Юліус Вагнер-Яурегг
Ю́ліус Ва́гнер Рі́ттер[1] фон Я́урегг (нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg), після скасування дворянських титулів у Австрії — Ю́ліус Ва́гнер—Я́урегг (нім. Julius Wagner-Jauregg; 7 березня 1857, Вельс, Верхня Австрія — 27 вересня 1940, Відень, Австрія) — австрійський психіатр[2], лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини у 1927 році.
Юліус Вагнер-Яурегг | |
---|---|
нім. Julius Wagner Ritter von Jauregg | |
![]() | |
Народився |
7 березня 1857 Вельс, Австрійська імперія |
Помер |
27 вересня 1940 Відень, Австрія |
Поховання | |
Країна |
![]() |
Діяльність | лікар, невролог, психіатр, професор |
Alma mater | Віденський університет |
Галузь | Психіатрія |
Заклад | Віденський університет, Університет Ґраца |
Науковий керівник | Саломон Штрікер |
Відомі учні | Константін фон Економо |
Членство | Шведська королівська академія наук, Угорська академія наук, Австрійська академія наук, Леопольдина і Q972511? |
Відомий завдяки: | розробив метод лікування прогресивного паралічу |
Нагороди |
![]() |
![]() |
Біографія
Юліус Вагнер-Яурегг народився 7 березня 1857 року у Велсі, Австрія. Його батько Адольф Йоганн Вагнер[3]. Молодий Юліус відвідував віденську «Schottengymnasium» перед тим, як вступив до Віденського університету. Там, в інституті загальної та експериментальної патології з 1874 по 1880 рік він вивчав медицину. Закінчивши Віденський університет, захистив у 1881 році дисертацію на здобуття ступеня доктора медицини на тему — «L'origine et la fonction du couer accelere»[3]. Деякий час працював у цьому університеті на кафедрі психіатрії, але залишив її у 1882 році.
Залишивши кафедру, він почав проводити лабораторні експерименти з тваринами, що було не дуже поширеним у той час[3]. З 1883 по 1887 роки Вагнер-Яурегг працював у психіатричній клініці (разом з Максиміліаном Лейдесдорфом), попри те, що патологія нервової системи не була його спеціалізацією. У 1889 році Вагнер-Яурегг став продовжувачем справи відомого доктора Ріхарда фон Крафта-Ебінга у психіатричній клініці Грацького університету. Там же він почав здійснювати свої дослідження зобу, кретинізму і впливу йоду. У 1893 році він став позаштатним професором психіатрії та нервових хвороб, а також директором клініки нервових та психічних хвороб у Відні, замінивши на цьому посту Теодора Мейнерта. Студентом та одночасно асистентом Вагнер-Яурегга у цей час був Константін фон Економо, який надалі описав летаргічний енцефаліт.
Згодом, через десять років, у 1902 році, Вагнер-Яурегг перейшов до психіатричної клініки при загальному госпіталі, але у 1911 році повернувся на колишню посаду. Протягом кількох років очолював притулок для душевнохворих у Троппау. Автор робіт, присвячених лікуванню кретинізму і зобу препаратами щитоподібної залози і малими дозами йоду.
Нобелівська премія
Основна робота, яку проводив вчений упродовж життя була пов'язана з лікуванням психічних хвороб із застосуванням штучно породженої гарячки. Цей підхід відомий як піротерапія. У 1887 році Вагнер-Яурегг дослідив вплив гарячкових хвороб на психози, використовуючи стрептококовий токсин і туберкулін (відкриті у 1890 році Робертом Кохом). Оскільки ці методи лікування працювали не дуже ефективно, у 1917 році він використав зараження плазмодіями — малярійними паразитами — метод, що дуже добре себе виявив у випадку прогресивного паралічу (лат. dementia paralytica, також відомого як «параліч божевільних»), який виникав на пізній стадії сифілісу[4]. За це відкриття йому було присуджено Нобелівську премію у 1927 році. Його основною науковою роботою була книга, що називалася «Verhütung und Behandlung der progressiven Paralyse durch Impfmalaria»(нім.), що вийшла в світ у пам'ятному випуску «Handbuch der experimentellen Therapie» (нім.), (1931).
Лікування психозів сексом
Вагнер-Яурегг призначав препарати щитоподібної залози і яєчників молодим психотичним пацієнтам, у яких спостерігали затримку статевої зрілості. Таке лікування спричиняло розвиток вторинних статевих ознак, що у свою чергу вело до зменшення психотичних явищ. Інших хворих, що через надмірну мастурбацію вважали шизофреніками, Вагнер-Яурегг стерилізував, що спричиняло покращення стану[5].
