Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band

Під час запису альбому бітломанія все ще була в самому розпалі. Учасники ансамблю поступово втомилися від виснажливих гастролей і, відігравши не дуже вдалий концерт у Лос-Анджелесі (звідки їх відвезли в кузові фургона), вони вирішили припинити концертну діяльність і відтепер працювати винятково у студії. У гурту тепер було достатньо вільного часу, який можна було використати для підготовки нового альбому. Оскільки The Beatles були головним джерелом прибутку компанії EMI, вони отримали практично необмежений доступ до засобів студії «Еббі Роуд».

1966—1967 роки в цілому стали переломними у житті ансамблю. Змінився імідж музикантів — вони відростили довге волосся, вуса й бороди, а Джон Леннон став носити круглі окуляри. Розширився список музичних вподобань членів гурту — від простого рок-н-ролу, блюзу й поп-музики вони прийшли до розмаїття стилів; Пол Маккартні зацікавився творчістю німецького авангардиста Карлгайнца Штокгаузена, а Джордж Гаррісон захопився індійською музикою. У записах стали використатися нові інструменти — струнні й духові, орган Хаммонда, екзотичні східні інструменті (зокрема ситар), різні студійні ефекти звукозапису. Змінилася тематика текстів пісень. Крім того, Леннон виступив у новому для себе амплуа актора, виконавши головну роль у фільмі «Як я виграв війну» (англ. How I Won the War), Маккартні написав музику до британської кінострічки «Як скаже родина» (англ. The Family Way), а Гаррісон відправився в Індію навчатися гри на ситарі у відомого музиканта Раві Шанкара.

У 1966 році Маккартні послухав альбом Pet Sounds американського гурту The Beach Boys, який глибоко вразив його своїми мелодійністю й новаторством та надихнув на створення музичного альбому, який зміг би досягнути його рівня. У Маккартні зародилася ідея концепції майбутньої платівки: він запропонував начебто перевтілитися в іншу групу — «Оркестр Сержанта Пеппера». Це був період, коли Маккартні став відігравати в ансамблі більшу роль, ніж Леннон. Адже ідея щодо «Сержанта Пеппера» належала саме йому. Уперше за історію The Beatles позначилося явне домінування одного учасника над іншими. Разом з цим, альбом називають останньою студійною роботою, над якою The Beatles працювали разом, а не розрізнено: це відзначають Хантер Девіс у книзі «The Beatles. Авторизована біографія» і Рінго Старр у своїй автобіографії.

Незвично довга перерва між виходом довгогральних платівок The Beatles (останній студійний альбом Revolver вийшов у серпні 1966 року), у сукупності з припиненням ними концертної діяльності, викликала серйозне невдоволення в керівництва EMI. Менеджер гурту Браян Епштейн наполіг на тому, щоб дві нещодавно записані пісні — «Strawberry Fields Forever» і «Penny Lane», — були випущені на синглі. Вони вийшли у лютому 1967 року й надалі не потрапили до альбому (як і більшість пісень із синглів 1963-1969 років). Крім того, не було включено до платівки й записаної тоді пісні Джорджа Гаррісона «Only a Northern Song (пізніше її використали в мультфільмі «Жовтий підводний човен», і вона вийшла в альбомі Yellow Submarine 1969 року).

Альбом записували протягом приблизно трьох місяців; його створення зайняло майже 700 годин студійної роботи. Загальні витрати склали 25 тисяч фунтів стерлінгів.

Усі композиції альбому були записані у студії «Еббі Роуд» з використанням моно-, стерео- й чотирьохдоріжкових записуючих пристроїв (восьмидоріжкові пристрої вже використовувались у США, але в студіях «Еббі Роуд» вони з'явилися тільки наприкінці 1967 року, тобто вже після випуску альбому).

The Beatles записували окремі партії інструментів на різні доріжки, а потім ці записи зводилися на один трек. Однак внаслідок таких багаторазових накладень звукових фрагментів виникала проблема посилення стороннього шуму, і «Сержант Пеппер» став одним з перших альбомів у світі, де була використана система шумопригнічення Dolby NR. Робота здійснювалася за участю нового звукооператора гурту Джеффа Імерика й постійного продюсера й звукорежисера The Beatles Джорджа Мартина[7].

У записі також використали техніки фланжування і фазування, поліпшену техніку створення відлуння й реверберації, педаль «ва-ва», фуззбокс, підсилювач Leslie speaker. Крім того, Маккартні відкрив для себе можливість прямого підключення бас-гітари до підсилювача на звукозаписному пульті, що робило звучання інструменту незвичнішим.

