Kara no Kyōkai

Шікі Рьоґі (яп. 両儀式 Рьо:ґі Шікі) — головна героїня, яка відчуває підсвідоме бажання вбивства[1]. Єдиною близькою для Шікі людиною є її колишній однокласник Мікія Кокуто. У шкільні роки всередині Шікі існувало дві різні особистості — жіноча «Сікі» (яп. 式) і чоловіча «СІКІ» (яп. 織), які перебула у внутрішньому конфлікті, що стало причиною постійного придушення чоловічої внутрішньої особистості, яка, як вважала Шікі, «не знала нічого крім вбивства»[1]. За два роки до початку основних подій Шікі потрапила в аварію, коли намагалася покінчити з життям після нападу на Мікію Кокуто, і втратила чоловічу частину особистості[2]. У сутичці з Ліо Сірадзуне вперше усвідомлено і безпосередньо здійснює вбивство противника, чого раніше уникала через вплив Мікії[7].

Сейю: Маая Сакамото (фільм), Томоко Кавакамі (радіопостановка).

Мікія Кокуто (яп. 黒桐幹也 Кокуто: Мікія) — друг Шікі, закоханий у неї зі старшої школи[1]. Під час перебування Шікі у комі доглядав за нею впродовж двох років[2]. Влаштувався працівником у фірму Токо Аодзакі, де займався аналітичною обробкою інформації[1]. Протидіяв внутрішнім пориванням Шікі до вбивства[2]. Після закінчення подій роману одружився з Шікі[8].

Сейю: Кен'їчі Судзумура (фільм), Кентаро Іто (радіопостановка).

Токо Аодзакі (яп. 蒼崎橙子 Аодзакі То:ко) — маг, спеціалізується на створенні маріонеток[9]. Навчався в магічній академії при Асоціації магів (яп. 魔術協会 Мадзюцу Кьо:кай) в Лондоні разом з Сореном Арая[10]. Голова фірми Garan no Dou (яп. 伽藍の堂). Відразу після виходу Шікі з коми допомагала їй навчитися контролювати містичні очі[2].

Сейю: Такако Хонда (фільм), Кікуко Іноуе (радіопостановка).

Адзака Кокуто (яп. 黒桐鮮花 Кокуто: Адзака) — молодша сестра Мікії. Попри кровну спорідненість, з дитинства закохана в Мікію і ревнує його до Шікі[2]. Навчається магії у Токо Аодзакі[11], а загальну освіту здобуває в жіночій академії Реіен (яп. 礼園女学院 Реіен Джьоґакуін). Мешкає в гуртожитку академії в одній кімнаті з віщункою майбутнього Сідзуне Сео (яп. 瀬尾静音 Сео Сідзуне)[12]. Володіє здатністю викликати за допомогою магії займання[3].

Сейю: Аюмі Фуджімура (фільм), Юкарі Тамура (радіопостановка).

Ідея створення екранізації ранобе належала продюсеру компанії Aniplex Ацухіро Івакамі, який спочатку мав намір зайнятися випуском серіалу за візуальною новелою Tsukihime, але у 2003 році його випередила студія J.C. Staff, яка створила Shingetsutan Tsukihime[24]. У 2005 році Івакамі вирішив спробувати зробити аніме-адаптацію Kara no Kyōkai. На роль виконавця ним була вибрана невелика студія ufotable, оскільки Івакамі зацікавила остання їхня робота — Futakoi Alternative, тому продюсер зв'язався з головою студії Хікару Кондо. Зі свого боку Кондо дав згоду на подібний проект, проте не був впевнений, чи отримають вони дозвіл на екранізацію від Type-Moon, і попросив Івакамі знайти альтернативний варіант на випадок відмови. Після розроблення концепту Івакамі звернувся з пропозицією до продюсера видавництва Kodansha Кацуші Оти[24].

