувався втечею, але повсталі «пана Немірича, за Кобижчою, под селом Свидовцем нагнавши, забыли, и хто при нему был, никого не живячи».[7]

Юрій Немирич належить до визначних українських державотворців. Автор суспільно-політичних праць, зокрема «Роздуми про війну з Московією» (1634), та з теології, написав поему «Паноплія» (1653), польською мовою аріанські молитви. Ця людина по праву може бути названа першим українським гуманістом, попередником великого Сковороди.

1635 чи 1636 року одружився з Ельжбетою Ізабеллою[8] (чи Барбарою) Слупецькою (кальвіністка, донька люблінського каштеляна), став родичем родини Лещинських (з неї походила теща Барбара). Мав дітей:

• Теодор — сеймовий посол
• Тома — загинув, коли навчався в Кисилинській академії (зламав шию під час гонитви в полі)
• Варвара (Барбара) — дружина: 1) Героніма Ґратуса Москожевського; 2) з 1660 року — київського підкоморія Марціана Чаплича.[9]

• Discursus de bello Moscovitico ad illustrum Romanum Hojski Vlodimiriensem Capitaneum, affinem. — Paris, 1634. Українські переклади:
• Юрій Немирич. Роздуми про війну з московитами, 1634 року // «Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т.», т. 2, кн. 2. — Перша половина XVII ст. — К: Дніпро, 2001. — С. 434—451. — ISBN 966-578-081-6;
• Юрій Немирич. Роздуми про війну з московитами / Пер. з лат. мови В. Д. Литвинова, Я. М. Стратій. — К.: Академперіодика, 2014. — 60 с. — ISBN 978-966-360-263-9; ISBN 978-966-360-262-2 (серія).
• «Гадяцький трактат» // Слюсаренко А. Г., Томенко М. В."Історія української конституції". — К: Знання України, 1993. — c. 19-24. — ISBN 5-7770-0600-0.
• «Опис і виклад духовної зброї християнина, або Паноплія». — Париж, 1653. Барокова поема, видана під псевдонімом Єжи Зміцерина[10].
• аріанські молитви

• Іван Корсак, роман «Немиричів ключ». — К. : Ярославів Вал, 2012.
• Литовченки Тимур і Олена, роман «Фатальна помилка» — Харків : Фоліо, 2015 ISBN 978-966-03-7213-9.
• Єшкілєв Володимир Львович, серія «Прокляті Гетьмани» книга «Унія» — Харків : Фоліо, 2019
• "Велика гра Юрія Немирича. Історія дипломатичної та військової зверхності над Москвою у добу Виговського". — К., : Залізний тато, 2019.