Іда Ноддак

Іда Таке народилася у Лакхаузені (нині район міста Везель), в родині промисловця Альберта (Адельберта) і Гедвіги Ноддак і була третьою донькою. У 16 років її було прийнято до гімназії Св. Урсули в Аахені, по закінченню якої вона вступила на хімічний факультет Берлінського технічного університету. Вибір наукового напрямку навчання вона пояснювала інтересом до хімії та фізики, а також запрошенням від свого батька почати працювати на його лаковій фабриці. У 1919 році вона завершила навчання, отримавши звання інженера, і продовжила свою наукову роботу в галузі органічної хімії. В 1921 році вона отримала диплом доктор-інженера за роботу, присвячену дослідженню ангідридів вищих жирних кислот.

У віці 25 років вона влаштувалася хіміком до концерну «Siemens» у Берліні. Там її робота була присвячена виявленню слідових кількостей елементів у мінералах та метеоритах, дослідження методів розділення і збагачення мінералів та руд.

У 1922 році її було призначено науковцем-консультантом у Фізико-технічному інституті, де в лабораторії Вальтера Ноддака велися пошуки хімічних елементів 43 і 75 підгрупи Мангану. В результаті спільної роботи вони змогли доволі точно визначити атомні маси та основні фізико-хімічні властивості для обох елементів. Врешті-решт з 1 кг наддорогої платиновмісної руди колумбіту їм вдалося виділити 1 мг нового елементу. Отриманий зразок Іда передала до Siemens & Halske, де спільно зі спектроскопістом Отто Бергом вони 11 липня 1925 року зафіксували характеристичні лінії для елементів 43 і 75. Для нововідкритого елемента 75 ними було запропоновано назву Реній — на честь річки Рейн, що протікає у рідному для Іди регіоні, та Мазурій для елемента 43 — за назвою регіону Східна Пруссія, звідки походив Вальтер. Однак науковою спільнотою було поставлено під сумнів результати щодо елемента 43, отож новим елементом було затверджено лише Реній.

У ході спільної наукової роботи Іда і Вальтер значно зблизилися і 20 травня 1926 вони побралися.

У наступні роки подружжя працювало над масштабізацією досліджень. Вони зробили кілька подорожей до СРСР та Скандинавії для придбання руд. У цьому їм допомагало фінансування від німецьких організацій. Зокрема, за сприяння Siemens & Halske, з 660 кг молібденіту їм у 1929 році вдалося виділити перший грам Ренію.

Проведена Ідою і Вальтером робота не залишилася непоміченою. Так, у 1929 році їм була висловлена подяка від Німецької комісії з атомних мас, у 1931 році їх відзначили медаллю Лібіха Німецького хімічного товариства, а в 1934 році — медаллю Шеєле Шведського хімічного товариства.

Після проведеного у 1934 році Енріко Фермі досліду з бомбардування урану нейтронами, Іда висловила припущення, що, на противагу очікуванням Фермі, в ході зіткнення утворюються не важчі трансуранові елементи, а навпаки — легші ізотопи внаслідок розщеплення ядра. Свою роботу «Про елемент 93» вона опублікувала у Zeitschrift für Angewandte Chemie, яка втім була відхилена науковцями. Пізніше у своїй автобіографії Отто Ган, який за п'ять років після Іди спільно з Лізою Майтнер і Фріцом Штрассманом експериментально підтвердив факт розщеплення, писав: «Її припущення настільки сильно відрізнялося від загальноприйнятих поглядів на атомне ядро, що воно ніколи серйозно і не розглядалося».

У 1935 році подружжя переїхало до Фрайбурга, де у Фрайбурзькому університеті Вальтер отримав посаду професора фізичної хімії. Через тогочасне у Німеччині несхвалення роботи заміжніх жінок Іда була змушена задовольнятися безоплатною посадою лаборанта. Після шести років у Фрайбурзі вони через конфлікти на роботі перебралися до Страсбурзького університету. Тут, навіть з урахуванням її заміжнього стану і несприйняття політики НСДАП, вона отримала вже оплачувану посаду у відділі фотохімії.

Після падіння нацистського режиму у Франції, навіть попри свій академічний авторитет, Вальтер мав проблеми із влаштуванням на інші посади, оскільки вважався замішаним у націонал-соціалістичному русі. Тому подружжя перебралося до наново відкритого університету в Бамберзі (зачиненого у 1939). У цей час в Іди почали спостерігатися проблемі зі здоров'ям, тому багато часу вона почала проводити у рекреаційних містах.

Іда Ноддак померла 24 вересня 1978 року у курортному містечку Бад Ноєнар, де вона провела кілька останніх років. За заповітом її тіло було кремоване, а урна з попелом перенесена до могили Вальтера у Бамбергу, котрий помер у 1960.