Єлизавета (Гальшка) Острозька

Острозький замок, який перейшов Гальшці у спадок від Іллі Острозького

Дмитро Санґушко

Батько Гальшки Ілля Острозький мав прихильне ставлення спадкоємця престолу Сигізмунда ІІ Августа і перебував при королівському дворі. При дворі Іллі підібрали дружину — красуню Беату Косьцєлєцку (Костелецьку). Беата належала до одного з найзаможніших і найвпливовіших родів королівства, проте деякі історики вважають, що її дійсне походження було ще вищим. На думку багатьох сучасників, Сігізмунд віддав володарю Волині свою власну позашлюбну доньку від довголітнього зв'язку з Катажиною Тельничанкою. З нею Сигізмунд I Старий одружитись не міг, тому видав Катажину за коронного підскарбія Анджея Косцелецького і Беата була його невизнаною дитиною[6].

Шлюб Ілля Острозький та Беата узяли 3 вересня 1538 року. Після святкування цієї події подружжя Острозьких від'їхало у свої волинські володіння. Спільне життя закінчилося несподівано швидко: в 1539 році, через півроку після одруження, здоровий і сильний князь Ілля раптово помер[6].

У заповіті князь подбав про майновий стан своєї родини й визнав законність появи на світ дитини, яку чекала його дружина Беата. Крім того, заповітом визначались опікуни для неї і для ненародженої ще дитини, ними князь просив стати польського короля Сигізмунда ІІ Августа і його матір — Бону Сфорцу. Гальшка народилася в день святої Єлизавети, тобто 19 листопада 1539 року. В офіційних документах, зокрема, в книгах Литовської метрики вона записана під ім'ям Альжбети, Ельжбети, а також по-народному Гальшка. Під цим ім'ям вона увійшла в історію. По народженню Гальшка стала власницею багатьох міст, містечок, замків, маєтностей,[7] після смерті матері мала отримати ще частину спадку.[4] Це стало пізніше причиною постійних позивань Беати Костелецької з Василем Острозьким за спадщину та трагічної долі Гальшки.

Про дитячі та юнацькі роки Гальшки залишилось небагато відомостей. Відомо, що вона уміла читати, писати, вивчала Святе Письмо й напевно, крім русинської, говорила польською мовою.[8] Гальшка була вродливою дівчиною. Сучасники називали її найгарнішою жінкою XVI століття.

«Така краса народжується протягом століть, завойовує собі славу… і пам'ять про неї зберігається у нащадків…» (Вс. Соловйов) [9]

Довести правдоподібність цього твердження можливості у істориків немає, бо немає жодного сучасного портрета Гальшки. Зображення князівни на полотні Яна Матейка «Сказання Скарги» і незліченні портрети Гальшки, виставлені в Острозькій Академії, імовірно написані під враженням портрета її матері Беати — Гальшку зображують темноокою брюнеткою, часто одягненою в костюм чужої епохи.[10] Вигідною «партією» для представників багатьох магнатських родів робили Гальшку її багатства і бажання породичатися з династією Острозьких. Шлюбні питання доньки вирішувала мати Беата Костелецька, дядько Костянтин-Василь Острозький і король Сигізмунд II Август, кожен із яких, перш за все, намагався подбати про свій інтерес і вигоду. У 1551 році Сигізмунд II Август, бажаючи видати Гальшку за вигідну йому людину, на Віленському сеймі добився ухвали спеціального положення, за яким питання про заміжжя дівчат-сиріт повинно було вирішуватися їх найближчими родичами. Такими особами були Острозькі та польський королівський дім. Беата в цей час займається сватанням доньки за Марціна Зборовського, сина каліського воєводи. В той час до князівни сватались подільський воєвода Миколай Мелецький, Дмитро Санґушко, лютеранин Анджей Ґурка і князь Ян Зембицький.

Існує напівісторична-напівлітературна легенда, використана пізніше П. Кулішем (також твердження польського історика Юзефа Вольфа),[11] що серед претендентів був і Дмитро Вишневецький, відомий як Байда. У легенді йшла мова про глибоке почуття до Гальшки Іллівни, яке змусило Дмитра Вишневецького не одружуватись зовсім.[12] Сімейним станом своєї племінниці зацікавився князь Острозький, який пропонував Гальшці одружитись із старостою канівським й черкаським Дмитром Санґушком — героєм оборони Житомира від нападу татар, який отримав письмову згоду опікуна Василя Костянтина Острозького та матері (пізніше відмовилась дотримуватись зобов'язання).[4] На початку вересня 1553 року князь Василь Костянтин Острозький і Дмитро Санґушко прибули до Острога, де жила вдова Беата із дочкою. Д. Сангушко разом з В. К. Острозьким взяли приступом замок в Острозі, невдовзі перевіз Гальшку до Канева.[4]

За легендою Дмитро Санґушко був вражений красою дівчини і закохався в неї.[13] Беата перечила цьому шлюбу, вінчання відбулось попри її волю. Гальшці було на той час 14 років, тому за налякану наречену на вінчанні згоду висловив її опікун — дядько (стрийко), князь Василь Костянтин Острозький.

