Типи озер

Тектонічні озера — найбільші та найглибші озера, які займають западини, що виникли в результаті тектонічних рухів земної кори: розломи, скиди, грабени, міжгірні та рівнинні прогини. Найглибшими озерами на планеті є Байкал і Танганьїка — вони значно глибші аніж такі моря, як Баренцове, Карське та Східно-Сибірське. З грандіозним розломом земної кори — Східно-Африканським грабеном — пов'язана система великих африканських озер: Туркана, Альберт, Едвард, Вікторія, Танганьїка і Ньяса. На місці велетенських скидів утворились западини Великих Озер — Верхнє, Гурон, Мічиган, Ері та Онтаріо. До тектонічних розломів приурочені численні озера Скандинавії, Фінляндії і Карелії: Венерн, Веттерн, Меларен, Імандра, Умбозеро, Ловозеро та Ковдозеро. В міжгірських прогинах знаходяться гірські озера Іссик-Куль, Телецьке та Каракуль.

Частина серії статей на тему:
Озера
Озеро Синевир, Східні Карпати, Україна
Загальне Охорона Ресурси Топонімія Утворення
Лімнологія Гідрологія Гідробіологія Гідрофізика Гідрохімія Прикладна лімнологія Гідрометрія
Типологія Вулканічні Карстові Льодовикові Моренні • Підльодовикові Метеоритні Морські Лагуни • Лимани Підземні Річкові Єрики • Плеса • Стариці Тектонічні Рифтові Штучні Кар'єрні • Стави Прісні Солонуваті Солоні Мінеральні Евтрофні Мезотрофні Оліготрофні Дистрофні Безстічні Блукаючі Древні Голоміктні Мономіктні • Диміктні • Поліміктні Мероміктні Аміктні
Геологія Гідрогеологія Відклади
Екологія Екосистема Евтрофікація Термофікація
Географія Україна
Шаблони • Категорія • Портал

Дуже екзотично виглядають вулканічні озера, які отримали поширення в областях сучасного та древнього вулканізму. Особливо часто вулканічні озера зустрічаються у відомому Тихоокеанському вулканічному кільці. На Японських островах, наприклад, майже половина озер вулканічного походження. Їх також можна зустріти і в Європі, Африці, Австралії і навіть в Антарктиді. Вулканічні озера утворюються при вибухах верхніх частин вулканів в кратерах, які являють собою воронки навколо жерла. Такі озера невеликі, округлої форми, однак відносяться до глибоководних. Діаметр їх зазвичай не перевищує 2-3 км, але глибина сягає декількох сотень метрів. Кальдери відрізняються від кратерів більшими розмірами — це великі вулканічні западини округлої форми, які мають діаметр 25-30 км. Дно їхнє частіше пласке, схили стрімкі, глибина сягає декількох сотень метрів. Утворюються кальдери за допомогою вибухів вулкану, коли знищується частина вулканічного конуса або він просідає при відході лави і виникненні пустоти в джерелі вулкану. Маари — це згаслі вулкани вибухового типу, які мають вигляд широкої воронки, обмеженої невисоким валом.

Озеро Синевир (Україна)

З вулканічною діяльністю пов'язані також і загатні озера. При виверженні вулкану нерідко потоки лави загачують річкові долини або грабени, утворюючи природні греблі. До найвідоміших таких озер відносяться Севан, Тиверіадське озеро та Ківу. Дуже часто загатні озера утворюються в гірських долинах шляхом обвалів, оповзання, морен льодовиків. При цьому обвалюється велика маса гірської породи і озера утворюються буквально за декілька годин чи діб[1]. Причиною утворення деяких озер є оповзання, які виникли при землетрусах або великих опадах. До таких озер відносяться Мантаро в Перу, Яшин-Куль у Ферганській долині та Синевир в Україні. В горах, де є льодовики, зустрічається багато озер, більшість з яких є загатними і утворились через кінцеві моренні вали, які перекривають долини. Іноді в гірській долині можна спостерігати ланцюжок таких загатних озер, який виглядає як сходинки.

Льодовикові озера утворюються не тільки в горах, але й на рівнинах. За останні 2 млн років на нашій планеті неодноразово виникали похолодання. На величезній території проходило накопичення снігу та утворення потужних льодовикових щитів, які вкривали більшу частину Північної Америки та Європи. Остання льодовикова епоха закінчилась 10-12 тисяч років тому. Великий льодовик товщиною 1,5 км займав усю Канаду аж до сучасних Нью-Йорка, Чикаго та Сієтла. В Європі він поширився до широт Копенгагена, Берліна та Санкт-Петербурга. Льодовики залишили після себе велику кількість великих та малих западин, більшість з яких заповнилась талими водами і стали озерами. Озерні ландшафти, створені льодовиками, характерні для Канади, Скандинавії, Карелії та Прибалтики. Ерозійна діяльність льодовиків особливо яскраво виражена в областях зародження льодовиків — в центрах зледеніння. В Північній Америці такими центрами є Кордильєри, Баффінова Земля та Лабрадор, в Євразії — Скандинавія, Нова Земля, Північний Урал і Таймир. З ерозійною діяльністю льодовиків пов'язані фіордові озера, дуже поширені на узбережжі Скандинавії, Шотландії, Патагонії і південної частини Нової Зеландії. Вони займають древні долини, оброблені льодовиками і затоплені морями. При таненні льоду біля країв утворювалась морена, яка загачувала фіорд. Такі озера мають велику протяжність, малу ширину та значну глибину. До найвідоміших фіордових озер відноситься шотландське озеро Лох-Несс.