Як згадував Кіноко Насу, до нього тоді вже зверталися різні студії із запитами щодо адаптації ранобе, але він відхиляв усі пропозиції, оскільки, на його думку, глядач не зміг би сприйняти авторський задум оригінального твору у межах жорсткого формату телесеріалу[25]. У 2006 році Кацуші Ота передав сценаристу Type-Moon ідею Івакамі про створення екранізації у вигляді серії фільмів за окремими главами роману. Після розмірковувань Насу дійшов висновку, що вже сам факт відвідування майбутнім глядачем кінотеатру збільшував його концентрацію під час перегляду, що могло посприяти кращому засвоєнню деталей сюжету, і тому дав свою згоду на початок робіт[25].

Під час затвердження загального бюджету картини з Aniplex було вирішено зупинитися на форматі з семи фільмів із загальним хронометражем 420 хвилин (згодом він був збільшений до 500 хвилин)[26]. Для стимулювання глядацького інтересу до серії було вирішено випускати нові частини з відносно короткими інтервалами (близько чотирьох місяців), а також проводити промоакції з поширенням різної продукції за тематикою Kara no Kyōkai[25]. У середині 2000-х років в аніме-індустрії почали масово з'являтися різні нововведення, пов'язані з впровадженням комп'ютерної постобробки, цифрового знімання та HD формату, що істотно відрізнялося від прийнятої на студії ufotable орієнтації на DLP технологію візуального виводу. Через це Кондо вирішив впровадити ці технології в рамках нового проекту і сприйняв адаптацію Kara no Kyōkai як експериментальну роботу, в якій планував залучити більшу частину персоналу студії[27]. На роль сценариста був призначений Масакі Хірамацу, посади режисерів-постановників були розподілені серед усіх працівників, які мали таку кваліфікацію (Ей Аокі, Такаюкі Хірао, Такахіро Міуру та інших), а робота над художнім оформленням була доручена Такуя Нонаці[27]. Також була створена додаткова посада оператора, відповідального за створення максимально реалістичних деталей зображення (таких як, усунення однобарвності різних текстур, проекцій на них фонів та відображень і так далі), на яку був затверджений Юіті Терао. Пізніше Терао відзначав, що найскладнішою частиною його роботи стала передача металічного блиску ножа, а низка інших елементів (візуальні ефекти крапель дощу та крові) від самого початку створювалися з розумінням того, що публіка в кінотеатрах не зможе по-справжньому оцінити такі деталі[28]. Для виконання комп'ютерної частини постпродукції картини студія звернулася до компанії Sony PCL[27].

Ще на стадії планування серії студією ufotable було прийняте рішення про випуск фільмів у порядку глав ранобе, а не в хронологічному, як рекомендував їм Кіноко Насу. Це було зроблено, оскільки Масакі Хірамацу хотів підкреслити таким чином атмосферу твору, «наповнену недомовленістю та загадками»[25]. Також для підготовки першого фільму Насу запропонував частково переписати першу главу ранобе, оскільки вважав її найменш вдалою у всьому романі й доволі невпорядкованою, проте і ця ідея була залишена сценаристом серії без уваги[25]. Як зазначав Ей Аокі, під час опрацювання сценарію з тексту роману були особливо виділені ключові сюжетні лінії персонажів, а побічна частина фабули переважно скорочувалася на догоду жорстким рамкам хронометражу[26]. Втім, студія не наважилася видалити частину подібних сцен з огляду на важливість художнього образу персонажів, який передається через їхню поведінку, хоча такі дії й стали причиною істотного збільшення тривалості сцен у порівнянні із запланованим. Також був скорочений детальний опис елементів сетингу магічного світу, оскільки спроби їх адаптації як тривалих монологів стали б причиною, на думку режисерського складу, втрати глядацького інтересу сцен. Замість цього Хікару Кондо вирішив зробити акцент на цих деталях через візуальний ряд, а частину з них (тих, які потребували поглибленого розуміння аудиторією сюжету) вирізати[26]. Хірамацу також зазначав, що досвід роботи над Kara no Kyōkai сильно відрізнявся від попереднього напрямку студії ufotable і вимагав від нього відійти від власного стилю викладу та наблизитися за манерою до Кіноко Насу, з яким узгоджувався сценарій кожного фільму[26]. Сам же Насу згодом зізнався, що не міг сприймати цю адаптацію як свій вихідний твір, і хоча визнавав якість роботи ufotable, але після ознайомлення з першим фільмом дійшов висновку, що ранобе не підлягало екранізації зовсім[16].