Настав час мінятись шлюбними обручками. І тут скоїлось страшне. В храм увірвався величезної сили вітер. Який розкрив навстіж масивні церковні врата. Від одного його подиху згасли свічки і огні в лампадах, розхитались хоругви, все тряслось і тріщало, а на банях дзвонили і завивали, розколисані вітром, дзвони. Стало моторошно і страшно. — Княже, сам Бог і природа проти цього вінчання, — прошепотів священик. — Отче, гроші плачу тобі я, а не природа, продовжуй! — тихо наказав князь.[14]

Беата звернулась із скаргою до Сигізмунда ІІ Августа, наслідок — узимку 1553–1554 рр. відбувся суд у Книшині, на який Дмитро (довірив захист шляхтичу Одаховському[4]) та князь не з'явилися. Вирок суду був таким: князя Санґушка стратити (цьому «посприяли» Марцін Зборовський, який хотів видати Гальшку за когось з синів — Пйотра чи Марціна; король, Микола Христофор Радзивілл «Чорний» (через намагання збільшити власні впливи у Великому Князівстві Литовському, чому заважав тесть В. К. Острозького Ян Амор Тарновський[4]), а Гальшку повернути до матері. Універсали було надіслано по всіх містах, замках і монастирях, для того, щоб швидше піймати князя. Дмитро Санґушко вирішив сховатися в Рудницях, у Чехії. Разом з Гальшкою, переодягненою в чоловічий костюм, Дмитро Санґушко перетнув кордон Речі Посполитої. Його наздогнав воєвода Марцін Зборовський-старший із синами, представив Д. Санґушка як злочинця, потім із слугами здійснив напад на нього беззбройного. Жорстоко побитого, закривавленого князя закували в кайдани й посадили у в'язницю. На початку лютого Зборовські вивезли Санґушко Д. Санґушка до Яромежу, замкнули в стайні, наступної ночі вбили. Через 4 дні князя вдалось поховати.

Гальшка Іллівна опинилася під «опікою» вбивць свого чоловіка, які конкурували між собою за право стати її чоловіком. Але Гальшку повернув Сігізмунд ІІ Август, який мав плани одружити її з Лукашем Ґуркою. Беата не погоджувалась на цей шлюб. Гальшку було обмануто, повідомивши, що мати не має нічого проти і дала згоду на одруження. Гальшку й Л. Ґурку обвінчав єпископ Познанський (РКЦ) в присутності короля. Проте Гальшка, дізнавшись, що її обмануто, відмовилась вважати свого чоловіка законним і втекла до Львова, де знайшла притулок у монастирі домініканців. Король Сигізмунд II Август дав наказ львівському старості Пйотру Бажому відібрати Гальшку в матері й віддати Лукашу Ґурці — її законному чоловіку. Гальшка на цей час була закохана у князя Симеона Слуцького і проявила характер. Симеона привели до монастиря в одязі жебрака, обвінчали з Гальшкою (таємно від короля це планував зробити віленський воєвода М. Х. Радзивілл «Чорний»[15]) у 1559 році, коли їй було 19. Король не погодився з цим, з'явився універсал силою відібрати Гальшку. Аргументи, що Гальшка має законного чоловіка, сили не мали.

Вежа замку у Шамотулах, де утримували Гальшку Острозьку

Князівну силоміць віддали Л. Ґурці. Беата переписала всі свої та доньчині володіння на князя С. Слуцького. Л. Ґурка ревнує Гальшку до князя С. Слуцького, згодом князя було вбито, як доказ смерті Гальшка отримала відрубану руку коханого з обручкою. Гальшку заслали до Шамотульської вежі. Беата, шукаючи захисту, взяла шлюб з Альбрехтом Лаським, який одержав землі дружини, а її саму зіслав у замок Кєжмарк в Угорщині, де вона і померла. Гальшка залишилась без захисту і прожила в Шамотульській вежі близько чотирнадцяти років. Гурка наказав одягти на обличчя дружини маску, щоб ніхто не бачив її краси. Із вежі вона могла робити тільки одну прогулянку — підземним коридором у костьол, де за ґратами могла прослухати месу. Люди називали її «чорною княгинею» через жалобний одяг. За час, проведений у вежі, Гальшка Іллівна прочитала багато книг.