В утворенні озер беруть участь і річки. Вони здійснюють роботу по перетворенню поверхні суходолу. Річки розмивають, переносять і відкладають щорічно мільярди тонн гірської породи. В процесі цієї роботи річок утворюються річкові озера — заплавні, плесові та дельтові. Протягом мільйонів років річки сформували глибокі та широкі долини, які сягають декількох кілометрів. Русла річок дуже мінливі, вони утворюють численні меандри у вигляді дуги чи підкови. При переміщенні широким дном долини, річка формує нове русло, а ділянки старих, втрачаючи зв'язок з новим, перетворюються в озера-стариці (заплавні). Таких озер дуже багато в долинах річок Північної Євразії — Об, Іртиш, Тобол, Єнісей, Амур, Лена. В умовах сухого клімату на місці русла річки часто утворюються плесові озера. Вони являють собою ланцюжок озер, що тягнуться на сотні кілометрів. Особливо часто такі озера зустрічаються на річках Австралії, коли навіть великі річки влітку пересихають, від них лишається лише ланцюжок озер. З річками пов'язані також і дельтові озера. Гирла багатьох річок закінчуються дельтами — величезними конусами наносів річок. На пласкій або злегка хвилястій поверхні дельт зустрічається велика кількість озер, які виникли в зниженнях при замулюванні численних проток. В дельті Лени, наприклад, нараховується до 30 тисяч озер, в дельті Волги — приблизно 1,7 тисяч.

<div class="thumb tnone" style="margin-left: auto; margin-right:auto; width:100%; max-width:Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «п»px;">

Дофінівський лиман (Україна)

Причиною утворення морських озер на морських узбережжях є морські хвилі та течії. Намиваючи піщано-галечникові коси та вали, вони відділяють гирла річок або затоки від моря, створюючи окремі водойми. Якщо гирла річок підтоплюються морем, то виникають витягнуті мілководні затоки. На узбережжях Чорного та Азовського морів їх називають лиманами. Відокремлені від моря косами або валами лимани стають озерами. Більшість лиманних озер мають прісну воду, але є озера і з солоною. Вона солона, тому що через посушливі ділянки кіс морська вода продовжує проникати в озеро і насичувати його сіллю. Такі озера називають сивашами. На рівнинних морських узбережжях зустрічаються лагунні озера. Це колишні затоки чи бухти, відокремлені від моря піщаними косами. Одне з найбільших солоних озер Криму — Сасик відноситься саме до таких озер. Лагунні озера або повністю від'єднались від моря, або сполучаються протокою — постійно чи під час припливів. Морська вода здатна проникати в такі озера через піщані коси, тому вони нерідко солоні. Такі озера зазвичай мілководні, але їхня площа може сягати декількох десятків тисяч км². Найбільшим лагунним озером світу є Маракайбо, яке розташоване у Венесуелі, до таких відноситься і найбільше озеро Антарктиди Едісто-Капоне[2].

Найбільш дивовижними за своєю природою є карстові озера (провальні). Вони цікаві тим, що вода в них може раптово щезнути, а потім з'явитись знову. Вони зустрічаються там, де поверхня складена розчиненими породами. Це можуть бути кам'яна сіль, гіпс, вапняк, доломіти та крейда. Підземні води, розчиняючи гірські породи, утворюють під землею різні порожнини, що призводить до провалів. На місці таких провалів утворюються озера. Зазвичай карстові озера невеликі, округлої або овальної форми. Карстові форми рельєфу набули широкого розповсюдження на Балканському півострові, в Якутії та в Західній Росії. Своєрідними провальними озерами є водойми в районах багаторічної мерзлоти. В мерзлому ґрунті дуже поширений викопний лід у вигляді лінз та жилок. При таненні криги ґрунт просідає, утворюючи улоговини, які заповнюються водою. Такі озера називаються термокарстовими. Вони дуже динамічні, швидко виникають, за декілька десятків років збільшують свої розміри, обриси та місце положення, а потім так же швидко і зникають.

Метеоритне озеро Ельгигитгин на Чукотці (Росія)

В умовах посушливого клімату в улоговинах видування або в зниженнях між дюнами, барханами, піщаними грядами утворюються еолові озера (вітрові). Вони досить численні на рівнинах посушливих областей. Розміри еолових озер можуть бути найрізноманітнішими: від сотень м² до десятків км², глибина коливається від 2-5 до 10 м. Такі озера відрізняються непостійністю водного режиму. В суху пору року вони сильно міліють і навіть можуть зовсім зникнути, тобто перетворитись в сухі озера, які заповнюються водою лише в період нечастих злив.

Найбільш унікальними озерами нашої планети є метеоритні озера. Вони утворюються на місці падіння метеоритів. При зіткненні із земною поверхнею залишаються вибухові кратери. Формою вони нагадують воронки від вибуху бомб. В умовах вологого клімату метеоритні кратери заповнюються водою і стають озерами. На сьогодні на Землі знайдено приблизно 120 таких водойм. Особливо багато метеоритних озер в пустельних областях — на півночі Африки, в Австралії, а також вони були знайдені на півночі Лабрадорського півострова, на острові Сааремаа в Естонії, на Чукотці.