Тарли

Тарло́ (пол. Tarło, Tarłowie) — мазовецький шляхетський рід гербу Топор. Відомий з XV ст., в другій половині XVIII ст. рід Тарлів втратив своє високе становище.

Герб Топор

Історія роду

За Святославом Семенюком («Український путівник по Польщі», 2007) рід Тарло походить із села Щекарки під Радомом (тепер Мазовецьке воєводство), який у XIV ст. згадується як боярський (бояр у польській феодальній ієрархії ніколи не було). Рід Тарло залишив вагомий слід як в українській, так і польській історії. У XIII ст. більша частина роду переселилася на Люблінську землю, і тоді утворилися дві гілки — руська (українська) і польська. З давніх-давен родині Тарло належали села Ополє і Яновець (на Люблінщині). Яновець перейшов пізніше до родини Фірлеїв. Люблінські Тарли очолили боротьбу за незалежність Русі (України) від Польщі і орієнтувалися на Литву, з якою організували і провели кілька походів на Польщу.

У 1351 р. люблінські бояри Оттон Тарло і Пшонка зробили спробу включити Люблінщину, яка входила на той час до Польського Королівства, до складу Великого князівства Литовського (вони видали литовцям усі переправи через Віслу). Але з того нічого не вийшло — Люблінщина потрапила до складу Польського Королівства. Тоді Тарли, як і всі інші люблінські бояри-русини, різко змінили свою позицію, і у 1387 р. навіть змусили польську королеву Ядвіґу Анжуйську рушити на схід і приєднати інші руські землі до Польщі. За такі вчинки Тарли одержали великі маєтки, але поляки їх з часом конфіскували за антипольські позиції. Повернув рід Тарлів свої землеволодіння лише за часів королеви Софії Гольшанської (1405—1461 рр.), що була донькою русько-литовського київського князя Андрія Івановича Гольшанського, у XIV ст. У 1550 р. Андрій Тарло заклав поруч із Щекарками місто, яке назвав Тарлов. Відомим істориком був Станіслав Тарло — єпископ РКЦ у Перемишлі, який у 1544 р. видав книгу «Дії поляків у Прусії». Станіслав вважав себе поляком, виступав за подальше покатоличення Русі.[1]

Представники роду

Активний кальвініст. 1573 р. підтримала створення Варшавської конфедерації. Надалі виступав проти Габсбургів і підтримував кандидатуру трансільванського князя Стефана Баторія на королівський трон Речі Посполитої. Був двічі одружений з кальвіністами. Перша дружина — Ганна Гостомська (пом. після 1565 р.), дочка воєводи равського Ансельма Гостомського (бл. 1508—1588 рр.), від шлюбу з якою дітей не мав. Друга дружина — Агнешка Шафранець (пом. після 1601 р.), дочка каштеляна і воєводи сандомирського Станіслава Шафранця (пом. 1598 р.) та Анни Дембіцької.[2]

Діти від другого шлюбу: • Петро-Олександр Тарло; • Ян Амор Тарло (пом. 1594 р.) — староста пільзновський (1588 р.); • Олена Тарло — дружина ротмістра королівського Станіслава Браницького; • Анна Тарло — у першому шлюбі одружена з Ієронімом Ходкевичем, у другому — з Ієронімом Сенявським.[2]

Примітки
  1. Байцар Андрій. Спольщений український шляхетський рід Тарло у Винниках.
  2. Байцар А. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
  3. Байцар Андрій. Спольщений український шляхетський рід Тарло у Винниках. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 19 січня 2014.
  4. Tarłowie (02) Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine. (пол.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.