Телецьке озеро

Кедр сибірський утворює найбільші ліси

Лось — типовий представник тайги

Рослинний світ басейну Телецького озера надзвичайно багатий та різноманітний. Пояс з переважанням листяних дерев простягається до висоти 700 м. Верхній пояс тайги на висоті 1200—1700 м характеризується деревними породами з переважанням сибірського кедра. Повсюди поширений потужний трав'янистий покрив. Вище межі лісу — альпійські та субальпійські луки, а до крайніх точок гірських вершин знаходиться пояс високогірної рослинності.

В цілому в басейні озера рослинність гірсько-тайгова, вона нараховує понад 1200 видів. Це так звана темнохвойна та чорнова тайга. Ліси займають великі площі і перериваються тільки хребтами, альпійськими луками та гірськими тундрами. Основу лісу складають хвойні: кедр сибірський, ялиця сибірська, ялина, сосна, модрина сибірська. Переважання тієї чи іншої породи залежить від абсолютної висоти та кліматичних умов. Деревні породи, окрім хвойних, представлені й листяними — березою, осикою та тополями. Підлісок представлений різноманітними чагарниками, переважно ягідними. Тут можна зустріти смородину, черемху, горобину, брусницю, калину та малину. В долині Чулишману — великі зарості обліпихи, прибережні скелі вкриті вічнозеленим маральником (рододендрон даурський). Через велику кількість опадів дуже добре ростуть трави, які досягають висоти 2 та більше метрів.

Північна частина

Басейн Телецького озера займає площу 20 370 км². Це ніби самостійна гірська країна, витягнута з південного сходу на північний захід. У басейні озера є широкі степові долини, глибокі каньйоноподібні ущелини, гострокінечні вершини та широкі згладжені нагір'я. Гірська країна Алтаю, що оточує озеро, — це вододільні висоти, що коливаються від 1700 до 2400 м над рівнем моря. Основні вододільні хребти Східного Алтаю складені в основному гранітами, граніто-гнейсами, слюдистими сланцями та іншими породами. Найчастіше вони мають вигляд вузьких альпійських гребенів. До основних водних артерій від цих хребтів відходять платоподібні нагір'я, які сильно розчленовані численними річками на вузькі гребні. Гірські долини з крутими схилами, як правило, звужені в нижній течії річок, а у верхів'ях широкі та відкриті.

Різноманіття природних ландшафтів дозволяє спостерігати в басейні озера і глуху тайгу, і альпійські та субальпійські луки, та високогірна тундру, й так звану нівальну зону холоду. На частку палії та високогірної тундри припадає приблизно 44 % площі басейну, лісами вкрито 52 %, й приблизно 3 % території займають озера та заболочені ділянки. Всього в басейні нараховується більш як 2200 озер, і більшість з них розташовані на висоті 1500—2500 м.

Долина озера зі сходу на захід обмежена горами, які мають висоту до 2 і більше кілометрів над рівнем моря. З півночі та півдня вона відкрита, а із заходу та сходу до озера впритул підходять гірські хребти. Загальна довжина цього природного коридору становить 640 км.

До появи росіян в Сибіру Алтай був практично відірваний від цивілізованого світу. В кінці XVI — на початку XVII століть починається інтенсивне проникнення їх вглиб. Землепрохідці чули перекази про невичерпні багатства, що лежать в горах, що в центрі гірської країни є дивовижне озеро, яке називається Золотим, і що воно знаходиться в горах, складених з чистого золота. Багато разів мандрівники намагались пройти туди, але піддані джунгарського хана перешкоджали цьому.

Для освоєння Алтаю російський уряд вирішує будувати низку фортець. З цією ціллю 1632 року томський воєвода Іван Татаєв зібрав дружину і навесні 1632 року направив її до витоків річки Бії. Головною ціллю був збір ясака. Командував загоном боярський син Федір Пущин. Зі складнощами просуваючись на човнах вверх по Обі, загін на початок вересня досягнув гирла річки Чумиш, але був вимушений повернутись назад. В 1633 році був сформований інший загін. Цього разу козаків вів боярський син Петро Собанський. Вони досягли верхів'їв Бії та вийшли до озера. Це були перші росіяни, які побачили його. Собанський дізнався у місцевих жителів, що озеро називається Алтин-Коль, тобто Золоте. Він записав легенду, яка розповідала, звідки взялась така назва:

В один неврожайний рік, коли спустошилась тайга, поля та загинула вся худоба, один пастух знайшов великий самородок золота величиною з конячу голову. Він пішов по селам в надії виміняти його на їжу, але люди жили так бідно, що нічого не змогли дати йому в обмін. Побачивши, що й золото не може допомогти його горю, пастух піднявся на найвищу гору над озером. Він кинув золото в воду і у відчаї сам кинувся туди. З тих пір озеро називається Золотим, а гора отримала назву Алтинту, тобто Золота.

Собанський назвав озеро Телеським, за назвою алтайського племені, що мешкало на його берегах. Пізніше воно стало називатись Телецьким. В 1642 році він організував другий похід, але цього разу взимку, маючи на меті пройти по льоду на протилежний кінець озера. Підійшовши до нього, Собанський на свій подив знайшов його незамерзлим. Довелось збудувати невелике укріплення, де загін провів зиму, а навесні перепливли озеро на збудованих човнах і дослідили його околиці.

Бунге О. А.

