Яневський Данило Борисович

Дани́ло Бори́сович Яне́вський (нар. 21 червня 1956, Чернівці) — український історик, редактор, теле- та радіоведучий. Заслужений журналіст України (2005), доктор історичних наук (2008).

Данило Борисович Яневський
Народився 21 червня 1956(1956-06-21) (65 років)
Чернівці, нині  Україна
Країна  СРСР
 Україна
Місце проживання Київ
Діяльність історія, журналістика
Галузь історія
Alma mater ЧНУ імені Юрія Федьковича
Науковий ступінь доктор історичних наук
Знання мов українська, англійська і російська
Титул
Заслужений журналіст України
2005
Посада головний редактор
Конфесія греко-католик
У шлюбі з Марта Коломиєць
Діти Олександр, Георгій
Нагороди
Сайт YouTube-канал

Життєпис

Народився 21 червня 1956 року в Чернівцях.

Освіта

1974—1979 Чернівецький державний університет ім. Федьковича, історичний факультет з відзнакою.

Наукова діяльність

  • 1983—1993 — Інститут історії України Національної академії наук України, аспірант, науковий, старший науковий співробітник.
  • 1988 — кандидат історичних наук («Пролетаріат і буржуазія України в період загальнонаціональної кризи (вересень — жовтень 1917 р.»).
  • 2008 — доктор історичних наук («Політичні системи України 1917—1920 рр.: спроби творення і причини поразки»).

Погляди

Щодо Волинської трагедії вважає:

  • це — обопільна різанина, влаштована колишніми громадянами Другої РП, римо-католиками та православними; наслідок національної політики двох режимів — Другої РП та Райху;
  • юридичну відповідальність, згідно з чинними тоді нормами міжнародного права, має нести нацистська окупаційна адміністрація;
  • ані сучасна Україна (правонаступниця УРСР), ані її громадяни не несуть історичної, політичної, юридичної відповідальності за той злочин;
  • дискутанти повинні чітко вказувати, про яку з відомих Повстанських армій йде мова: Тараса Бульби, Сергія Качинського, Василя Івахіва (з травня 1943 — ВО «Заграва») Дмитра Клячківського, який називав свої загони Українська Повстанча Армія, або Романа Шухевича;
  • стверджує, що Степан Бандера вказував на самочинність переходу до повстанських форм боротьби Волинської крайової ОУН.[1]

Вважає Богдана Хмельницького антигероєм України, людиною, що принесла Україні катастрофу і який «Людина, яка продавала всіх, кого можна було продати, всім, хто його купував; людина, яка решту свого життя витратила на те, щоб легітимізувати цю квазідержаву, це потворне утворення, в якому людей не існувало взагалі, а існувала ця козацька голота як панівна верства».[2]

Досить критично ставиться до запропонованої сучасної української історіографії і вважає, що її «роблять у Москві, її роблять у інших географічних центрах, рясно розсипаних по політичній мапі світу. Нам треба, мені особисто треба, дізнатися правду. Я не хочу жити в брехні, і тому те, чим займаюсь, є руйнацією міфів, які називають національними, але які насправді є абсолютно деструктивними і перетворюють наш народ на стадо. Якщо стадо хоче залишатися стадом — нехай залишається; а я вільна людина і хочу жити у вільній країні.»[2]

У липні 2018 року підтримав відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[3].

Журналістська діяльність

Монографії

  • 1992 — Конституційні акти України. Невідомі Конституції України.— Київ: Абрис.
  • 2003 — Політичні системи України 1917—1920 рр. Спроби творення і причини поразки.— Київ: Дух і літера. (Диплом „Найкраща книга року“ в номінації „Минувшина“)
  • 2005 — Хроніка „помаранчевої революції“.— Харків: Фоліо. (Ґран-прі Міжнародного книжкового фестивалю „Світ книги“ 2005» в номінації «Відкриття року» — «Дзеркало сучасності»: «Найкраща українська книга»: Номінація «Белетристика», версія журналу «Кореспондент»).
  • 2005 — Обличчя «помаранчевої» революції".— Харків: Фоліо. («Найкраща українська книга» в номінації «Документалістика» за версією журналу «Кореспондент», 2006).
  • 2005 — Україна: від Незалежності до Свободи.— Харків: Фоліо. Фото Єфрема Лукацького.
  • 2008 — Загублена історія втраченої держави.— Харків: Фоліо.
  • 2009 — Проект «Україна»: таємниця Михайла Грушевського.— Харків: Фоліо.
  • 2010 — Проект «Україна»: спроба Павла Скоропадського.— Харків: Фоліо.
  • 2010 — Проект «Україна»: крах Симона Петлюри.— Харків: Фоліо.
  • 2010 — Масони, націонал-соціалісти та київський політикум: геополітичний контекст (3 березня 1917 р. — 15 січня 1918 р.).— Київ: [б. в.].
  • 2012 — Проект «Україна»: Грушевський. Скоропадський. Петлюра.— Харків: Фоліо.
  • 2012 — Проект «Україна»: жертва УПА, місія Романа Шухевича.— Харків: Фоліо.
  • 2013 — Проект «Україна»: 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька.— Харків: Фоліо.
  • 2014 — Проект «Україна»: Відомі історії нашої держави.— Харків: Фоліо.
  • 2015 — Проект «Україна»: Відомі історії нашої держави: продовження.— Харків: Фоліо.
  • 2015 — Роман Шухевич.— Харків: Фоліо.
  • 2017—2019 — Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники ТТ. 1-4.— Харків: Фоліо.

Фільмографія

Автор ідеї/продюсер/науковий редактор фільмів:

  • «Україна: Віра, Надія, Любов» (режисер В. Шмотолоха).
  • «Патріарх. Життя Йосипа Сліпого» (режисер О. Фролов).
  • «Арнольд Марголін — видатний українець і єврей» (2003, НКХФ ім. Довженка на замовлення Посольства США в Україні. Автор сценарію і режисер О. Муратов)[7].
  • «Апельсинова долька. Брестський мир 1918 р.» (3 серії) (режисер І. Кобрин).

Відзнаки

  • 1996 — у складі колективу «Післямови» перемога у номінації «Телевізійна програма року» на загальнонаціональному конкурсі «Людина року — 1996»
  • 2005 — звання «Заслужений журналіст України»[8]

Примітки

Джерела

Зовнішні відеофайли
Яневський: Бог, що не так з Бандерою, згнила Конституція, хто такий Скрипін, масони / АНТИПОДИ на YouTube // ISLND TV.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.