Табачнік Яків Піневич

Народний депутат України
	6-го скликання

Народний депутат України
	5-го скликання

Ян Табачник
Я́ків Пі́невич Таба́чник
Народився	31 липня 1945 (76 років); Чернівці, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Національність	Єврей
Діяльність	політик, музикант, композитор
Галузь	music-learning theoryd
Alma mater	Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького (1990) і Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2011)
Науковий ступінь	доктор філософії
Заклад	КНУКіМ
Членство	Верховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України V скликання і Верховна Рада України IV скликання
Посада	Народний депутат України[1], Народний депутат України[2] і Народний депутат України[3]
Партія	Партія регіонів
У шлюбі з	Недельська Тетяна Володимирівнаd
	Заслужений артист України
	Медіафайли у Вікісховищі;

Я́н Петрович Таба́чник[4] (ім'я при народженні — Яків Піневич Табачник; нар. 31 липня 1945, Чернівці) — радянський та український акордеоніст і політик. Народний артист України (1994). Народний депутат України кількох скликань, генеральний продюсер та ведучий Міжнародного телевізійного проєкту «Маю честь запросити», засновник фестивалів-конкурсів «Володимир Крайнєв запрошує» та AccoHoliday, президент Вищої ліги метрів світового акордеона.

Народний депутат України
7-го скликання
Партія регіонів	12 грудня 2012	—	27 листопада 2014

Біографія

Народився 31 липня 1945 року у м. Чернівці у єврейській родині. Освіту здобував на музично-педагогічному факультеті Мелітопольського державного педагогічного інституту (1985—1990) та юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2011).

1964—1965 — артист Астраханської обласної, згодом — Калмицької державної філармонії.
1965—1966 — музикант-інструменталіст Аджарського відділу Грузинської державної філармонії.
1967—1968 — акордеоніст, Держфілармонія ПБК; соліст джаз-оркестрів Марка Горєліка та Шико Аранова.
1968—1969 — повертається до Чернівців, де протягом восьми років працює директором РБК Першотравневого району.
1979—1994 — на запрошення Запорізької обласної філармонії переїздить до м. Запоріжжя, де створює та стає художнім керівником фольклорного ансамблю «Сурми», гурту «Новий день» та інструментального колективу «РИФФ».
1995 — створює в Одесі Муніципальний театр музики Яна Табачника.
1997—1998 — професор кафедри народних інструментів Київського національного університету культури та мистецтв. Має почесні професорські звання у кількох музичних вишах, серед яких Тель-Авівська та Донецька консерваторії.
Протягом 1999 року їздив з агітаційним туром за кандидата у Президенти України Леоніда Кучму по в'язницям та колоніям.
З 2000 року — заступник голови опікунської ради Всеукраїнського Фонду «Надії і Добра».
У 2000-му році створив у Києві Міжнародний творчий центр Яна Табачника, найуспішнішими проєктами якого є телевізійне шоу "Маю честь запросити» (виходило на українському телебаченні протягом 20 років, і за цей час програму подивилися 700 мільйонів глядачів у різних країнах світу) та щорічний Міжнародний конкурс-фестиваль професійного виконавського мистецтва AccoHoliday, в якому взяли участь молоді акордеоністи, виконавці як естрадно-джазової, так і класичної музики, з понад 40 країн світу.

Із 1987 року Ян Табачник виступав із сольними концертами в Австрії, Фінляндії, Польщі, у 90-ті неодноразово гастролював у США, Канаді, Німеччині, Австралії, Великій Британії, Ізраїлі та інших країнах. Став лауреатом численних конкурсів і фестивалів, привіз в Україну визнану єврейським світовим товариством нагороду «Золота менора». Пострадянський простір об'їздив від Кушки до Діксона, від Сахаліну до Карпат, що підтверджує колекція концертних афіш музиканта, найстарішою з яких 60 років.

Із 1976 року випустив п'ять дисків-гігантів на Всесоюзній фірмі «Мелодія». У створенні записів брали участь симфоджазові колективи, бенди та бігбенди. Випустив 10 компакт-дисків, у двох із яких є автором музики і текстів пісень. Пісні Яна Табачника брали до свого репертуару Йосип Кобзон, Вахтанг Кікабідзе, Людмила Гурченко, Валентина Толкунова та інші відомі артисти. У Музеї гармоніки Альфреда Мірека творчості Яна Табачника присвячений один зі стендів експозиції.

