Ювківці

Село розташоване при річці Бездна (ліва притока Горині). Земля придатна для вирощування пшениці, на території села є поклади озерної глини. Глибший шар ґрунту з вапняку.

Одна з записаних у XIX столітті місцевих легенд вказує, що раніше в Ювківцях було місто під назвою Кропи. В доісторичні часи сільські промисли зосереджувалися на виготовленні гончарних глиняних виробів. Про це свідчить значна кількість викопаних глечиків та горшків різної форми з дірками.

За припущеннями дослідників село Ювківці під назвою Яківці належить у кінці XVI століття до Острога. Село постраждало під час українсько-польської війни 1648 року та зазнало спустошення. Зокрема, 1648 року в селі було 33 селянських дворів («дим»), а 1650 року тільки 6 дворів.

У 1844 році частина землі Ювківців придбана Болеславом Купневським з маєтків Плужанських від князів Яблоновських. Менша частина села відносилась до мусульманських землевласників. Використання ними цих земель пов’язано з наданням прав Станіславом Конецпольським 1681 року. Проте, характер привілеїв військовим татарам ранішого часу. Привілеї підтверджено 1755 року герцогом Антонієм Яблонським.

Православний прихід розташовувався в Добрині, а римо-католицький в Білогір’ї.

У 1886 році в селі мусульманське населення мало власну мечеть, муллу, кладовище. Прихід мав широке самоврядування та підпорядковувався мусульманській консисторії в Бахчисараї. Мечеть була занедбаною дерев’яною будівлею. Татари займались фермерством та лікуванням людей з психічними захворюваннями. До початку XX століття дотримувались мусульманських правил вживання алкоголю.

На території села були розкидані могили та кургани. Їх вивченням займались геологи та археологи Готфрид Оссовський, Зигмунт Глогер та Зигмунт Радзимінський. Поховання відносять до епохи колотого та полірованого кременя. Скелет черепів поховань має двоголові риси. З пізнього періоду було знайдено стальний наконечних стріли, який був усипаний золотом у стилі візантійського орнаменту, а також римські монети. На кінець XIX століття він зберігався в кабінеті Зигмунда Радзимінського в Кракові.

Татарське населення села до початку XX століття практично зовсім асимілювалося, однак серед селян залишались архаїчні звичаї.

В кінці XIX століття село належало до Перерославської волості Острозького повіту Волинської губернії та розташовано 114 дворів. Пошта доставлялась в містечко Кунів.

1911 року у селі була школа, дві крамниці, кредитове товариство, горілчана крамниця.

Згідно з обслідуванням районів УСРР населення 1923 року, станом на 1 січня 1924 року найпоширеніший етнос Юрківців — татари[2].

У 1942 році частину місцевого населення з Ювківців виселили німецькі війська, утворивши тут німецьку колонію «Сонячна долина»

1946 року входило в склад Добринської сільської ради.

У 1971 році входить до складу Залузької сільської ради. З 1989 року належить до Коритненської сільської ради. Від 1 лютого 2018 року село належить до Білогірської селищної громади, а з 17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи в Україні територія села ввійшла до складу Шепетівського району.

З донесень російської таємної поліції про «ярих прибічників Туреччини» серед волинських татар. 1915 рік

На відміну від решти сучасного населення Волині та Правобережного Полісся, в антропологічному типі більшості населення Ювківців спостерігається монголоїдна домішка — тут мешкають асимільовані нащадки литовських татар та кримських татар[1].

В кінці XIX століття у Ювківцях мешкало 545 жителів, серед них у 1886 році в селі мешкало 233 мусульман. 1911 року у селі проживало 809 жителів.

Згідно з обслідуванням районів УСРР населення 1923 року, станом на 1 січня 1924 року, кількість мешканців Юрківців становила 859 осіб[2].

У 1942 році частину татар, українців та поляків німецькі війська виселили з Ювківців.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 207 осіб, з яких 93 чоловіків та 114 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 145 осіб.

Станом на 2013 рік у селі мешкає 75 жителів.

• Juwkowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 644. (пол.)
• Juwkowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 36. (пол.)
• Залу́жжя // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Тронько П.Т. (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Хмельницька область / Мехеда М. І. (голова редколегії тому), 1971 : 705 с. — С. 112
• Національні меншості на Україні (реєстр селищ). — Харків : Держвидав України, 1925. — С. 19.
• Сегеда С. Антропологія: Навчальний посібник. — Київ : Либідь, 2001. — 335 с.
• Список населенных мест Волынской губернии. — Житомир : Издание Волынского губернского статистического комитета, 1906. — С. 188.
• Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — 578 с.
• Якубович М. Іслам як традиційна релігія Волині: Ювківці // Іслам в Україні. — 2016.

•  Особливий погляд Волинські татари на YouTube
• Село Ювківці на сайті Верховної Ради України