Стрітенська церква (Київ)

Стрі́тенська це́рква — втрачена церква роботи Володимира Ніколаєва у Києві, збудована у 1853—1861 рр., знищена більшовиками у 1930-ті рр. Стояла на вулиці Великій Житомирській, 33. Вважалася найпершим і найкращим творінням архітектора Ніколаєва у Києві.

Стрітенська церква у Києві
Стрітенська церква (фото початку ХХ ст.)
50°27′00″ пн. ш. 30°31′25″ сх. д.
Тип споруди церква
православний храм і втрачена споруда
Розташування Україна, Київ
Архітектор Ніколаєв Володимир Миколайович
Початок будівництва 20 жовтня 1853
Кінець будівництва 21 жовтня 1861
Зруйновано 1936
Відбудовано 1998—до сьогодні
Будівельна система гірські породи
Стиль Неовізантійський стиль
Належність ПЦУ
Адреса Велика Житомирська, 33
Епонім Стрітення Господнє
Стрітенська церква (Київ) (Київ)
 Стрітенська церква у Вікісховищі

Історія

Київська церква Стрітення Господнього стояла поміж двох вулиць — Великою Житомирською та Стрітенською — виходячи на Львівську площу. Вона мала давню історію.

Перші згадки про храм сягають часів Київської Русі. У 1037 році син Володимира Великого, Великий князь Київський Ярослав Мудрий, збільшуючи територію міста, огородив нові межі Києва оборонним валом і побудував західні міські ворота, які з часом отримали назву Львівська брама. Саме тоді і була побудована перша дерев'яна Стрітенська церква. Окрім своєї давної появи на мапі міста, Стрітенська церква є особливою ще й тим, що вона, на відміну від деяких інших церков, що будувалися і з часом зникали, завжди була на Львівському майдані, про що свідчать київські мапи майже усіх історичних періодів України. Вона не раз перебудовувалась, але завжди на своїй історичній ділянці. Нова, теж дерев'яна, Стрітенська церква була збудована у 1752 році.

У XIX ст. церква стала улюбленим місцем зборів київських дам-благодійниць. На пожертву однієї з цих дам, баронеси Марії Штейнгель, за проектом київського архітектора Володимира Ніколаєва, було збудовано кам'яну Стрітенську церкву. Закладення нового храму відбулося 20 жовтня 1853 року, а рівно через вісім років, 21 жовтня 1861 року, нова Стрітенська церква була освячена. Вона була однобанна, з дзвіницею на західному фасаді, вирішена в архітектурних формах неовізантійського стилю. Баня була позолоченою. Надзвичайно вдало Стрітенська церква була розміщена на ділянці між двома вулицями, що надавало вельми привабливого та оригінального вигляду місцевості.

Розписи храму здійснював видатний український художник Іван Сошенко, побратим Тараса Шевченка. З історії відомо, що коли у 1859 році Тарас Шевченко востаннє відвідав Київ, він також гостював у Сошенка, який тоді мешкав у будиночку, що належав Стрітенській церкві, на Великій Житомирській вулиці, 36. Сошенко якраз тоді закінчував розписи храму. Існує легенда, що Шевченко не утримався від такої нагоди і також приклав свою руку до розписів.

У новозбудовану кам'яну Стрітенську церкву було урочисто перенесено на вічне збереження чудотворну ікону Божої Матері «Всіх скорботних радості», яка свого часу була прикріплена над в'їзною аркою Львівської брами. Згідно з переказами, авторство цієї ікони належить апостолу і євангелісту Луці.

Стрітенський храм на Львівській площі був своєрідним духовно-просвітницьким осередком старого Києва, навколо якого об'єднувався провідний прошарок міської еліти. Підприємці, лікарі, вчителі, художники, представники міського дворянства, що мали помешкання у старій частині Києва, були благодійниками та парафіянами невеликої за розмірами, але затишної церкви. Дякуючи меценатам, церква мала сім недільних шкіл та благодійну їдальню для бідних. Саме при Стрітенській церкві утворилося перше жіноче товариство «Червоного Хреста» у Києві.

