Тарас Трясило (фільм)

Дія фільму розгортається в XVII столітті, коли соціальний антагонізм досягає піку. Бідність селян і козацької голоти протиставляється розкішному життю панів, ксьондзів, козацької старшини та польської шляхти. Козаки відбивають напади іновірців-татар, але поступово усвідомлюють, що справжній ворог набагато ближче. Тарас Трясило підіймає козацтво на допомогу повсталим селянам.[3]

Драматичний історичний наратив, віртуозно зняті масові сцени кінних атак, рукопашних боїв і народних гулянь контрастують із «салонними» сценами в палаці — балами, застіллями, розвагами багатіїв та їхніх сімей в одязі з парчі. Режисер з епічним розмахом і уважністю до деталей вибудовує фактуру фільму та характери персонажів. Типажі козаків підбирали за картиною Рєпіна «Запорожці», яка висіла в кімнаті Чардиніна на Одеській кіностудії. Студія тоді на якийсь час перетворилася на музей зброї та артефактів доби Запорізької Січі, а в Одесі побудували ціле містечко — курені, хати, церкви. Художник фільму звертався за порадами до знавця історії Дмитра Яворницького. Натурні зйомки відбувалися в Києві, Житомирі, Катеринославі та Умані.[3][4]

• Режисер — Петро Чардинін
• Сценарист — Василь Радиш
• Оператори — Борис Завєлєв, Олексій Панкратьєв
• Художник — Василь Кричевський

Стаття Євгена Деслава в журналі «Кіно» (1928), в якій згадується показ стрічки «Тарас Трясило» у Парижі.

Дві головні ролі в фільмі зіграли провідні актори театру Леся Курбаса «Березіль». Амвросій Бучма втілив романтизований образ запорізького ватажка — Тараса Трясила, роль його сестри, до якої залицяється молодий шляхтич, виконала Наталя Ужвій. У ролі жорстокої панянки — дружина режисера Маргарита Барська, яка в українському кінематографі дебютувала у Довженка в фільмі «Ягідка кохання». Кошового Кобзу виконав відомий театральний актор Іван Замичковський (це його перша кінороль). І хоча «в зморшках його обличчя записана вся історія українського театру», як писав кінокритик Е. Гудін у журналі «Кіно», наприкінці 1920-х років він стане обличчям багатьох фільмів ВУФКУ («Непевний багаж», «Гамбурґ», «Тарас Шевченко», «Два дні», «Беня Крик»).[3]

• Амвросій Бучма — Тарас Трясило
• Наталя Ужвій — Марина, його сестра
• Іван Замичковський — кошовий Кобза
• Маргарита Чардиніна-Барська
• Матвій Ляров
• Іван Капралов
• Леонід Барбе
• Борис Завєлєв
• Афанасій Бєлов
• О. Мальський

Під назвою «Тарас Трясило» фільм вийшов на екрани Києва 15 березня 1927 року та Москви — 25 жовтня 1927 року. Після прем'єри режисерові закидали зухвалу натуралістичність, театральність, ілюстративний етнографізм, формалізм і націоналістичні вподобання.

Картину перемонтовано та озвучено 1937 року під назвою «Повість про гаряче серце».

Фільм довго вважався втраченим, проте 1998 року кінокритик Любомир Госейко віднайшов стрічку на 16-міліметровій плівці в архівах Французької сінематtки, де вона зберігалася під назвою «Татари» («Les Tartares»). Зусиллями Національного центру Олександра Довженка плівку привезли до України та реставрували.[3][4]

	Цей фільм прихильно зустріла не лише Європа, зокрема Париж, а й США завдяки своїй етнографічності та екзотичності. Масовка, 10 тисяч козаків, коні скачуть – воно вражало своєю візуальністю
— Тетяна Майборода, зберігач фондів Національного центру Довженка, [4]

Афіша фільму

Наприкінці 1920-х років фільм не раз показували за кордоном. Про успішний показ у Парижі писав, зокрема, журналіст і режисер Євген Деслав. Згодом у паризькому кіножурналі «Сінеопс» вийшла рецензія на фільм, в якій відзначалася добра гра акторів, гарні краєвиди і «могутність реалізації фільму».[3]

Під час показу в Чернівцях на Буковині, яка в той час була окупована Румунією, фільм викликав фурор, натовп стояв аж на вулиці.[3]

У єврейській газеті «Форвертс», що випускалася в США та активно поширювалася в Східній Європі, «Тарас Трясило» анонсувався як найвидатніший фільм виробництва ВУФКУ: «Фільм масовий, велетенського розміру, з участю 10 000 осіб. Могутній темп, здається чутно тисячі кінських копит козацьких коней і крики до смерті закатованих…»[3]

• Тарас Трясило на сайті vufku.org