Cephalophus dorsalis

Cephalophus dorsalis або Чорноспинний дуїкер, також відомий як чорносмугий дуїкер або гнідий дуїкер — вид парнокопитних ссавців родини Бикові (Bovidae). Це невелика антилопа, що живе в Західній та Центральній Африці. Вперше був відкритий британським зоологом Джоном Едвардом Греєм в 1846 році. Має два підвиди.

?
Cephalophus dorsalis

Чорноспинний дуїкер, Габон
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: Дуїкерові (Cephalophinae)
Рід: Дуїкер (Cephalophus)
Вид: Cephalophus dorsalis
Біноміальна назва
Cephalophus dorsalis
Gray, 1849
Підвиди
  • C. d. dorsalis (Gray, 1846)
  • C. d. castaneus (Thomas, 1892)
Посилання
Вікісховище: Cephalophus dorsalis
EOL: 328703
ITIS: 625162
МСОП: 4139
NCBI: 97360
Fossilworks: 149556

Таксономія
 
 
 
 

Чагарниковий дуїкер

 
 
 
 

Танзанійський дуїкер

 
 

Жовтоспинний дуїкер

 
 
 
 

Дуїкер Джентінка

 
 

Чорноспинний дуїкер

 
 
 
 
 

Зебровий дуїкер

 
 
 
Філогенетичне положення чорноспинного дуїкера (Johnston et.al. 2012)

Філогенетичне дослідження 2001 року розділило Cephalophinae на три окремі гілки — гігантські дуїкери, східноафриканські червоні дуїкери і західноафриканські червоні дуїкери. Чорноспинний дуїкер був віднесений до гілки гігантських дуїкерів, разом з жовтоспинним дуїкером (C. silvicultor), Танзанійським дуїкером (C. spadix) і дуїкером Джентінка (C. jentinki).[1] В 2012 році на основі мітоходріального аналізу була створена кладограма підродини Cephalophinae (дуїкер). Вона показала, що всередині групи "гігантських дуїкерів", чорноспинний дуїкер формує кладу разом з дуїкером Джентінка, а зебровий дуїкер є до цієї клади сестринським видом. Аналогічно, Танзанійський і жовтоспинний дуїкери формують кладу, сестринську до Sylvicapra. Найімовірніше, чорноспинний дуїкер і дуїкер Джентінка розійшлися в плейстоцені, менш ніж 2,5 млн років тому.[2]

Дослідження 2003 року виділило 2 підвиди чорноспинного дуїкера:[3]

  • C. d. dorsalis (Gray, 1846): західний чорноспинний дуїкер, поширений в Західній Африці
  • C. d. castaneus {Thomas, 1892): східний чорноспинний дуїкер, поширений в Центральній Африці

Опис
Зображення чорноспинного дуїкера в The Book of Antelopes (1894) автора Філіпа Склейтера

Чорноспинний дуїкер середнього розміру; довжина тіла (разом з головою) від 76 до 103 см.[4] Виду не притаманний статевий диморфізм; і самець, і самка мають висоту в плечах від 44 до 49 см, і вагу від 18 до 23 кг. [5] Отже, статевий диморфізм у цього виду не такий чудовий, як у інших бовідів , хоча самки часто більші за самців.[5] Хвіст має зверху чорну смужку, загалом білий; довжиною від 9 до 11 см.[5] У східного підвиду хвіст закінчується білою китицею.[4] І самці, і самки мають роги, довжиною від 5 до 8 см. Роуленд Уорд, відомий британський таксидерміст зафіксував максимальну довжину рогів у 12,5 см в чорноспинного дуїкера, впольованого в Йокадумі (Камерун).[5] Роги самок, як правило, вужчі.[4]

