Храм святого Івана Хрестителя (Львів)

Пам'ятна дошка на честь княжни Констанції

Втім найбільш популярною є легенда про те, що храм споруджено близько 1260 року князем галицько-волинським Левом І Даниловичем для дружини — угорської принцеси Констанції, доньки короля Бели IV (1235-1270). Згідно неї, брати-проповідники з Угорщини, теж домінікани (яких до Львова запросила Констанція), начебто збиралися побудувати костел на місці колишньої дерев'яної церкви монахів-василіян. Княжна ж надала їм свій двір й церковцю св. Івана Хрестителя, що розміщувалися чи то на Старому ринку, чи на площі Музейній. І сталося це на зламі 1246-47 років, зразу ж після її весілля з князем Львом I Даниловичем (†1301), або вже пізніше — десь у 1270-му [2]

На основі напису у Євангелії монастиря Св. Онуфрія у Лаврові, де постригся монахом Лев І, існує гіпотеза, що Констанція ще була жива на 1301 рік. За місце її поховання у Львові називають власно храм Івана Хрестителя чи храм Св. Катерини Олександрійської Низького замку.

Проте наукові дослідження виявили, що легенди про зв'язок домініканців і княжни Констанції із заснуванням храму не підкріплені фактологічним матеріалом[3], мають досить пізнє походження (XVI—XVII ст.) та поширювались самими домініканцями під час судових процесів між ними та вірменською общиною[4].

Дискусія щодо року заснування святині триває — зокрема, деякі дослідники пов’язують появу храму (ще дерев’яного) з 1234 роком.[5]

До другої половини XIX століття на арці, що з'єднує наву з пресбітерієм існувала табличка, в якій було зазначено, що храм збудовано 1270 року. Тому під час реставрації 1855 року було встановлено пам'яткову таблицю із цією датою. Деякі дослідники вважали, однак, її гіпотетично ймовірною.[6]

Втім найдавніша документальна згадка про споруду відноситься лише до 1371 року, коли в одному з документів сказано про те, що село Годовиця було надано для «храму св. Іоана на передмісті та монастиря святого Василія» («ecclesie s. Ioannis in suburbia civitatis Lemburge site nec non monasterio Beati Basily»)[7][lower-alpha 1]. До 1375 року відноситься звістка про храм св. Івана як вірменську церкву[9]. Проведені у 1989—1992 роках археологічні дослідження датують споруду, яка в той час, очевидно, функціонувала як одна із православних церков, першою половиною XIII століття.

З 1415  року, за ініціативою латинського львівського митрополита Яна Жешовського (пол. Jan Rzeszowski), споруда була забрана у вірмен і віддана римо-католикам[lower-alpha 2], однак, через малу кількість віруючих, та судові скарги, у XVII століття була знову повернута вірменській громаді[10]. У XVII столітті прибудовано північну, а приблизно 1765 року — південну ризницю. 1800 року храм горів, після чого довго стояв зруйнований. Реставрація проводилась у 1836 та 1855 роках.[6]

Храм Івана Хрестителя, перебудований за проектом Захаревича, 1905 р.

У 1886—1889 роках костел радикально перебудовано за проектом Юліана Захаревича. Роботами керували Іван Левинський і Тадеуш Мюнніх. 1886 року костел вкрили новим дахом, розібрали передсіння. 1887 року добудовано крухту, фронтон розібрано аж до склепінь і наново перемуровано. 1889 року збудовано нову огорожу і за проектом Захаревича виконано орнаментальні розписи в інтер'єрі. Споруда повністю втратила будь-які риси старовини і стала виглядати неороманською каплицею XIX сторіччя.[11] Лише вівтарний бік костелу зберіг середньовічний вигляд.

Ще в середині 1920-х років від старого костелу в храмі залишався надзвичайної роботи величезний бароковий вівтар 1526 року із зображенням Христа. Але зараз його доля невідома — останні згадки про вівтар походять із середини 1920-х рр. Також в захристі тоді були два старі портрети.[12]

Зміни ХІХ ст. не стали останніми — 1989 року працівниками інституту «Укрзахідпроектреставрація» Іваном Могитичем, Володимиром Швецем і Людмилою Алінаускене проведено реконструкцію. У процесі досліджень реставратори розібрали південну ризницю, неороманське обличкування бокових стін, преробили склепіння. Збережено неороманський головний фасад. Було виявлено багато елементів готики, що дало підставу стверджувати про готичний, а не романський характер споруди.[6] Неороманську огорожу храму замінили сучасною.