Юліус Вагнер-Яурегг

Ю́ліус Ва́гнер Рі́ттер[1] фон Я́урегг (нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg), після скасування дворянських титулів у Австрії — Ю́ліус Ва́гнер—Я́урегг (нім. Julius Wagner-Jauregg; 7 березня 1857(18570307), Вельс, Верхня Австрія — 27 вересня 1940, Відень, Австрія) — австрійський психіатр[2], лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини у 1927 році.

Юліус Вагнер-Яурегг
нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg
Народився 7 березня 1857
Вельс, Австрійська імперія
Помер 27 вересня 1940
Відень, Австрія
Поховання
Віденський центральний цвинтар : 
Країна  Австрія
Діяльність лікар, невролог, психіатр, професор
Alma mater Віденський університет
Галузь Психіатрія
Заклад Віденський університет, Університет Ґраца
Науковий керівник Саломон Штрікер
Відомі учні Константін фон Економо
Членство Шведська королівська академія наук, Угорська академія наук, Австрійська академія наук, Леопольдина і Q972511?
Відомий завдяки: розробив метод лікування прогресивного паралічу
Нагороди Нобелівська премія з фізіології або медицини (1927)
 Юліус Вагнер-Яурегг у Вікісховищі

Біографія

Юліус Вагнер-Яурегг народився 7 березня 1857 року у Велсі, Австрія. Його батько Адольф Йоганн Вагнер[3]. Молодий Юліус відвідував віденську «Schottengymnasium» перед тим, як вступив до Віденського університету. Там, в інституті загальної та експериментальної патології з 1874 по 1880 рік він вивчав медицину. Закінчивши Віденський університет, захистив у 1881 році дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини на тему — «L'origine et la fonction du couer accelere»[3]. Деякий час працював у цьому університеті на кафедрі психіатрії, але залишив її у 1882 році.

Залишивши кафедру, він почав проводити лабораторні експерименти з тваринами, що було не дуже поширеним у той час[3]. З 1883 по 1887 роки Вагнер-Яурегг працював у психіатричній клініці (разом з Максиміліаном Лейдесдорфом), попри те, що патологія нервової системи не була його спеціалізацією. У 1889 році Вагнер-Яурегг став продовжувачем справи відомого доктора Ріхарда фон Крафта-Ебінга у психіатричній клініці Грацького університету. Там же він почав здійснювати свої дослідження зобу, кретинізму і впливу йоду. У 1893 році він став позаштатним професором психіатрії та нервових хвороб, а також директором клініки нервових та психічних хвороб у Відні, замінивши на цьому посту Теодора Мейнерта. Студентом та одночасно асистентом Вагнер-Яурегга у цей час був Константін фон Економо, який надалі описав летаргічний енцефаліт.

Згодом, через десять років, у 1902 році, Вагнер-Яурегг перейшов до психіатричної клініки при загальному госпіталі, але у 1911 році повернувся на колишню посаду. Протягом кількох років очолював притулок для душевнохворих у Троппау. Автор робіт, присвячених лікуванню кретинізму і зобу препаратами щитоподібної залози і малими дозами йоду.

Нобелівська премія

Основна робота, яку проводив вчений упродовж життя була пов'язана з лікуванням психічних хвороб із застосуванням штучно породженої гарячки. Цей підхід відомий як піротерапія. У 1887 році Вагнер-Яурегг дослідив вплив гарячкових хвороб на психози, використовуючи стрептококовий токсин і туберкулін (відкриті у 1890 році Робертом Кохом). Оскільки ці методи лікування працювали не дуже ефективно, у 1917 році він використав зараження плазмодіями — малярійними паразитами — метод, що дуже добре себе виявив у випадку прогресивного паралічу (лат. dementia paralytica, також відомого як «параліч божевільних»), який виникав на пізній стадії сифілісу[4]. За це відкриття йому було присуджено Нобелівську премію у 1927 році. Його основною науковою роботою була книга, що називалася «Verhütung und Behandlung der progressiven Paralyse durch Impfmalaria»(нім.), що вийшла в світ у пам'ятному випуску «Handbuch der experimentellen Therapie» (нім.), (1931).

Лікування психозів сексом

Вагнер-Яурегг призначав препарати щитоподібної залози і яєчників молодим психотичним пацієнтам, у яких спостерігали затримку статевої зрілості. Таке лікування спричиняло розвиток вторинних статевих ознак, що у свою чергу вело до зменшення психотичних явищ. Інших хворих, що через надмірну мастурбацію вважали шизофреніками, Вагнер-Яурегг стерилізував, що спричиняло покращення стану[5].