Обидві статі яскравого рудувато-коричневого кольору шерсті. Ноги темніші, від потилиці до хвоста проходить суцільна смуга чорного кольору. Як правило, у самок вона вужча. У чорноспинних дуїкерів великі очі, над очима та навколо ніздрів помітні вібриси. Плями білої шерсті на морді різко контрастують із темно-рудим обличчям,[5] яке відокремлене від решти голови двома світло-коричневими смугами. Голова має мініатюрний гребінь (пучок волосся) темно-коричневого кольору.[4] Східний чорноспинний дуїкер більший і важчий, ніж західний підвид, має більші вуха і темніше забарвлення, ширшу і світлішу спинну смугу.[4]

Чорноспинний дуїкер схожа на кілька інших дуйкерів, особливо на червоного дуїкера. Хоча дуїкер Огілбі забарвленням та розмірами нагадує чорноспинного дуїкера, його живіт блідіший, а спинна смуга починається від плечей а не від потилиці.[4] Крім того, силует і роги цих видів значно різняться.[6] Чорноспинний дуїкер як і дуїкер Огілбі, надзвичайно схожий на чорного дуїкера, за винятком кольору шерсті.[7] Спинна смуга дуїкера Петерса також починається на плечах, але розширюється, щоб охопити весь круп, як і тьмяна смуга білочеревого дуїкера. Чорноспинного дуїкера можна легко відрізнити від чорнолобого дуїкера та дуїкера Вейнса, у яких відсутні смуги.[4]

Екологія і поведінка
Олійна пальма, плодами якої харчується чорноспинний дуїкер

Чорноспинний дуїкер веде нічний спосіб життя і про його поведінку мало відомо. Вдень антилопа відпочиває в заростях. Зазвичай поодинокий, але спостерігався і парами. Цей вид дуїкерів надзвичайно пильний; він сильно залежить від нюху у виявленні небезпеки. Як і інші дуїкери, чорноспинний дуїкер використовує виділення передочної залози для мічення території. Леопард - основна загроза для антилопи.[4][5] Орли, бонобо і мандрили [8] може також полювати на чорноспинного дуїкера.

Дієта

Чорноспинний дуїкер віддає перевагу фруктам. Харчується великими фруктами рослин з роду Irvingia, плодами Ricinodendron heudelotii та олійної пальми, горіхами кола. [9] Повідомлялося про дуїкерів, які полювали на птахів, їли яйці, падло, термітів, жуків та мурах. [10][5] Дуїкери. утримувані в неволі, їли в якості доповнення собачий корм.[11]

Розмноження

Самки можуть завагітніти у віці вісімнадцяти місяців. Розмноження відбувається протягом року[5], Дослідження в Габоні зафіксувало піки народження до або під час періоду максимальної кількості плодів.[12] У Центральній Африці пік народжуваності в січні та лютому.[4] Еструс триває всього вісімнадцять годин.[5] Самець під час гону] постійно переслідує самку. Самець фуркає і висуває передню ногу; самка може дозволити самцю спаруватися, змістивши хвіст убік.[5]

Вагітність триває близько 240 днів; народжується, як правило, одне дитинча, темного кольору і вагою 1600-1690 г. Шерсть поступово світлішає, набуваючи дорослого кольору за 5-6 місяців. Протягом перших тижнів після народження маля ховається у густій ​​рослинності. Воно може почати споживати тверду їжу протягом декількох тижнів, за три з половиною місяці відлучається від молока. Тривалість життя чорноспинних дуїкерів в середньому становить від 17 до 18 років. [4][5]

Середовище проживання і поширення

Чорноспинний дуїкер віддає перевагу давнім, первинним лісам.[6] Індивідуальна ділянка самок становить близько 0,2 - 0,4 км2, у самців удвічі більша.[4] Цей дуйкер раніше траплявся в низинах, в теплих і вологих дощових лісах Гвінеї. В наш час дуїкера можна зустріти в острівцях вологого лісу в саванах Гвінеї та північно-східного Судану.[6] Чорноспинний дуїкер є рідкісним видом для таких країн Західної і Центральної Африки, як Ангола, Камерун, Центральноафриканська Республіка, Демократична Республіка Конго, Кот-д'Івуар, Екваторіальна Гвінея, Габон, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Нігерія, Сьєрра-Леоне та Того. Нажаль. скоріше за все він вимер в Уганді.