Одною з новинок звукозаписної технології того часу, використаної при записі, стала система ADT (Automatic Double Tracking). Вона дозволяла робити миттєву дуплікацію записуваного звуку. Систему винайшов у 1966 році Кен Тауншенд, інженер EMI, і «Сержант Пеппер» став першим альбомом у світі, на якому використали дану технологію.

Прийом зміни швидкості програвання окремих інструментальних або вокальних партій використали, зокрема, у пісні «Lucy in the Sky With Diamonds», де сповільнено деякі ділянки запису інструментального супроводу.

Вже після запису альбому Джордж Мартін вирішив відмовитися від традиційних трисекундних пауз між піснями, щоб створити відчуття цілісності платівки: у результаті цього, пісня «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band» переходить в «With a Little Help From My Friends»; «Good Morning, Good Morning» — в репризу першої композиції, а та, в свою чергу, в «A Day in the Life». Деякі відмовляли його від цього, посилаючись на те, що слухач не зможе знайти початок уподобаної пісні. Але продюсер був певен, що слухати будуть всю платівку з першої борозенки до канавки сходу на другій стороні.[7]

Альбом містив і досить незвичайне нововведення — у самому кінці платівки за ідеєю Леннона помістили писк із частотою близько 15 кілогерців, «спеціально, щоб дратувати вашого собаку» (цей звук відсутній на американському виданні альбому 1967 року). Відразу після нього звучить запис сміху й фрагмент незв'язної розмови, що нескінченно повторюється. До подиву членів гурту, деякі шанувальники, програвши цей фрагмент задом наперед, почули якесь «тайне послання», причому, з нецензурною лексикою.

У 1967 році учасники ансамблю вже входили до числа найвідоміших у світі персон, однак створений ними образ молодих і дотепних плеканців долі вже набрид музикантам. Першим кроком до відходу від сформованого іміджу стала радикальна зміна зовнішності. Вся четвірка відростила вуса, бороди й бакенбарди, а акуратні класичні костюми було змінено на яскраві одягання. «Оркестр сержанта Пеппера» був придуманий Маккартні з тією ж метою — він збагнув, що метаморфоза допоможе The Beatles розкріпачитися й звільнитися від обридлого образа.[8]

Ідея про те, що платівку представлено не The Beatles, а іншим гуртом, стала основною концепцією альбому. Їй відповідають порядок композицій (альбом починається із пісні «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band», що представляє публіці оркестр та її вигаданого лідера Біллі Ширса, який потім виконує сольний номер) і обкладинка альбому (музиканти одягнені у вигадливі костюми, а їхні воскові фігури першої половини 1960-х стоять осторонь). Цю концепцію надалі було представлено в мультфільмі «Жовтий підводний човен», де The Beatles і «Оркестр сержанта Пеппера» — не тотожні, хоча наприкінці мультфільму члени The Beatles перевтілюються в цей оркестр.

Однак після запису перших двох пісень і репризи концепція фактично вичерпала себе. Леннон стверджував, що написані ним пісні не мають нічого спільного із задумкою Пола. Інші пісні також на перший погляд не зв'язані між собою, і тому можна було б сказати, що насправді в альбомі немає певної домінуючої теми. Проте завдяки згуртованій структурі, ретельному впорядкуванню й модуляції, альбом все-таки був визнаний одним з перших прикладів концептуального альбому.

Ще до запису «Сержанта Пеппера», The Beatles почали роботу над циклом пісень, об'єднаних темами дитинства, ностальгії й повсякденного життя, які стали би матеріалом для нової платівки. Першими піснями цієї серії були «Penny Lane» і «Strawberry Fields Forever» — ті самі, що гурт випустив на синглі під тиском Епштейна й компанії ЕМІ. Після виходу цих двох пісень проект відклали заради роботи над «Пеппером». Однак його ідеї простежуються в текстах більшості пісень цієї платівки («Day in the Life», «Lovely Rita», «Good Morning, Good Morning», «She's Leaving Home», «Getting Better», «When І'm Sixty-Four») і, на думку деяких критиків, саме ці теми поєднують пісні альбому й складають його концепцію.

Внутрішня сторона конверту альбому

За результатами опитування, проведеного серед британських шанувальників музики, а також згідно з журналом Rolling Stone, обкладинка Sgt. Pepper's… є найпопулярнішою серед обкладинок музичних альбомів. Вона була створена художником Пітером Блейком і фотографом Майклом Купером. Автори ідеї — дизайнер Роберт Фрейзер і Пол Маккартні.