Робота над рухами персонажів здійснювалася таким чином, зоб уникнути можливого гротеску окремих епізодів. Зокрема, сцени битв попередньо виконувалися командою аніматорів у декількох варіантах розкадрування, які надалі остаточно затверджувалися Хікару Кондо[26]. Дизайн персонажів також був переглянутий студією у порівнянні з ранобе-версією. Ілюстратор Type-Moon Такаші Такеучі погодився з вимогами ufotable і зробив уточнення деталей костюмів та зачісок персонажів, а також повністю переробив зовнішність героїні Токо Аодзакі[29]. Під час опрацювання попереднього сценарію було прийнято рішення про демонстрацію сцен сексуального насилля, незважаючи на підвищення через це вікового рейтингу фільму за оцінкою EOCS[25].

Найскладнішим образом персонажа для постановки окремих сцен на думку сценариста картини став Мікія Кокуто, а також диференціація поведінки чоловічої та жіночої особистості Шікі Рьоґі[26]. Пріоритет у виборі сейю для озвучення був також відданий самій студії, через що на ролі був затверджений практично повністю новий у порівнянні з радіопостановкою 2002 року склад акторів. Єдиним винятком став виконавець ролі Сорена Арая — Джьоджі Наката, чий голос, на думку працівників ufotable, дуже добре підходив для образів антагоністів творів Кіноко Насу[25]. На роль Шікі Рьоґі була затверджена Маая Сакамото, оскільки вона на відміну від Томоко Кавакамі, яка озвучувала героїню в радіопостановці, мала нижчий тембр, що на думку режисерів краще підходило для кінематографічного показу[25]. При виборі актриси на роль Адзакі Кокуто комісія зіткнулася з дилемою між демонстрацією яскравості персонажа і необхідністю зміни характеру героїні під загальну атмосферу фільму. Зрештою, вибір студії зупинився на останньому, і роль отримала Фуджімура Аюмі[25].

Прем'єрний показ першого фільму відбувся 1 грудня 2007 року в кінотеатрі токійського району Шіндзюку[30]. Ацухіро Івакамі спочатку вважав, що робота не буде дуже популярною, і тому організував покази на обмеженій кількості майданчиків, припускаючи, що глядачами даної франшизи стануть лише знайомі з оригінальним твором фанати[31]. Проте вже через кілька днів після початку прокату кількість кінотеатрів, де демонструвалася картина, була збільшена через великий ажіотаж серед відвідувачів, які викуповували всі квитки, зокрема й на ранкові сеанси. Попри те, що спочатку прокат першого фільму був розрахований на чотири тижні, з 26 січня до 8 лютого 2008 року компанією Aniplex разом з виходом вже третьої частини серії були організовані додаткові сеанси випущених раніше фільмів[30]. Надалі демонстрація фільмів здійснювалася на більш ніж 40 майданчиках на всій території Японії. Останній фільм основної серії вийшов 8 серпня 2009 року, а перед його показом 14 березня відбувся вихід 60-хвилинної нарізки перших шести частин, упорядкованих за хронологією, під назвою Remix -Gate of seventh heaven-[31].