На початку 1573 р. Лукаш Ґурка помер. Гальшка отримала волю, повернулась до князя В. К. Острозького, передала йому управління своїми маєтками. Мала намір одружитися з Яном Остроругою, чого не допустив стрийко, не бажаючи віддавати власність. Переїхала проживати до Дубного.

У польських хроніках епохи Середньовіччя, а також у працях істориків XVIII–XIX ст. зустрічаються згадки про психічний розлад Гальшки, що нібито вона втратила розум і доживала свої роки у Дубно на утриманні дядька — Василя-Костянтина та двоюрідного брата Януша Острозького. Та після 1573 року знайдені документальні свідчення того, що Гальшка вела господарські справи, виступала перед свідками в суді. Про ясність її розуму свідчить і складання княгинею в місті Турові заповіту (тестаменту), що датується 16 березня 1579 року.[16] У своєму заповіті Гальшка Острозька заповіла 6 тисяч кіп литовських грошей на розвиток шпиталю й православної академії, що планував відкрити в Острозі її дядько.

«…на шпитал і академію Острозскую, на монастир святого Спаса неподалік Луцка над рікою Стиром і на селі Дорогиню шест тисячей личби литовської».[17]

Таким чином, Острозька академія з'явилася з волі і за кошти Гальшки Острозької. Це свідчить про те, що Гальшка була меценаткою доби пізнього Середньовіччя". Завдяки Гальшці та її дядькові Василю-Костянтину постали «Волинські Афіни» — освітній та культурний центр в Острозі.

"Люди середньовіччя були зорієнтовані на відмолювання гріхів — вважалося, якщо даєш гроші на церкву, щоб за тебе молилися, то твоя душа може мати вічне спасіння. А вона ці гроші дає не на церкву — можливо її життя було настільки важким, що вона вважала, що за життя очистилася, і вирішила віддати гроші на таку неординарну для того часу справу… (проректор сучасної Острозької Академії Петро Кралюк)[18]

Наприкінці життя Острозька прийняла православ'я, про це свідчать дарунки православним храмам і монастирям. Останні роки життя меценатка провела в Закриниччі на Поділлі, у так званому замку на водах, де й померла в 1582 році у 43-річному віці. Кажуть, що коли молодий місяць виходить з-за хмар і місячне світло м'яко падає на страшні стіни Шамотульського замку, біля однієї з веж з'являється жіноча фігура в чорному і досі оплакує своє нещасне кохання.