Загрози і збереження
Іллюстрація Йозефа Сміта (1869 р.)

На чорноспинного дуїкера традиційно полюють мисливці за бушмітом. Дослідження 2007 року, що мало на меті з'ясувати причини скорочення чисельності виду в заповіднику Іпаса-Макоку в Габоні показало, що основною причиною зменшення популяції є надмірне полювання.[13] Також негативними чинниками є сільськогосподарська діяльність людей і знищення традиційних середовищ існування дуїкера—незайманих лісів.[6] Незважаючи на вирубання лісів і полювання, чорноспинний дуїкер все ще є одним із найчисельніших видів дуїкерів. В 1999 році загальну популяцію оцінили в 725 000 голів. Найчисельніша популяція мешкає в національному парку Таї.

Посилання
  1. van Vuuren, B.J.; Robinson, T.J. (2001). Retrieval of four adaptive lineages in duiker antelope: evidence from mitochondrial DNA sequences and fluorescence in situ hybridization. Molecular Phylogenetics and Evolution 20 (3): 409–25. PMID 11527467. doi:10.1006/mpev.2001.0962.
  2. Johnston, A.R; Anthony, N.M (2012). A multi-locus species phylogeny of African forest duikers in the subfamily Cephalophinae: evidence for a recent radiation in the Pleistocene. BMC Evolutionary Biology 12 (120): x–x. PMC 3523051. PMID 22823504. doi:10.1186/1471-2148-12-120.
  3. Cotterill, F.P.D. (2003). Ecology and conservation of small antelope: proceedings of an international symposium on duiker and dwarf antelope in Africa. с. 59–118.
  4. Castelló, J.R. (2016). Bovids of the World: Antelopes, Gazelles, Cattle, Goats, Sheep, and Relatives. Princeton University Press. с. 284–7. ISBN 9780691167176.
  5. J., Kingdon (2013). Mammals of Africa. London: Bloomsbury. с. 294–8. ISBN 9781408122570.
  6. East, R. (1990). Antelopes : Global Survey and Regional Action Plans. Gland: IUCN. с. 58. ISBN 2-8317-0016-7.
  7. Robinson, P.T.; Dop, H. (2013). Travel sketches from Liberia Johann Buttikofer's 19th century Rainforest Explorations in West Africa (вид. Annotated English). Leiden: Brill. с. 733. ISBN 9789004236301.
  8. Kudo, H.; Mitani, M. (April 1985). New record of predatory behavior by the mandrill in Cameroon. Primates 26 (2): 161–7. doi:10.1007/BF02382015.
  9. Feer, F. (1989). Comparaison des régimes alimentaires de Cephalophus callipygus et C. dorsalis, Bovidés sympatriques de la fôret sempervirente africaine. Mammalia 53 (4): 563–604. doi:10.1515/mamm.1989.53.4.563.
  10. Duiker. African Wildlife Foundation. Процитовано 7 березня 2016.
  11. Burton, M.; Burton, R. (2002). International Wildlife Encyclopedia (вид. 3rd). New York: Marshall Cavendish. с. 728. ISBN 9780761472667.
  12. Dubost, G.; Feer, F. (1992). Saisons de reproduction des petits Ruminants dans le nord-est du Gabon, en fonction des variations des ressources alimentaires. Mammalia 56 (1): 25–44. ISSN 1864-1547. doi:10.1515/mamm.1992.56.1.25.
  13. van Vliet, N.; Nasi, R.; Emmons, L.; Feer, F.; Mbazza, P.; Bourgarel, M. (September 2007). Evidence for the local depletion of bay duiker Cephalophus dorsalis, within the Ipassa Man and Biosphere Reserve, north-east Gabon. African Journal of Ecology 45 (3): 440–3. doi:10.1111/j.1365-2028.2007.00783.x.


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.