За підсумками прокату всіх фільмів їхня аудиторія склала близько 262 тисяч осіб, а дохід від касових зборів — 306 мільйонів єн[31]. Також було продано понад 700 тисяч копій видання фільмів на DVD[31], причому у 2008 році продукція Kara no Kyokai опинилася другою за об'ємом продаж серед усієї аніме-продукції, поступившись лише фільму «Evangelion: 1.0 You Are (Not) Alone»[32]. У 2009 році разом з серіалом Bakemonogatari продажі Kara no Kyokai дозволили компанії Aniplex вийти на третє місце за продажами за рік серед усіх дистриб'юторів Японії[33]. 2 лютого 2011 року відбувся вихід видання фільмів на Blu-ray Disc, який містив як додатковий матеріал OVA-серію, яка стала епілогом історії[34]. У перший тиждень продажів було реалізовано 25 тисяч копій[35]. У 2013 році разом з виходом фільму за мотивами додаткової глави Mirai Fukuin відбувся додатковий прокат оновленої першої частини серії — Fukan Fuukei, виконаної в 3D-форматі[36], на додаток до якої демонструвалася екранізація йонкоми Fate/Zero Café[37]. Також у 2013 році з 6 липня до 28 вересня на телеканалах Tokyo MX, Nippon BS Broadcasting, ABS, Niconico, Bandai Channel та Animax демонструвалась телевізійна версія фільмів[38].

За межами Японії фільми, починаючи з п'ятого, були у прокаті на території Північної Америки, який організувало місцеве відділення Aniplex[39]. Для поширення на різних носіях серія була ліцензована компанією Madman Entertainment в Австралії[40], MVM Films — у Великій Британії та Ірландії[41], Anime Virtual — у Німеччині та Швейцарії, Kazé — у Франції[42].

Видання роману та сюжет твору отримали позитивні оцінки рецензентів. Так оглядач порталу tanuki.pl зазначав, що Kara no Kyokai досить сильно відрізняється від середнього представника книжкової продукції формату ранобе. Зокрема, кількість ілюстрацій у виданні зведена до мінімуму і супроводжувала лише титульні сторінки глав; текст твору не ряснів повторами важливих для розуміння сюжету аспектів і написаний досить складною та багатою мовою[5]. Все це, на думку критика, наближало Kara no Kyokai до роману в класичному розумінні й вимагало від читача терплячого занурення в деталі розповіді[5].

Попри нехронологічний порядок глав, оглядачі відзначали, що він не створює заплутаності у сприйнятті фабули аудиторією[2][3][10], а, на думку рецензента The Fandom Post Кріса Беверіджа, навпаки, подавав кожен аспект сюжету в потрібний момент і дозволяв читачеві самостійно робити припущення щодо розгадок окремих головоломок[2]. Низка критиків вказувала на можливу складність розуміння першого розділу роману через заплутаність експозиції головної сюжетної лінії, яка, втім, вирішувалася у другій-третій главі[5][8]. Оглядач tanuki.pl вказував на незвичайні переходи розповіді від імені одного персонажа до іншого, які, хоча і дозволяли поглянути на ситуації з різних кутів, але дещо руйнували плавність розповіді[5]. У науковій статті Форреста Грінвуда, який досліджує роль бішьоджьо-дівчат як головних героїнь сюжетів, цей аспект у поєднанні з численними хронологічними переходами був охарактеризований як подібний до методу викладу візуальних новел, який потребує від аудиторії самостійного занурення в сюжет[57].

На думку критика UK Anime Network Роберта Фрейзера контекст твору був легко зрозумілим для аудиторії, знайомої з іншими творами Кіноко Насу, і містив чимало відсилань до них[4]. Також він хвалив твір за відсутність жорсткої класової системи візуальної новели Fate/stay night, що робило розвиток сюжетних ліній несхожим на лінійні японські рольові ігри[4]. На думку оглядача tanuki.pl, фентезійна складова роману була вписана в реалії міста вдаліше, ніж у попередній продукції Type-Moon[9]. Проте, на думку рецензента Anime News Network Габріелли Ікінз, у низці повсякденних сцен персонажі Kara no Kyōkai виглядали менш цікаво ніж у Fate/stay night через серйознішу атмосферу твору[12].