І ось одного дня, коли сиділа й дивилась в безодню, яка відкривалась з вікон балкону, все пережите знову промайнуло перед очима, неначе це було сьогодні. Пригадалась церква, і вітер, і свічки. А далі. А далі вона побоялась ще раз побачити те страшне і, немічна, викинулась у вікно балкону. Та вниз не впала, її підхопив і поніс на своїх крилах вітер. В тихі місячні ночі часто бачили, як вона з розпущеною косою гарна-прегарна, такою якою була в п'ятнадцять років, в білому серпанку витає над Замковою горою і жалібно чайкою кигиче, щоб добрим людям повідати про свій вічний сум і жаль за марно втраченим життям, яке у неї відібрали злі пожадливі людці.[19] Образ Гальшки в історії, літературі, мистецтві Мінливе життя волинянки породило чимало легенд. Доля «чорної княгині» зацікавила багатьох українських, польських, російських, чеських істориків, літераторів, хронологів — І.-Ю. Крашевського, О. Гваніньї, А. Пшездєцкого, І. Шараневича, В. Антоновича, І. Стебельського, Ю. Волья, Ю. Роллє, М. Максимовича, С. Соловйова, І. Савчина. Отець Іван Гушалевич — галицько-руський поет, письменник, драматург, священик УГКЦ, написав повість «Гальшка. Острозька княжна. Історична повість XVI ст.» Сценічний постановник театру «Бенюк і Хостікоєв. Театральна компанія» Андрій Батьковський разом з київським режисером Мирославом Гринишиним поставили виставу «Гальшка Острозька». Андрій Батьковський адаптував для вистави однойменний рукопис відомого українського філолога та історика Омеляна Огоновського, написаний ще в кінці XIX століття.[20] Роман Петра Угляренка «І був ранок, і була ніч… (Гальшка)» — перша спроба в Україні відтворити долю Гальшки в художньому творі. Образ Гальшки змальовано і у творах молодих українських поетес. Так, Іванною Голуб'юк у 2008 році написано вірш «Привид Гальшки Острозької»[21]. Панно з вустами спілої вишні, панно з очима карими, дайте вгадаю, що з того вийшло, — вас бо покарано. Вас бо посаджено в вежу муровану, грізна сторожа, для світу сього вас немає. Заховано панночку гожу.[22] Світланою Луцковою написано поему «Плач за рожевою птахою» Я залишаю людям заповіт. Ви чуєте: земля весною дише. Колись, напевно, цей упертий світ Ще стане справедливим і мудрішим, Небесне возз'єднає і земне, І зійде справжнє сонце в краї отчім. Дарма, що все коли-небудь мине: Я залишусь твоїм, Остроже, зодчим. І буде в Академії світать.[23] Доля та діяльність Гальшки привабила і українського художника Юрія Нікітіна. Ним у 1998 році було створено портрет княгині.[24] Пам'ять про Гальшку Пам'ять про щедру благодійницю Гальшку Острозьку зберігається в Національному університеті «Острозька академія». У рамках святкування Днів Національного університету «Острозька академія» проводиться чимало конкурсів, одним із яких є конкурс «Гальшка року». Ідеєю цього конкурсу є поєднання таланту, духовного аристократизму та розуміння епохи княжни Гальшки. Конкурсантки змагаються в таких конкурсах: «Представлення», «Один день із життя Гальшки», «Мій талант» та «Заповіт Гальшки Острозької».[25] 4 грудня 2009 р. організація «Крайова Булава УПЮ» затвердила проект прапора 62 куреня імені Гальшки Острозької із Острога.[26] Таємниці «чорної княгині» Краєзнавцем-дослідником Миколою Пашковцем, який досліджував постать Северина Наливайка, припущено на основі історичних джерел, що княжна Гальшка Острозька у 1554 році народила сина від князя Дмитра Санґушка. Але князя було вбито, Беата Костелецька, щоб дитина не заважала в її подальших інтригах стосовно подальшої долі Гальшки, віддала його на всиновлення у вірну Острозьким родину Наливайків до Гусятина. Цим хлопчиком міг бути Северин Наливайко, тому що рік народження дитини Гальшкою та приблизний рік народження Северина сходяться. Така гіпотеза може пояснити довірливі стосунки між князем Василем-Костянтином Острозьким і сином селянина[джерело?] Северином Наливайком. Спочатку Дем'ян Наливайко, а пізніше Северин перебували при дворі і були не простими слугами: Дем'ян виконував роль особистого духівника князя, Северин був командувачем особистої охорони князя. Це свідчило про велику довіру князя.[27] Про те, що у Гальшки був син, мова йде у волинських легендах: Син її не загинув. Він пережив свою матір. Його вигодувала своїм мужицьким молоком бідна селянка. Коли підріс, йому розповіли всю правду, і він схимником поселився в кам'яній печері, що біля Межирича, з якої щодня бачив княжий замок. Люди його любили й поважали за добре серце, за гарні поради і готовність кожному прийти на допомогу. Вечорами, коли темрява покривала всю землю, цікаве око могло побачити, як він довго простоював на колінах з заломленими вгору руками. Мабуть, сердешний молився за свою нещасну матір.