VIAF

У квітні 1998 року Бібліотека Конгресу США (LC), Німецька бібліотека (DNB) і OCLC приступили до створення концептуального проєкту, щоб зв'язати бібліографічні записи для власних імен в єдину систему.

VIAF Консорціум було сформовано за письмовою згодою LC, DNB і OCLC у серпні 2003 року. Угода була підписана на 69-й Генеральній конференції IFLA, що відбулася у Берліні.

Національна бібліотека Франції (BNF) приєдналася до угоди про консорціум 5 жовтня 2007 року.

Ці чотири організації — LC, DNB, BnF і OCLC — узяли на себе роль керівників в консорціумі, маючи загальну відповідальність за VIAF, хостинг VIAF та постачання програмного забезпечення, а також бібліографічний зміст даних. Додаткові організації пізніше приєдналися до консорціуму, надаючи початкові файли і досвід для просування VIAF.

У 2010-му серед керівників установ почалися серйозні переговори й дискусії з відповідної довгострокової організаційної домовленості для VIAF. Після розгляду різних варіантів і принципів роботи автори погодилися віднести VIAF до служби OCLC. У 2011 році були обговорені деталі переходу і після згоди усіх учасників у 2012 році почався такий перехід.

Мета системи полягає в тому, щоб зв'язати декілька національних ідентифікаторів (таких, як німецький GND, (раніше PND для персоналій), американський LCCN, французький BNF та інші) в єдину систему класифікації і пошуку інформації. Запис VIAF отримує стандартний унікальний номер, містить увесь набір первинних записів з первинника, а також посилається на оригінальні джерела. Дані знаходяться у вільному доступі через інтернет і можуть бути використані для досліджень і обміну даними та через фонди бібліотек в електронному вигляді. Взаємне оновлення здійснюється по протоколу Ініціативи відкритих архівів (OAI).

Номери файлів також додаються в біографічні і інші статті Вікіпедії.

Використовуючи інтерфейс сайту VIAF, система дозволяє здійснювати пошук бібліографічних записів мовою оригіналу, або на мовою користувача. Виведення даних відбувається шляхом злиття записів з однаковими іменами. Під час пошуку використовується внутрішня індексація. Це було зроблено для того, щоб виключити накладення й уникнути перевантаження сайту. Алгоритми збору і пошуку діляться на три категорії: сильний, помірний і слабкий, для забезпечення більшої безпеки у будівництві віртуально розширеного запису VIAF. Процедура використовує OAI протокол з центральним сервером збору авторитетного файлу метаданих з національних та регіональних агентств. Система є віртуальною надбудовою, оскільки повний запис залишається в первиннику авторитетного файлу, в той час як лише невелика частина даних зібрана на центральному сервері. На даний момент у проєкті беруть участь 38 каталографічних установ, у тому числі 11 у тестовому режимі (серед них Вікіпедія англійською мовою). З часом їх кількість збільшується. Хоча функції VIAF точні лише завдяки якості даних, наданих агентствами, VIAF стає ще більше послідовною і надійною системою.[8]

• Міжнародний ідентифікатор стандартних найменувань
• Gemeinsame Normdatei

• Офіційний сайт