Передня сторона обкладинки становить собою барвисту композицію з картонних фігур різних відомих людей у натуральний розмір, і членів The Beatles у центрі; їхніх воскових фігур з музею мадам Тюссо; барабана з написом «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band»; могили з викладеним з квітів написом «Beatles» і бас-гітари; ще декількох різноманітних предметів як-от: свічник, телевізор, дві кам'яні фігури, статуетка Білосніжки, фігура індійської богині Лакшмі, кальян, туба, садовий гном, лялька з написом «Welcome the Rolling Stones» (Ласкаво просимо, Роллінґ Стоунз) на светрі (Леннон якось сказав про Роллінґ Стоунз: «Тільки-но ми щось винайдемо в музиці, вони через місяць або рік це повторюють.»[9])

Роберт Фрейзер, один з лідерів британського мистецтва 1960-х, був знайомим Пола Маккартні. Фрейзер переконав його й всю четвірку відмовитися від першого варіанта обкладинки альбому, запропонованого групою художників The Fool і запропонував власну кандидатуру на роль арт-директора. Для роботи над обкладинкою він запросив відомого художника Пітера Блейка.

За словами Блейка, спочатку передбачалося, що музиканти в образі «Оркестру сержанта Пеппера» будуть зображені граючими в парку. У процесі розробки концепції ця ідея трансформувалася в остаточний варіант обкладинки Sgt. Pepper's….

Схожі на військову уніформу костюми для музикантів були розроблені дизайнером Мануелем Куєвасом, пошиті з атласу й пофарбовані в яскраві кольори. «Форму» трьох музикантів прикрашає значок або орден: Орден Британської Імперії в Маккартні й Гаррісона, герб Великої Британії у Леннона й значок поліції провінції Онтаріо в Маккартні.

Серед більш ніж сімдесяти картонних фігур, що оточують членів групи, можна побачити зображення видатних осіб, серед яких є Марлен Дітріх, Боб Ділан, Зиґмунд Фрейд, Едгар Аллан По, Карл Маркс, Оскар Вайльд, Марлон Брандо, Фред Астер, Мерилін Монро, Бернард Шоу, Альберт Ейнштейн, Мухамед Алі, Карлгайнц Штокгаузен, Олдос Гакслі, Олівер Гард, Тоні Кертіс, папа Римський, Вільям Берроуз, Льюїс Керролл. Крайня фігура ліворуч у третьому ряді зображує Стюарта Саткліффа, покійного екс-басиста The Beatles.

Задня сторона конверту з текстами пісень. Фото, на якому Маккартні єдиний повернутий спиною, стало одним із доказів легенди про його смерть

Більшість фігур з'явилося на обкладинці з ініціативи Маккартні, Леннона й Гаррісона. Деякі ідеї належали Блейку й Фрейзеру, а Рінго Старр залишив право вибору іншим і не став брати участі у складанні списку. Деякі персоналії, що спочатку були у цьому списку, у наслідку не потрапили на обкладинку. Актор Лео Горсі зажадав грошової винагороди за право розміщати його портрет; Мохандас Ганді був вилучений на прохання керівників EMI, які боялися, що використання зображення духовного лідера Індії негативно позначиться на продажах альбому в цій країні; мексиканський актор Герман Вальдес попросив замінити його фігуру на дерево. З етичних причин було вирішено відмовитися й від запропонованих Ленноном Ісуса Христа й Адольфа Гітлера(На деяких неопублікованих раніше фото Гітлер все таки присутній, але захований за учасниками гурту). Акторка Мей Вест спочатку заборонила використати своє зображення, заявивши «Що мені робити в клубі самотніх сердець?», але після того, як члени гурту надіслали її листа, все-таки дала згоду на розміщення своєї фігури на обкладинці.

Внутрішню сторону конверту займає фотографія The Beatles у тих самих костюмах, що й на передній стороні, сидячи вчетверо на жовтому фоні. На задній стороні розміщені тексти всіх пісень — уперше в історії гурту.