Нагороди та звання

Заслужений артист УРСР (1989). Народний артист України (1994).

Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ст. Повний кавалер ордена «За заслуги». Повний кавалер ордена Святого Станіслава. Нагороджений орденом «Суспільне визнання» III ст., Золотим хрестом «Меценати Батьківщини», Має нагороди Уповноваженого з прав людини України, СБУ, МВС та Міністерства транспорту України, спецпідрозділу «Альфа», прикордонних військ України, медаль «За ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС» II ст.

Відзначений премій і нагород, серед яких Золота медаль Ізраїлю, Президентський орден «Сяйво» (Грузія), орден Петра Великого I ст. (Росія), орден царя Соломона Мудрого, орден Святого Володимира I ст., Орден Горчакова I ст., Орден Дмитра Донського, золотий орден Миколи Чудотворця I ст., Орден Святого князя Олександра Невського I ст., Орден Михайла Ломоносова та інші. Має звання-титули «Маестро», «Золотий акордеон», «Гранд-маестро», нагороду Legenda viva ("Жива легенда ") і іменну зірку на Алеї зірок міста Києва.

Лауреат Міжнародної премії імені Сіді Таль. Почесний громадянин міст Чернівці та Мелітополь. Увійшов до сотні знаменитих євреїв світу, народжених в Україні.

Депутатська діяльність

Депутат Верховної Ради 5-го скликання з 04.2006 від Партії регіонів, № 20 в списку.

У 2007—2012 — Депутат Верховної Ради 6-го скликання з 11.2007 від Партії регіонів, № 20 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. 10 серпня 2012 року у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики».

У 2012—2014 — Депутат Верховної Ради 7-го скликання.

Входив до комітету з боротьби з організаційною злочинністю і корупцією. У політику, за словами музиканта, його привела громадська діяльність: Ян Табачник був заступником голови опікунської ради Всеукраїнського благодійного фонду «Надії й Добра», діяльністю якого опікувалася перша леді України Людмила Кучма. Працюючи з фондом, Ян Табачник об'їздив з концертами й гуманітарною допомогою більше сотні дитячих будинків та шкіл-інтернатів України, а також виправно-трудові колонії, в тому числі для неповнолітніх злочинців. Для деяких в'язнів музикант добився перегляду справ і допоміг повернутися до нормального життя.

Є ініціатором створення й очільником клубу «Маю честь», члени якого придбали 35 будинків для багатодітних та малозабезпечених українських сімей. У 2008 році до 600-річчя Чернівців подарував рідному місту пам'ятний знак. Автор унікальної роботи — видатний скульптор Зураб Церетелі.

Родина

Батько — Петро (Піня) Борисович (1910–1981) — інженер-текстильник;
Мати — Ханна Ізраїлівна (1912—1980) — домогосподарка;
Дружина — Недєльська Тетяна Володимирівна (2 вересня 1971), співачка, народна артистка України;
Сини — Петро (1996), Павло (2000), Михайло (2002).

Примітки

Джерела

Богайчук М. А. Табачник Ян Петрович // Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник. — Чернівці : Букрек, 2005. — С. 260.
Гусар Ю. Пам'ятник місту — від Яна Табачника // Буковинське віче. — 2010. — 2 лип. — С. 3.
Гусар Ю. Табачник Ян // Буковинський календар. Ювілеї-2008. — Чернівці : Правдивий поступ, 2008. — С. 121.
Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 572.
Коротич В. Доигрался: страницы жизни Яна Табачника. — К. : Мистецтво, 2005. — 208 с. (рос.)
Табачник, Ян. Неуслышанные молитвы / Литературная запись М. Маслия. — Черновцы : Букрек, 2011. — 396 с. (рос.)
Табачник, Ян. Без аплодисментов. — Черновцы : Букрек, 2015. — 255 с. (рос.)

Посилання

Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С.»

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[[http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5_http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] ttp://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5

[[http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6_http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-2] ttp://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6

[[http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7_http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-3] ttp://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7

[4] Народний депутат України VII скликання. Сайт Верховної Ради України. Процитовано 13.02.2019.