Також відзначався великий символізм окремих деталей, які на перший погляд виглядали малозначними, але сприяли передачі настрою окремих сцен і деталей взаємин між героями[8][3]. З цієї причини, а також через специфічне подання сюжету, яке розкрило базис центрального конфлікту Шікі Рьоґі лише у фінальній главі[11][10][2], критики зауважували, що повторне ознайомлення з твором лише покращувало їхнє сприйняття фабули як єдиного цілого шляхом виявлення всіх наявних зв'язків між елементами[10][3][8]. На думку tanuki.pl, це додавало сюжету «частинку сюрреалізму, яка гарно ставала частиною загальної картини»[3]. На думку рецензентів, ранобе відзначалося гарним створенням саспенсу[3][2][8] і підтримувало інтерес аудиторії до фіналу, попри практично повну відсутність гумору та велику кількість відчаю[8]. Сама ж розв'язка була охарактеризована критиками як «послідовна і логічна»[11][2][8]. Однак додаткові глави отримали низьку оцінку від Габріелли Ікінз через «нудну подачу сюжету» та «непродуману діалогову частину», попри «перспективний образ Шідзуне Сео»[12].

Головна ж сюжетна лінія твору отримала суперечливі оцінки. Так на думку одних рецензентів, робота є вдалим прикладом «синтезу містики та філософії»[1][4], а також трилера та темного фентезі[3]. Існування двох особистостей всередині Шікі, на думку Кріса Беверіджа, було представлене досить переконливо[2], а, на думку Роберта Фрейзера, їх причина, яка була наведена в епілозі, є втіленням поняття про ейдоси Платона[4]. Проте Фрейзер також зазначав, що фінальний антагонізм головної героїні із серійним вбивцею виглядав досить безглуздо, через очевидне божевілля останнього. Це знецінювало моральну дилему Сікі, змушуючи її поривання до вбивства виглядати «по-шкільному виставленими напоказ», і, на думку критика, було б краще, якби противник був безгрішним персонажем[4]. Однак ним та рецензентом tanuki.pl позитивно відзначалися виконаний в оповіданні переворот «класичної системи цінностей, в якій часто наміри мають більше значення, ніж дії»[4] та відсутність «чіткого поділу між добром і злом», де останнє є лише «результатом людських страхів»[3].

Оглядачі позитивно відзначали романтичну лінію між Шікі Рьоґі та Мікією Кокуто[2][10][1]. Габріелла Ікінз розцінила її як одну з найкращих історій кохання в аніме-індустрії, добре передану в деталях поведінки персонажів, попри фактично здійснену зміну їхніх гендерних ролей[1]. На думку Роберта Фрейзера ця лінія була надмірно затягненою, що значною мірою було спричинене вкрай пасивною поведінкою Мікії Кокуто, який був виконаний на «рівні головних героїв гаремних історій» з «надмірно тверезим і нудним мисленням»[4]. Також Фрейзер охарактеризував Мікію, як «позбавленого характеру персонажа» з «внутрішньою порожнечею»[4]. В інших рецензіях, втім, Мікію Кокуто називали дуже важливою для Шікі особою, оскільки він був «перепочинком від всюдисущої темряви»[3] та «якорем на порозі божевілля»[1]. Важливим аспектом, на думку tanuki.pl, стала відсутність еротичних сцен між головними героями, оскільки це дозволило уникнути важкого для Кіноко Насу їх опису, проблеми з яким яскраво проявилися в текстах його наступних ероґе-творів[11]. На думку рецензента Anime News Network Терона Мартіна частина діалогів персонажів, особливо в епілозі, були затягнуті, що також було характерною рисою творчості Насу[10][1]. Проте цей же аспект був розцінений tanuki.pl як додатковий засіб розкриття образів персонажів через природні, а не «характерні для аніме псевдофілософські діалоги»[3]. Опис принципів магії, втім, у низці випадків був виконаний надто докладним, хоча він і був надзвичайно важливим з погляду наступних творів Насу[9].