Вихід на пенсію
У 1928 році Вагнер-Яурегг залишив свою посаду, але залишився активним і перебував у доброму здоров'ї аж до своєї смерті у вересні 1940 року. Уже перебуваючи на пенсії він опублікував близько 80 наукових робіт.[3] Багато шкіл, доріг та лікарень були названі на його честь у Австрії.
Погляди і зв'язок з ідеологією нацизму
Вагнер-Яурегг дотримувався нацистських поглядів[6][7][8][9], був відомим антисемітом[10](хоча його перша дружина — Бальбіна Фрумкін, з якою він розлучився у 1930 році — була єврейкою) та ідейним нацистом,[11]Було заявлено про те, що він вступив у партію незабаром після аншлюсу Австрії Німеччиною у 1938 році.[6][7][8][9] Однак, комісія по денацифікації у Австрії у 2004 році визнала ці дані спірними (можливо для того, щоб підтримати добре ім'я закладів, названих на честь вченого).[12]
Вагнер-Яурегг захищав ідеологію расової гігієни, з-поміж його студентів був і Алексадер Пілш, який увійшов в історію як автор стандартного посібника по расовій психіатрії і критикував євреїв за їхню схильність до розумових хвороб.[13] Вагнер-Яурегг також був прихильником примусової стерилізації психічно хворих і злочинців,[8],наприклад, підтримав цю концепцію у 1935 році, будучи членом Австрійського Антропологічного Товариства.[14] Юліус Вагнер-Яурегг був президентом Австрійської Ліги Расового відновлення і Спадковості, яка пропагувала і захищала стерилізацію людей з «поганою» спадковістю[15].
Примітки
- Ріттер — один з найнижчих дворянських титулів у Австро—Угорщині, не є середнім або другим ім'ям.
- Allerberger F (March 1997). Julius Wagner-Jauregg (1857-1940). J. Neurol. Neurosurg. Psychiatr. 62 (3): 221. PMC 1064146. PMID 9069472. doi:10.1136/jnnp.62.3.221.
- «Physiology or medicine, 1922—1941», Jan Lindsten. World Scientific, 1999. p. 170. ISBN 981-02-3410-4, 9789810234102.
- Raju T (2006). Hot brains: manipulating body heat to save the brain. Pediatrics 117 (2): e320–1. PMID 16452338. doi:10.1542/peds.2005-1934.
- «Endocrine Psychiatry: Solving the Riddle of Melancholia», Edward Shorter, Max Fink. Oxford University Press US, 2010. p. 23. ISBN 0-19-973746-0, 9780199737468.
- «The Trials of Masculinity: Policing Sexual Boundaries, 1870—1930», Angus McLaren. University of Chicago Press, 1999. ISBN 0-226-50068-3, 9780226500683. Retrieved March 16, 2010.
- «A historical dictionary of psychiatry», Edward Shorter. Oxford University Press US, 2005. p. 299. ISBN 0-19-517668-5, 9780195176681
- «The complete idiot's guide to understanding the brain», Arthur Bard, Mitchell Geoffrey Bard. Alpha Books, 2002. p. 49. ISBN 0-02-864310-0, 9780028643106.
- Julius Wagner-Jauregg (1857—1940), Magda Whitrow. Smith-Gordon, 1993. p. 199. ISBN 1-85463-012-1, 9781854630124.
- «Shock therapy: a history of electroconvulsive treatment in mental illness», Edward Shorter, David Healy. Rutgers University Press, 2007. p. 20. ISBN 0-8135-4169-7, 9780813541693.
- «Madhouse: A Tragic Tale of Megalomania and Modern Medicine», Andrew Scull. Yale University Press, 2007. p. 86. ISBN 0-300-12670-0, 9780300126709.
- «Vienna: a doctor's guide : 15 walking tours through Vienna's medical history», Wolfgang Regal, Michael Nanut. Springer, 2007. p. 75. ISBN 3-211-48949-5, 9783211489499.
- «Love+marriage: and other essays on representing difference», Sander L. Gilman. Stanford University Press, 1998. p.105-106. ISBN 0-8047-3262-0, 9780804732628.
- «Interwar Vienna: Culture Between Tradition and Modernity», Deborah Holmes, Lisa Silverman. Camden House, 2009. p. 101. ISBN 1-57113-420-4, 9781571134202.
- «Freud's foes: psychoanalysis, science, and resistance», Kurt Jacobsen. Rowman & Littlefield, 2009. p. 105. 0742522636, 9780742522633.
Посилання
- Біографія Юліуса Вагнера-Яурегга на сайті Нобелівського комітету.
- Magda Whitrow. Julius Wagner-Jauregg (1857—1940). London: Smith-Gordon, 1993. (англ.)
- Юліус Вагнер-Яурегг та ідеологія нацизму (англ.)