Стенлі Метьюз

Народився в сім'ї англійського боксера Джека Метьюза, який виступав у найлегшій вазі, був третім з його чотирьох синів. З дитинства виявляв хороші здібності до спортивних ігор. В дитинстві вболівав за Порт Вейл, який був одвічним суперником Сток Сіті. У 13 років він зіграв перший міжнародний матч на рівні шкільних команд, після чого був помічений клубом «Сток Сіті», куди був зарахований на канцелярську посаду після закінчення школи.

До 17 років він пробився до основного складу команди. У 20 років він одружився з дочкою свого тренера — Джиммі Волленса, з яким незабаром відкрив спільний магазин. Дебютував за збірну Англії 29 вересня 1934 року в грі проти Уельсу (4:0). Всього за збірну провів 54 матчі, в тому числі, один на чемпіонаті світу 1950 року, і два на чемпіонаті світу 1954 року. Останній матч провів 15 травня 1957 року в рамках відбіркового турніру до чемпіонату світу 1958 року. На той момент йому було 42 роки і 102 дні і це рекорд для збірної Англії. Також рекордним за тривалістю є весь період його виступів за першу команду країни (1934—1957, майже 23 роки).

Друга світова війна перервала кар'єру футболіста з 24 до 30 років, а сам Метьюз вступив в ряди Королівських ВПС, служив під Блекпулом. Однак, це не завадило йому провести 29 неофіційних матчів, забивши 2 м'ячі, за збірну Англії і взяти участь в 1943 році в розгромі шотландців (8:1) в Манчестері. Також він брав участь у матчах регіональних ліг, на запрошення таких клубів, як «Арсенал», «Кру Александра», «Манчестер Юнайтед», «Рейнджерс», «Рексем», «Грінок Мортон», «Стенхаузмур» та Блекпул".

Стенлі Метьюз після перемоги у фіналі Кубка Англії 1953 року.

У 1947 році він орендував приватний готель у Блекпулі і перейшов до місцевого однойменного клубу, який викупив його 10 травня за 11 500 £. Стадіон команди «Блумфілд Роуд» розташовувався зовсім неподалік від неї. У 1948 році Метьюза визнали футболістом року в Англії (звання було присуджене вперше в історії). У нападі він склав сильний тандем з центрфорвардом Стеном Мортенсеном, для якого створював безліч небезпечних моментів. Тренер клубу Джо Сміт говорив Метьюзу: «Багато вважатиме мене божевільним, але хоч тобі і 37 років, я вважаю, що найкращий свій футбол ти ще не показав»[1].

Фінал кубка Англії 1953 року, в якому «Блекпул» переграв «Болтон Вондерерз» (4:3), був названий ім'ям Метьюза, хоча хет-триком відзначився саме Мортенсен. У 1956 році Стенлі став першим володарем Золотого м'яча.

У 1961 році нападник повернувся в свій рідний клуб, за який провів ще чотири сезони. Про високий рівень його гри в ті роки говорить хоча б повторне визнання його футболістом року в Англії в 1963 році, і це при тому, що команда виступала у другому по силі дивізіоні, ставши його чемпіоном. 6 лютого 1965 року Стенлі, якому за 5 днів до цього виповнилося 50 років, після річної перерви, пов'язаної з травмою коліна, знову вийшов на поле. Цей матч, в якому «Сток Сіті» переграв «Фулгем» (3:1), став останнім його офіційним матчем, причому, він забив гол. У тому ж році закінчив кар'єру, попрощавшись з футболом на домашньому стадіоні «Сток Сіті» «Вікторія Граунд». У прощальному матчі брали участь такі зірки світового футболу, як Альфредо Ді Стефано, Йозеф Масопуст, Ференц Пушкаш і Лев Яшин[2]. Королева Єлизавета II надала йому тоді лицарський титул, який вперше був присвоєний футболістові.