[28] Неоднозначно оцінює постать Северина Наливайка Михайло Грушевський: «Скоро по смерти — а, може, ще й за життя Наливайко виріс до розмірів бунтівника — претендента на корону, кандидата на українського короля.» Див. також Єлизавета Софія Острозька Зауваги За Каспером Несецьким, мала ім'я Катерина (пол. Katarzyna →[1]) Примітки Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 3. — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — 938 s. — S. 433. (пол.) Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #133550761 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016. d:Track:Q27302d:Track:Q304037d:Track:Q256507d:Track:Q170109d:Track:Q36578 Faceted Application of Subject Terminology d:Track:Q3294867d:Track:Q846596 Żelewski R. Górkowa Elżbieta (Halszka z Ostroga 1539—1582)… — S. 424. Петрович В., Стрільчук Л. Гальшка Острозька — меценатка пізнього Середньовіччя. — С. 173. Гординська А. Гальшка Острозька — Чорна Княгиня. Нещасливі шлюби найбагатшої нареченої. / Історична правда від 12/05/2011. http://www.ufb.org.ua/sektor-blagodijnosti/privatna-blagodijnist/doslidzhennja-privatnoi-blagodijnosti.htm?id=197 Байдаченко Н. Галшка Острозька. Історія з ілюстраціями http://mrspredko.livejournal.com/3035.html Вс. Соловьев. Княжна Острожская. http://az.lib.ru/s/solowxew_w_s/text_0010.shtml http://mrspredko.livejournal.com/3035.html В. Сергійчук. Дмитро Вишневецький // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. — 560 с. — С. 11. — ISBN 5-203-01639-9. П. Куліш. Байда, князь Вишневецький. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 6 січня 2012. Легенди та історії Острозького краю[недоступне посилання з липня 2019] Легенди та історії Острозького краю http://eneco-tour.com.ua/articles/ostrog/ Żelewski R. Górkowa Elżbieta (Halszka z Ostroga 1539—1582)… — S. 425. Жертва інтриг магнатських: [Княжна Гальшка] // Волинь в легендах і переказах / Упоряд. П.Андрухов. — Остріг, 1995. — С. 13-15. Заповіт княжни Гальшки Острозької 1579 р., березня 16. / Острозька давнина: Дослідження і матеріали. — Л., 1995. — Вип. 1. — С. 110–111. Кралюк Петро Михайлович, перший проректор НУ «Острозька академія» Роль Острозької та Замойської академій в українській культурі Легенди та історії Острозького краю [недоступне посилання з липня 2019] Бенюк і Хостікоєв Театральна компанія. Архів оригіналу за 27 серпня 2010. Процитовано 6 січня 2012. http://www.maysterni.com/publication.php?id=45241 Поетичні майстерні http://maysterni.com/publication.php?id=40447 Офіційний сайт Ю.Нікітіна http://nikitin.co.ua/shownews.php?id=31%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D Національний університет «Острозька академія» http://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2011/12-24-2 http://upu.plast.org.ua/news/?newsid=4055 Пашковець М. Історія, цікавіша за роман Загадка походження Северина Наливайка http://eneco-tour.com.ua/articles/ostrog/%5Bнедоступне+посилання+з+липня+2019%5D Література Гулашевич І. Гальшка. Острозька княжна Історична повість XVI ст. Поема. — Львів, 1883 р. Дем'янчук О. Непризнаний син Гальшки Острозької? чи Пошанівок відважного ватажка // Вісті Рівненщини. — 2010. — № 7 (18 лют.). — С. 11. Дем'янчук О. Пані фундаторка // Україна молода. — 2009. — № 68 (14 квіт.). — С. 14. Жертва інтриг магнатських: [Княжна Гальшка] // Волинь в легендах і переказах. Упоряд. П.Андрухов. — Остріг, 1995. — С. 13—15. Заповіт княжни Гальшки Острозької 1579 р.,березня 16. // Острозька давнина: Дослідж. і матеріали. — Л., 1995. — Вип.1. — С. 110—111. Ковальський М. Гальшка, княжна Острозька. Джерела і література про Гальшку кн. Острозьку // Етюди з історії Острога: Нариси. — Острог, 1998. — С. 29—81. Луговий О. Княжна Гальшка Острозька // Вісті Рівненщини. — 1997. — 3 жовт. Над Іквою-рікою. Літературно-мистецько-краєзнавчий альманах / Упоряд. Л. Пшенична. — Дубно, 2007. — 240 с. Антонович В. Б. Изследование о городах юго-западного края… — Т. І. — С. 71-72. (рос.) Kempa Tomasz. Dzieje rodu Ostrogskich. — Toruń, 2002. (пол.) Kuchowicz Zbigniew. Wizerunki Niepospolitych niewiast staropolskich XVI—XVIII wieku. — Łódź, 1972. (пол.) Poczet Królów i Książąt Polskich Jana Matejki. — Warszawa, 1996. (пол.) Żelewski R. Górkowa Elżbieta (Halszka z Ostroga 1539—1582) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960. — Tom VIII/3. — Zeszyt 38. — S. 424—426. (пол.) Посилання Острозька Гальшка // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1256. — 1000 екз. Кралюк Петро Михайлович, перший проректор НУ «Острозька академія» Роль Острозької та Замойської академій в українській культурі Настя Байдаченко. Гальшка Острозька. Історія з ілюстраціями. Л. Антощук. Фундаторка «Волинських Афін»: «Чорна княгиня» Гальшка Острозька Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Костянтин Костянтинович Острозький. Антоніна Гординська. Гальшка Острозька — Чорна Княгиня. Нещасливі шлюби найбагатшої нареченої. Історична правда 12 травня 2011 року