Щекавиця

Одразу за Подолом, огинаючи його з південного заходу, розміщувалися витягнуті в одну лінію три гори: південна — Замкова гора (Хоривиця, Киселівка, Фроловська гора), найближча до літописної «Гори» (пізніше дістала назву Старокиївської); далі, на північний захід, — Щекавиця, а за нею, найвіддаленіша від Дніпра, — Юрковиця (Йорданські висоти).

Між цими чотирма горами дослідники і розподілили «гради» трьох героїв літописної легенди. Звичайно, при аналізі тих припущень, які висувалися у зв'язку з легендою про трьох братів, нам слід виходити з того, що двоє братів могли отримати свої імена від існуючих місцевих топонімічних назв. Щекавиця не викликає сумніву тому, що так вона називалася в епоху Мономаха («идеже ныне зоветься Щековица»), так її йменували в XVIII столітті, так вона називається і в даний час.

Олег біля кісток коня на Щекавиці. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

За легендою — це гора одного з трьох братів-засновників Києва – Щека. Літопис під 1151 роком згадує Щекавицю як фортецю при захисті Києва від зазіхань Юрія Долгорукого. Перед татаро-монгольською навалою Щекавиця являла собою заселену околицю стародавнього Києва. Після набігів із пожежами і руйнуваннями спорожнілу землю уподобали хлібороби: на пласкій вершині вирощували хліб, внизу були виноградники. До XV століття Щекавиця і прилеглі до неї пагорби були укріплені.

2 грудня 1581 київський воєвода Костянтин Острозький київській церкві Богородиці надав орне поле на горі Щекавиці[3] 15 лютого 1619 король Сігізмунд III Ваза видав грамоту, якою надав гору міщанам Києва.[4].

1658 року тут гетьман Іван Виговський оборонявся від військ московського боярина Василя Шереметьєва. У 1663 році Щекавицю взяли в облогу поляки, а в 1667–1678 роках — татари; однак фортеця вистояла і лишалася українською.

Близько 1772 року Щекавицю перетворено на кладовище, після епідемії чуми 1770 р. Тоді померло близько 6 тисяч людей із усього 20-тисячного населення міста. Братські могили, засипані вапном, і зараз знаходяться в її схилах. Там збудовано Церкву Всіх Святих (1782) та кам'яну дзвіницю (1809). На кладовищі поховані Артем Ведель, Андрій Меленський, Володимир Іконников та ін.

Щекавиця зберігає ще давнішу пам'ять про наших Предків. Біля підніжжя гори розміщені слов'янські поховання передхристиянської доби VIII — IX століть. За однією з версій, саме тут гадюка «вкусила» Віщого Олега. На самій горі, за легендами, і був похований Віщий Олег:

І погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні. Називається та могила Олеговою. (Повість врем'яних літ)

Радіовежа на горі Щекавиці. Вигляд з боку Олегівської вулиці

До гори веде вулиця, яка з 1869 року[5], зветься Олегівською. Ще в XIX столітті дослідник української старовини Михайло Максимович писав, що в 1856 році старожили показували йому ту могилу. Старі кияни знали її місце ще й на початку XX століття.

1 квітня 2011 року гору почали руйнувати[6].

24 вересня 2020 року, рішенням Київради, був створений ландшафтний заказник «Гора Щекавиця». Охоронну зону заказника було встановлено між вулицями Олегівською, Лук'янівською, Нижньоюрківською, Кирилівською та Нижнім Валом.[7]

• Щекавицька вулиця (Київ)
• Щекавицька площа
• Обсерваторна вулиця

• Щекавицю заміновано^{[недоступне посилання з вересня 2019]}
• Вебенциклопедія Києва.
• Борис РЫБАКОВ. Кто основал Киев?(Журнал «Сумбур»,2001)
• Внутри Щекавицы нашли тайную пещеру самогонщиков
• Экскаваторы на могиле «Вещего Олега»

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.