Вихід на пенсію

У 1928 році Вагнер-Яурегг залишив свою посаду, але залишився активним і перебував у доброму здоров'ї аж до своєї смерті у вересні 1940 року. Уже перебуваючи на пенсії він опублікував близько 80 наукових робіт.[3] Багато шкіл, доріг та лікарень були названі на його честь у Австрії.

Погляди і зв'язок з ідеологією нацизму

Вагнер-Яурегг дотримувався нацистських поглядів[6][7][8][9], був відомим антисемітом[10](хоча його перша дружина — Бальбіна Фрумкін, з якою він розлучився у 1930 році — була єврейкою) та ідейним нацистом,[11]Було заявлено про те, що він вступив у партію незабаром після аншлюсу Австрії Німеччиною у 1938 році.[6][7][8][9] Однак, комісія по денацифікації у Австрії у 2004 році визнала ці дані спірними (можливо для того, щоб підтримати добре ім'я закладів, названих на честь вченого).[12]

Вагнер-Яурегг захищав ідеологію расової гігієни, з-поміж його студентів був і Алексадер Пілш, який увійшов в історію як автор стандартного посібника по расовій психіатрії і критикував євреїв за їхню схильність до розумових хвороб.[13] Вагнер-Яурегг також був прихильником примусової стерилізації психічно хворих і злочинців,[8],наприклад, підтримав цю концепцію у 1935 році, будучи членом Австрійського Антропологічного Товариства.[14] Юліус Вагнер-Яурегг був президентом Австрійської Ліги Расового відновлення і Спадковості, яка пропагувала і захищала стерилізацію людей з «поганою» спадковістю[15].

Примітки
  1. Ріттер — один з найнижчих дворянських титулів у Австро—Угорщині, не є середнім або другим ім'ям.
  2. Allerberger F (March 1997). Julius Wagner-Jauregg (1857-1940). J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr. 62 (3): 221. PMC 1064146. PMID 9069472. doi:10.1136/jnnp.62.3.221.
  3. «Physiology or medicine, 1922—1941», Jan Lindsten. World Scientific, 1999. p. 170. ISBN 981-02-3410-4, 9789810234102.
  4. Raju T (2006). Hot brains: manipulating body heat to save the brain. Pediatrics 117 (2): e320–1. PMID 16452338. doi:10.1542/peds.2005-1934.
  5. «Endocrine Psychiatry: Solving the Riddle of Melancholia», Edward Shorter, Max Fink. Oxford University Press US, 2010. p. 23. ISBN 0-19-973746-0, 9780199737468.
  6. «The Trials of Masculinity: Policing Sexual Boundaries, 1870—1930», Angus McLaren. University of Chicago Press, 1999. ISBN 0-226-50068-3, 9780226500683. Retrieved March 16, 2010.
  7. «A historical dictionary of psychiatry», Edward Shorter. Oxford University Press US, 2005. p. 299. ISBN 0-19-517668-5, 9780195176681
  8. «The complete idiot's guide to understanding the brain», Arthur Bard, Mitchell Geoffrey Bard. Alpha Books, 2002. p. 49. ISBN 0-02-864310-0, 9780028643106.
  9. Julius Wagner-Jauregg (1857—1940), Magda Whitrow. Smith-Gordon, 1993. p. 199. ISBN 1-85463-012-1, 9781854630124.
  10. «Shock therapy: a history of electroconvulsive treatment in mental illness», Edward Shorter, David Healy. Rutgers University Press, 2007. p. 20. ISBN 0-8135-4169-7, 9780813541693.
  11. «Madhouse: A Tragic Tale of Megalomania and Modern Medicine», Andrew Scull. Yale University Press, 2007. p. 86. ISBN 0-300-12670-0, 9780300126709.
  12. «Vienna: a doctor's guide : 15 walking tours through Vienna's medical history», Wolfgang Regal, Michael Nanut. Springer, 2007. p. 75. ISBN 3-211-48949-5, 9783211489499.
  13. «Love+marriage: and other essays on representing difference», Sander L. Gilman. Stanford University Press, 1998. p.105-106. ISBN 0-8047-3262-0, 9780804732628.
  14. «Interwar Vienna: Culture Between Tradition and Modernity», Deborah Holmes, Lisa Silverman. Camden House, 2009. p. 101. ISBN 1-57113-420-4, 9781571134202.
  15. «Freud's foes: psychoanalysis, science, and resistance», Kurt Jacobsen. Rowman & Littlefield, 2009. p. 105. 0742522636, 9780742522633.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.