Чудо самооновлення бань

Також ця будівля відома чудесним самооновленням золотих бань. Це сталося у 1924 році, якраз тоді, коли в Україні розпочалася активна більшовицька кампанія по боротьбі з релігією. 19 червня серед білого дня, перед великою кількістю людей, що були на Львівській площі, раптово оновилися хрести та бані Стрітенської церкви і почали сяяти, немов щойно позолочені. Чудо оновлення торкнулося також і розписів храму, оновився стародавній образ св. Миколая. Навіть кінна міліція не у змозі була розігнати киян, що у великій кількості почали збиратися на площі, щоб на власні очі побачити чудо оновлення.

Справу про оновлення храму розслідувало ГПУ-НКВД. Академіку хімії та фізики Плотнікову з групою науковців було наказано за будь-яку ціну довести відсутність факту чуда й науково обґрунтувати наявність фізико-хімічного процесу, що спричинив оновлення хрестів, бань та розписів. Слідство та наукові дослідження тривали десять років. Причет церкви зазнав репресій, а останній настоятель Стрітенської церкви, отець Віталій Кулінський, загинув у таборах ГУЛАГу. Також арештів та тортур зазнали парафіяни церкви. Від них вимагали дати фіктивні свідчення про відсутність факту оновлення і підписати протокол про те, що то була лише імітація.

Ще 26 березня 1936 р. залишалася діючою церквою, та невдовзі храм було закрито і знищено. Причиною знесення називають не лише невдоволення комуністичної влади фактом чуда, а й плани з реконструкції Львівської площі у 1930-х роках. За розробленим у тому ж 1936 році проектом передбачалося знести низку «малоцінних» споруд майдану Стрітенську церкву серед них уже не згадували і на плані не позначали.

Сучасність

Сьогодні[коли?] Стрітенська церква перебуває в активній фазі відбудови. Це вже сьома культова споруда Києва, яка відбудовується «з нуля» (після дзвіниці Катериненської церкви Грецького монастиря, церкви Богородиці Пирогощої, Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Архистратига Михаїла (у Жовтневій лікарні), Успенського собору Києво-Печерської лаври, церкви Різдва Христового).

Плакат із закликом до відбудови Стрітенської церкви

Парафія Серафима Саровського

Безпосереднім ініціатором відбудови Стрітенської церкви стала релігійна громада УПЦ-КП Парафія Серафима Саровського, а ідея відродження храму належить її настоятелю протоієрею Сергію Ткачуку, за сумісництвом капелану УНСО ( УНА-УНСО ).

Ця релігійна громада була утворена у 1991 році, ще до проголошення незалежності України, щойно почався процес відродження у Києві УАПЦ, ліквідованої у 1930-х рр. До об'єднання у 1992 році УАПЦ з УПЦ Київського Патріархату парафія діяла без реєстрації, а у 1993 році була зареєстрована однією з перших у Києві як релігійна громада УПЦ КП — Парафія Серафима Саровського. На початку громада складалася з небагатьох патріотів, що брали активну участь у виборюванні незалежності України та відродженні української незалежної церкви. Це були переважно кияни-члени Української Гельсінської Спілки.

На початку 1990-х рр. у Києві було багато зачинених храмів, що стояли пусткою. Одним з таких храмів була церква Серафима Саровського у Китаївській пустині. Подаючи на реєстрацію парафіяльний статут у 1992 році, громада одночасно подала клопотання про передачу їй цього храму. Оскільки церква носила ім'я Серафима Саровського, то і назва парафії була взята відповідна. Але як тільки був зареєстрований і підготовлений проект розпорядження про передачу громаді храму, то Московський Патріархат, довідавшись про це, почав займатися активним облаштуванням Китаївської пустині. Монахам УПЦ МП були потрібні додаткові приміщення для облаштування монастиря, тому вони захопили церкву Серафима Саровського, утворивши там гуртожиток для свого проживання. Будь-які спроби Парафії УПЦ-КП повернути храм були марними.