Композиції альбому відрізняються складними аранжуваннями. Наприклад, в «When І'm Sixty-Four» задіяний кларнетовий ансамбль і використані різні спецефекти — луна, реверберація, програвання плівки із записом задом наперед. «Being for the Benefit of Mr. Kite!», що закриває першу сторону альбому, включає незвичайний звуковий колаж, створений Джорджем Мартіном і його інженерами на основі записів парового органу й шарманки. Плівка із записом була розрізана на шматки, які потім були перемішані й склеєні у випадковому порядку. Композиція в стилі рага-рок, «Within You Without You», що відкриває другу сторону, незвичайно довга для поп-пісні. Гаррісон, автор пісні, був єдиним учасником ансамблю, що взяв участь у її записі. Він записав вокал, зіграв на ситарі й акустичній гітарі, а інші інструментальні партії виконали запрошені індійські музиканти. Практично весь супровід пісні був зіграний на традиційних індійських інструментах. Один з таких інструментів, табла, також прозвучав у «Lucy in the Sky with Diamonds» і «Getting Better».

У записі платівки були використані духові й струнні інструменти, а також різноманітні клавішні — електричне фортепіано, піаніно, глокеншпіль, мелотрон, рояль («A Day in the Life»), орган Лоурі («Lucy in the Sky with Diamonds»), клавесин («Fixing a Hole»), фісгармонія («Being for the Benefit of Mr. Kite»).

Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band став першим альбомом The Beatles, випущеним з ідентичним списком композицій у Великій Британії й США.

Перша сторона

«Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band»  слухати^файл

• Переклад: «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера»
• Автори — Леннон / Маккартні
• Тривалість — 2:02
• Записано: 1, 2 лютого, 3, 6 березня 1967 року
• Вокал — Пол Маккартні

Заголовна пісня альбому фактично є увертюрою й знайомить слухачів з вигаданим «Оркестром сержанта Пеппера» і його лідером Біллі Ширсом. Відразу ж після того, як називається це ім'я, починається наступна пісня з вокалом Рінго Старра, що дозволяє припустити, що він й є Біллі Ширс. (Іншої думки дотримуються прихильники легенди про смерть Пола Маккартні.) Прізвище Ширс (Shears, буквально — ножиці) було придумано для рими зі словом years (роки).

«With a Little Help From My Friends»

• Переклад: «З невеликою допомогою моїх друзів»
• Автори — Леннон / Маккартні
• Тривалість — 2:44
• Записано: 29, 30 березня 1967 року
• Вокал — Рінго Старр

Пісня була написана спільно Ленноном і Маккартні спеціально для Рінго Старра, який виступив солістом. Ця композиція фактично випливає з попередньої — пісні з'єднано грою на електричному органі Джорджа Мартіна. «Невелика допомога друзів» виражалася у вокальному аранжуванні з урахуванням здібностей Рінго. «Хлопці пишуть для мене такі пісні, які неважко співати», говорив Старр. Вираз «lend me your ears» (Позичте мені ваші вуха) взято з п'єси «Юлій Цезарь» Шекспіра[10]. Первісна назва пісні — «Bad Finger Boogie» — пізніше дала ім'я рок-гурту Badfinger, відомого раніш як The Iveys.

«Lucy in the Sky With Diamonds»  слухати^файл

• Переклад: «Люсі в небі з діамантами»
• Автори — Леннон / Маккартні
• Тривалість — 3:28
• Записано: 1, 2 березня 1967 року
• Вокал — Джон Леннон

За словами Леннона, на написання цієї пісні його надихнув малюнок сина Джуліана, на якому була зображена його однокласниця Люсі О'Доннелл в небі з діамантами. Композиція спричинила скандал, коли назву пісні витлумачили як зховану абревіатуру LSD (галюциноген ЛСД), — як натяк на те, що зміст пісні є описом галюцинацій Леннона.

Музичний супровід пісні розтягнутий за часом на чверть, завдяки чому звук став тягучим і розсіяним.

«Getting Better»

• Переклад: «Кращає»
• Автори — Леннон / Маккартні
• Тривалість — 2:47
• Записано: 9, 10, 21, 23 березня 1967 року
• Вокал — Пол Маккартні

Фразу, що стала назвою пісні, часто вживав Джиммі Нікол, барабанщик, що під час австралійського турне The Beatles в 1964 році заміняв на концертах захворілого Старра. Майже весь текст склав Маккартні, куплет про жінку належить Леннону.