На основі перших даних перших, в 1698 році томський географ та літописець С. У. Ремезов склав «Нарис усіх сибірських градів та земель». На його мапі було зображене Телецьке озеро з річкою Бія, що витікала з нього. В 1709 році була збудована фортеця на Бії — Бікатунська. У XVIII столітті на Алтаї з'являються рудознавці уральського заводчика Демидова. В 1726 році він отримав офіційний дозвіл на будівництво тут мідеплавильних заводів. З тих пір тут почало розвиватись гірниче видобування, і як наслідок з'явилась необхідність в комплексних експедиціях у пошуках нових родовищ. В 1745 році з ціллю дослідження Алтаю була організована перша велика експедиція за наказом сенату. Загальне керівництво було покладене на рудознавця Петра Шелегіна. Цінність досліджень полягала у зібраних матеріалах з географії озера, річки Чулишману та його притоки Башкауса. Окрім того були зібрані матеріали з етнографії, зроблений опис придатних для землеробства місць та зібрані дані про лісові багатства. В складі експедиції був також картограф Пімен Старцев, який склав перші мапи прителецьких земель.

В 1760 році озеро відвідала експедиція майора Ейдена, який вперше виміряв глибину озера — 288 м. В 1771 році в район Телецького озера була організована перша академічна експедиція російського академіка П. С. Палласа. В 1773 році на основі отриманих відомостей в була видана книга Н. І. Новікова «Давня Російська ідографія, яка вміщує опис Московської держави річок, протоків, озера, колодязів…». Далі подана цитата з цієї роботи:

...А Бія-річка тече з озера Телезького, а уздовж те озеро п'ять днів, а поперек день і біля тих місць кочують багато іноземців, саянців, мундусців, калмиців, телеутів, ямундусів, учугів, караганців...

Чихачов П. О.

В 1826 році озеро відвідав натураліст О. А. Бунге в складі експедиції професора Дерптського університету К. Ф. Ледебура. Вчений зібрав тут великий гербарій місцевих рослин. В 1834 році в районі озера проводив дослідження російський вчений Г. П. Гельмерсен, який займався в основному геологією. В 1842 році на озері побував дослідник П. О. Чихачов, який зібрав великий матеріал з геології, зоології, ботаніки та етнографії. В 1845 році вийшла його праця, присвячена Алтаю. В 1861 році на озері працював мовознавець В. В.Радлов, в 1880 році — М. М. Ядрінцев здійснив подорож по озеру та перший піднявся на гору Алтинту. 1895 року тут бував дослідник В. В. Сапожніков, в 1901 році — географ П. Г.Ігнатов, який за дорученням Географічного товариства провів топографічну зйомку берегів, склав першу мапу глибин озера, відмітив його максимальну глибину 325 м. Того ж року на озері проводив дослідження ботанік П. Н. Крилов. В 1912 році зоолог П. П. Сушкін досліджував орнітофауну озера.

Найбільшу роботу по дослідженню озера провела С. Г.Лепньова. Починаючи з 1925 року, за дорученням Державного гідрологічного інституту нею зібраний великий матеріал з природи озера та виконані широкі лімнологічні дослідження. В кінці 1920-х років О. А. Алекін вивчав гідрохімію Телецького та навколишніх озер. В 1931 році було створено Алтайський заповідник, який охопив значну частину басейну озера. Керівництво заповідника розгорнуло широку діяльність по вивченню природи басейну озера, допомогу у вивченні іхтіофауни надавав Томський університет. В 1965 році з метою детального вивчення озера в селищі Яйлю була організована озерна станція. В 1907 році на озері з'явився перший пароплав для огляду околиць туристами.

Нині в північно-західній частині озера, за 6 км від витоку річки Бія, за селищем Артибаш, розташована польова база Інституту систематики та екології тварин РАН. На її базі ведуться дослідження комахоїдних та гризунів Гірського Алтаю, гельмінтофауни хребетних тварин в біоценозах чорнової тайги, іхтіоценоза та зоопланктона Телецького озера.

Галерея фото із останньої геоморфологічної експедиції Томського державного університету (2008–2010 роки). Фото Олексія Рудого.

Село Артибаш, в далині — селище Іогач

На берегах озера розташовано небагато поселень. Найбільше — селище Іогач на лівому березі біля витоку річки Бія. Це велике робітниче селище лісокомбінату, засноване в 1952 році. Напроти розташоване село Артибаш — туристичний центр. Тут є озерна станція та наукова польова база. Інші села невеликі — Яйлю, Челюш, Беле та Чирі. Всі вони мають пристані, оскільки єдиний доступний транспорт по озеру — пароплави та човни.

• Николаєва Н. О. Луна пісень Алтин-Коля. Казка. Барнаул: «Принт-инфо», 2005. ISBN 5-88449-130-1
• Дулькейт Т. Г. Телецьке озеро в легендах та переказах. Бійськ: НИЦ БиГПИ, 1999. ISBN 5-85127-167-1

• Фотогалерея на ilia-romantic.narod.ru
• www.telezkoe.ru Сайт присвячений озеру
• Для туристів про озеро на www.turistka.ru
• Алтайський край та озеро на www.altaitravel.ru
• Про озеро туристам на www.altai-tourist.ru
• www.telezkoe.skyth.ru Сайт присвячений озеру
• А. Н. Рудой. Обратная сторона луны? «Климат, лёд, ландшафты»
• «Климат, лёд, вода, ландшафты». Фотогалерея (более 200 фотографий) экспедиций Томского государственного университета в бассейн Телецкого озера 2008—2010 годов.
• Рудой А. Н., Микулич И. А., Тюнякина Е. А., Пшеленский Е. Ю. Новая радиуглеродная датировка на разрезе Беле и новые соображения о возрасте впадины Телецкого озера.

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.