Образ Шікі Рьоґі, на думку Терона Мартіна, був представлений досить нешаблонним і разюче відрізнявся від цундере-стереотипу[10], що на думку інших оглядачів «складало половину від успіху всього Kara no Kyoukai»[3][1]. У статті Форреста Грінвуда роздвоєння особистості Шікі на «чоловічу» та «жіночу» половини отримало оцінку, як оригінальне з погляду аніме-індустрії, оскільки саме «чоловіча» частина характеру переважно передавала жіночність її образу. На думку Кріса Беверіджа та оглядачів tanuki.pl зміщення акценту на Адзаку Кокуто у шостій главі пов'язане з необхідністю розряджання атмосфери після кульмінації історії з Сореном Арая[2][3] і була виконана Насу краще, ніж історія подібної за здібностями Акіхи Тоно з візуальної новели Tsukihime[11].

Робота, виконана студією ufotable, отримала високу оцінку критиків. На думку Роберта Фрейзера, попри зусилля, зроблені Studio Deen, яка випустила дві екранізації візуальної новели Fate/stay night, для популяризації продукції Type-Moon на західному ринку, її «спадщина була повністю зруйнована якістю фільмів від ufotable»[4]. Зазначалося, що адаптація Kara no Kyokai стала «першою у всесвіті Type-Moon яка не викликає жодних нарікань», і, попри вибір маловідомих тоді студії та режисерів-постановників, сприяла зростанню кількості прихильників творчості Кіноко Насу[2].

Візуальна складова роботи виділялася оглядачами як основа, на якій будується первинний глядацький інтерес, що доповнюється надалі атмосферою та сюжетом першоджерела[1]. Вдалим елементом рецензенти вважали використану студією колірну гамму[3][2][4], яка підкреслювала атмосферу готичного роману[1]. Попри малу кількість та невелику тривалість бойових сцен, вони також були визнані критиками з причин реалістичної постановки рухів персонажів[10], доцільно використаних ефектів комп'ютерної графіки[4][8], обраних динамічних планів знімання[4][2], гарної передачі крові[10][3][4] та загальною плавністю анімації[12][2][8][3]. Втім, загальні плани, згідно з Робертом Фрейзером, були виконані з порушенням пропорцій окремих об'єктів[4]. Оглядачами відзначалась деталізація як приклад «фотореалістичного пейзажу», що виглядав «особливо ефектно у променях заходу сонця»[3][2]. Форрест Грінвуд позитивно відзначив постійну зміну візуального сприйняття між видами від третього та першої особи, які сприяли одночасному сприйняттю образів Мікії Кокуто та Рьоґі Шікі як з позиції стороннього спостерігача, так і з погляду самих героїв[57]. Дизайн елементів магії, особливо фей, був визнаний виконаним без клішованих уявлень і таким, який виглядав досить оригінально[3][4][2].

Низка претензій критиків була висловлена щодо дизайну персонажів Такаші Такеучі. На думку Габріелли Ікінз, він був переданий ufotable досить своєрідно, що вказувало тоді на відсутність вдалої концепції його адаптації на екрані, яка з'явилася пізніше у процесі екранізацій творів всесвіту Fate[1]. Інші рецензенти виділяли стиль Такеучі як один з небагатьох недоліків роботи, оскільки зовнішність окремих героїв «переміщувалася» з одних робіт Type-Moon до інших[10][8]. Найбільші претензії були висловлені до дизайну персонажа Томое Енджьо[3][4][8]: так Роберт Фрейзер зазначав, що через надто сильну схожість з головним героєм Fate/stay night Емією Шіро йому на думку приходило, що він очікує «появи у кадрі ще й Сейбер з Екскалібуром», що сильно відволікало від перегляду роботи[4].

Високо відзначається музикальний супровід серії, створений Юкі Каджіурою, який, на думку критиків, вдало доповнює атмосферу роботи[10][3][4][2][8]. Фінальні пісні гурту Kalafina, які являли собою суміш арії, року та J-pop, були визнані підібраними вдало завдяки текстам, які достатньо точно відповідають тематиці твору[10][3][4].

У підсумку, на думку рецензентів Anime News Network, серія Kara no Kyōkai стала проривною для студії ufotable та перетворила її у великого гравця аніме-ринку, заклавши базис для подальшої плідної роботи (від режисерського підходу та колірної гами до музикального супроводу) спільно з компанією Type-Moon над екранізаціями всесвіту Fate[10][1].