«Fixing a Hole»  слухати^файл

• Переклад: «Зашпаровуючи діру»
• Автори — Леннон / Маккартні
• Тривалість — 2:36
• Записано: 9, 21 лютого 1967 року
• Вокал — Пол Маккартні

Складена під час ремонтних робіт на фермі Пола Маккартні в Шотландії. Він співає, акомпануючи собі на клавесині, гітарне соло виконав Джордж Гаррісон. Версії про походження тексту варіюються від побаченого Маккартні мультфільму про крота до героїнової залежності — вираз to fix a hole на сленгу також значить «проробляти дірку у вені, впорскувати наркотик». Як розповів сам автор, «це пісня про діру на вулицю, у яку заливається дощ і заважає думкам текти, куди вони течуть. Це вплив речей ззовні. Якщо ж ти наркоман, що сидить у комнати „проробляючи діру“ [у вені], тоді ти зрозумієш цю пісню по-своєму, але коли я її писав, то мав на увазі тріщину або безбарвну діру, яку я б розфарбував»

«She's Leaving Home»

• Переклад: «Вона залишає дім»
• Автори — Леннон / Маккартні
• Тривалість — 3:35
• Записано: 17, 20 березня 1967 року
• Вокал — Пол Маккарті й Джон Леннон

Інструментальний супровід у цій пісні струнним квартетом під керівництвом Майка Ліандера, а вокальні партії виконано Ленноном і Маккартні. За словами другого, ідея пісні виникла в нього після прочитання замітки в газеті про збіглу дівчину.

Циркова афіша, яка натхнула Леннона на написання пісні «Being for the Benefit of Mr. Kite!»

«Being for the Benefit of Mr. Kite!»

• Переклад: «Усе для бенефіса містера Кайта»
• Автори — Леннон / Маккартні
• Тривалість — 2:37
• Записано: 17, 20 лютого, 28, 29, 31 березня 1967 року
• Вокал — Джон Леннон

Слова пісні являють собою перероблений текст циркової афіші 1843 року, що Леннон купив в антикварному магазині в графстві Кент. Для створення атмосфери карнавалу були використані записи парового органа і ярмаркової шарманки, розрізані на частині й знову склеєні у випадковому порядку.

Відразу після випуску альбом одержав визнання як критиків, так і слухачів. Різноманітні огляди альбому, які з'явилися в пресі в червні 1967 року, загалом були сприятливими. У журналі The Times авторитетний критик Кеннет Тайнен назвав альбом «ключовим моментом в історії західної цивілізації». Хвалебні рецензії опублікували також і критики Річард Пуар'є й Джефрі Стокс (другий відзначив, що «слухаючи музику цього альбому, міркуєш не тільки про історію популярної музики, але й про історію всього сторіччя»)

Одним з відомих критиків, хто не був у захопленні від платівки, був Річард Гольдштейн із «Нью-Йорк Таймз». Він назвав роботу «зіпсованою, як розпещена дитина», «насиченою спецефектами, але в підсумку оманною», яка «смердить арфами, ріжками, гармошками, звуками звірів й оркестром з 41 особи». З іншого боку, він назвав пісню «A Day in the Life» «скажено ґрунтовною екскурсією в мир музичних емоцій з моторошним текстом», «однією зі значніших композицій Леннона/Маккартні» й «історичною подією в поп-музиці».

Френк Заппа був одним з тих рок-музикантів, хто негативно сприйняли альбом — він обвинуватив учасників ансамблю в тому, що вони стали розігрувати з себе «дітей квітів», щоб підвищити продаж своїх альбомів. В інтерв'ю журналу Rolling Stone він заявив: «Вони роблять це лише заради грошей». Пізніше це висловлення стало назвою альбому його гурту Mothers of Invention, фотографія на обкладинці якого пародіювала обкладинку «Сержанта». Іронічним є той факт, що відразу після запису альбому Маккартні сказав про нього: «Це буде наш власний Freak Out!» маючи на увазі дебютний альбом Заппи 1966 року, що часто називається першим концептуальним рок-альбомом.

Через кілька днів після виходу альбому Джиммі Хендрікс виконав заголовну пісню на концерті, де серед глядачів були Леннон і Маккартні. Їх уразило унікальне аранжування й потужне виконання пісні, і те, наскільки швидко він розучив композицію.

За кілька тижнів до виходу альбому, австралійський гурт the Twilights — члени якого одержали промо-копію альбому під час перебування в Лондоні — приголомшив аудиторію живим виконанням всіх треків альбому.

Позиції альбому в чартах були ще краще, ніж відгуки критиків. У Великій Британії він дебютував на 8 місці й того же тижня досяг вершини, де безперервно пробув 23 тижня. (У листопаді 1967 його на деякий час змістив з 1-го місця саундтрек касового фільму «Звуки музики» ).