"Друге народження"
Церемонія закладення наріжного камню на місці відбудови. У центрі (з права на ліво): мер Києва (1999-2006) Олександр Омельченко, Патріарх Філарет, архітектор Янош Віг, о. Сергій Ткачук

Завдячуючи настоятелеві громади та голові Парафіяльної Ради, о. Сергію Ткачуку, парафія отримала «друге народження». Цим «другим народженням» стала справа відбудови зруйнованої у 1930-х рр. Стрітенської церкви. На справу відбудови Стрітенської церкви міста Києва протоієрея Сергія Ткачука надихнула відбудова Михайлівського Золотоверхого монастиря, та благословіння Патріарха УПЦ-КП Святішого Володимира (Романюка) тому, шукаючі місце для побудови нового храму, він почав досліджувати зруйновані культові споруди Києва. Далі було знайомство з Юрієм Паскевичем, провідним працівником «Київпроекту», що, у свою чергу, познайомив о. Ткачука з київським архітектором Янушем Вігом. Саме Віг порадив поцікавитися історією Стрітенської церкви. Саме з того часу о. Сергій Ткачук почав активно займатися відбудовою храму. Вдруге прийшовши до «Київпроекту», він сказав Янушу Вігу, що громада хоче взятися за відбудову, на що Віг відповів, що він також бажав би відбудови, і погодився благодійно виготовити проект відтворення. На місці, де колись стояла Стрітенська церква, було збуловано однойменну капличку.

Президент Віктор Ющенко у Стрітенській каплиці

Можливо процес відбудови так і не зрушив би з місця, якби своєю активною діяльністю о. Ткачук не зацікавив би Президента України, Віктора Ющенка. 21 березня 2005 року стало переломним моментом у житті парафії та справі відбудови Стрітенської церкви. Того дня, після міжнародної зустрічі у Торгово-промисловій палаті (розташована поруч з капличкою), Президент Ющенко відвідав капличку. Після цього він повіз о. Ткачука до Київської міської державної адміністрації. Того ж дня тодішньому київському міському голові Олександру Омельченку було доручено почати роботи по відновленню Стрітенського храму. 18 червня 2005 року Патріарх Філарет урочисто освятив хрест та наріжний камінь на місці відбудови.

14 листопада 2006 року Президент вдруге завітав до Стрітенської каплиці.

4 жовтня 2012 року Містобудівна рада Києва затвердила перед проектні пропозиції щодо відбудови Стрітенської церкви. Про це повідомив член Містобудівної ради, депутат Бригинець Олександр Михайлович. Архітектори та релігійна громада вирішили не використовувати жоден із чотирьох відомих варіантів Стрітенської церкви для її відбудови й розробили проектні пропозиції із частково прозорими фасадами та оглядовим майданчиком на дзвіниці. "Відбудований храм повинен стати домінантою реконструйованої Львівської площі. Враховуючи нинішній вигляд площі, на думку експертів та релігійної громади, відбудовану за котримсь із старих відомих з часів Київської Русі варіантів церкву було б важко вписати у нову містобудівну ситуацію, що склалась та цьому місці. Тому було розроблено новий сучасний проект храму", — пояснив Бригинець. "У церкві будуть традиційний вівтар та іконостас, а деякі ікони планують виконати у вигляді вітражів", — розповів архітектор Духовичний Георгій. У храмі буде купіль для хрещення, куди вода буде надходити прямо з артезіанської свердловини та приміщення недільної школи Закону Божого. Також у приміщеннях підвалу храму відкриють музей відродження Стрітенської церкви. Автор проекту — архітектор Янош Віг, автор фунікулера на Поштовій площі. На будівництво храму з бюджету Києва на 2013 рік планується виділити 5 млн грн.

Опубліковані фото проекту отримали критичні коментарі інтернет-спільноти та позитивні відгуки віруючих Киян та мистецтвознавців.

Настоятелі до поч. 1930-х
  • прот. Феодот-Богдан Біляшівський 1881- ? ;
  • прот. Д.Жданов (до 1882 — після 1894);
  • прот. П.Троцький (до 1898—1901);
  • свящ. К.Чемена (1901 — після 1915);
  • свящ. Кулинський Віталій (після 1916—1934), 1869 р.н., уродж. с. Вербів, Київської обл., репресований в 1934, реабілітований в 1989

Джерела інформації
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.