Коли альбом був перевиданий на компакт-диску 1 червня 1987, він знов досяг першого місця.

У червні 1992 вийшло ювілейне видання альбому на компакт-диску (№ 6 у хіт-параді)

У 2007 році до свого 40-літнього ювілею альбом знову був перевиданий і зайняв 47 місце у Великій Британії.

Альбом загалом провів 201 тиждень у чартах Великої Британії.

Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band часто називають найкращим рок-альбомом в історії музики [12] Він очолював рейтинги альбомів за версію різних журналів та телеканалів — Rolling Stone, Bill Shapiro, Alternative Melbourne, Rod Underhill та VH1.

У 1987 журнал Rolling Stone назвав Sgt. Pepper найкращим альбомом за останні 20 років (1967—1987).

У результаті опитування, проведеного HMV, Channel 4, The Guardian і радіо Classic FM в 1997, «Сержант Пеппер» був названий найкращим альбомом всіх часів.[13]

У 1998 читачі журналу Q magazine помістили його на 7 місце в подібному рейтингу. 2003 року альбом посів 10 місце в аналогічному рейтингу телевізійної мережі VH1 ; Цього ж року диск став №1 у Списку 500 найкращих альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone.

У 2002 журнал Q magazine помістив його на 13 у списку 100 найкращих британських альбомів.[14]

У 2003 став одним з 50 альбомів, вибраних Бібліотекою Конгресу для збереження в національному реєстрі записів.[15]

У 2006 журнал Time Magazine назвав «Сержанта Пеппера» одним з 100 найкращих альбомів всіх часів.[16]

Відповідно до голосування, проведеного радіостанцією Бі-бі-сі серед своїх слухачів до п'ятидесятиріччя британських чартів в 2006 році, альбом посідає перше місце по популярності у Великій Британії[17].

• У середині 1970-х був поставлений однойменний мюзикл, а в 1978 році вийшов фільм за участю Пітера Фремптона й членів групи Bee Gees. The Beatles дали згоду на використання музики й назви, але самі не взяли участі у фільмі.
• У 1988 році журнал New Musical Express видав збірник за назвою Sgt. Pepper Knew My Father, в який увійшли кавер-версії всіх пісень альбому, записані різними виконавцями:

1. Three Wize Men — «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band»
2. Wet Wet Wet — «With a Little Help From My Friends»
3. The Christians — «Lucy in the Sky With Diamonds»
4. The Wedding Present і Амелія Флетчер — «Getting Better»
5. Hue and Cry — «Fixing a Hole»
6. Біллі Брег і Кара Тайві — «She's Leaving Home»
7. Френк Сайдботом — «Being for the Benefit of Mr. Kite!»
8. Sonic Youth — «Within You Without You»
9. Кортни Пайн — «When І'm 64»
10. Мішель Шоккед — «Lovely Rita»
11. The Triffids — «Good Morning, Good Morning»
12. Three Wize Men — «Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band (Reprise)»
13. The Fall — «A Day in the Life»

• Відомі ще дві кавер-версії цілого альбому: перша була записана гуртом Big Daddy в 1983 році (пісні були виконані в стилі різних виконавців 1950-х—1960-х рр.); другу представив колектив The Exciting Sandwich в 2005 році.
• Існують численні пародії на обкладинку альбому. Один з найвідоміших прикладів — обкладинка платівки We're Only in It for the Money гурту Френка Заппи The Mothers of Invention.

• Девіс, Хантер. Бітлз. Авторизована біографія: Пер. з англ.; — Москва: Радуга, 1993, ISBN 5-05-004056-6
• Полуяхтов, Ігор. Повне зібрання пісень Бітлз. Книга 2, «Янус», Москва, 1996
• Робертсон, Дж. «The Beatles», повний путівник по музиці / Пер. з англ. С. Резаєва. — Тула: «Лев Толстой», 1993.
• Lewisohn, M. The Complete Beatles Recording Sessions: The Official Story of the Abbey Road Years. — London: Hamlyn, 1988.
• Martin, G. Summer of Love: The Making of Sgt. Pepper. — London, 1993.

• Сторінка альбому Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band на офіційному сайті гурту Beatles.com(англ.)
• «Оркестр клуба одиноких сердец сержанта Пеппера» — стаття Даніли Гливенко на сайті Beatles.ru (рос.)
• Список 500 найкращих альбомів всіх часів за версією журналу «Rolling Stone»(англ.)
• Рецензія Георгія Старостіна (15/15)