Іронія долі

У 1971 році в радянських театрах іде вистава «Одного разу новорічної ночі», який після чотирьох років вийде в кінематографічному варіанті під назвою «Іронія долі». Природно, що спектакль-прототип набагато коротший за фільм, але загальний сюжет у них той самий. До сьогодні^[коли?], за традицією, цей фільм щороку в новорічні свята показують на телеканалах країн колишнього СРСР.

Восени 1975 року народження, незадовго до офіційної телевізійної прем'єри, фільм подивилися телеглядачі Грузії в рамках програми Всесоюзного фестивалю телевізійних фільмів (що проходив в Тбілісі), на якому картина зайняла перше місце[10]. З «Іронії долі» в творчості Рязанова почався період фільмів, в яких з'єднуються комічне і серйозне. Такі фільми наближаються до мелодрами і навіть до трагікомедії (попередником цього періоду, на думку режисера^{[джерело?]}, є фільм «Бережись автомобіля»).

Фільм починається з мультиплікації про однакові будинки (режисер і художник Віталій Пєсков).

Московський лікар Женя Лукашин готується зустріти Новий рік зі своєю нареченою Галею у квартирі за адресою 3-я вулиця Будівельників, будинок 25, квартира 12, куди Женя з мамою переїхали напередодні. Під деяким тиском Галі Женя, закоренілий 36-річний холостяк, готується зробити їй пропозицію в новорічну ніч. При цьому він розповідає Галі про те, що колись вже збирався одружитися, але втік від нареченої в Ленінград. Галя говорить Жені, що його мамі слід приготувати все до зустрічі Нового року і піти до сусідки, а також відмовитися від візиту його друзів — сім'ї Катанян. Згодом Галя одна зустрічає святковий бій курантів у порожній квартирі.

Перед зустріччю Нового року Женя за давно сформованою традицією вирушає з трьома друзями (Павлик, Саша і Міша) до лазні. У лазні друзі неабияк випивають і, перед тим як розійтися, прямують в аеропорт, звідки Павлик повинен летіти в Ленінград. Проте в літак захмелілі Саша і Міша помилково відправляють замість Павлика напівсонного Женю.

Прокинувшись вже в Пулковському аеропорту і не помітивши різниці, п'яний Женя бере таксі і називає таксисту свою домашню адресу. Піднявшись до квартири, яку він вважає своєю, Женя відкриває замок своїм ключем. У квартирі панує розгардіяш після новосілля, і знесилений від довгого дня та алкоголю Женя засинає.

Через деякий час у квартиру повертається вчителька Надя Шевельова. Вона готується зустріти Новий рік зі своїм нареченим Іпполітом. Надя з жахом виявляє у себе в будинку сплячого незнайомця і намагається його розбудити та виставити, поки не прийшов Іпполіт. Лукашин всіляко чинить опір: з його точки зору, стороння жінка увірвалася в його квартиру і з невідомої причини жене його геть. В результаті метушливого пояснення і взаємного пред'явлення паспортів з'ясовується правда: Галя чекає Женю в Москві, а він знаходиться в Ленінграді, куди в минулому вже втік від попередньої нареченої. У відповідь Іпполіт влаштовує Наді сцену ревнощів, і Женя йде. Однак незабаром він виявляє, що грошей на квиток до Москви у нього немає, і тому повертається, щоб попросити в борг. Надя погоджується допомогти йому, що викликає новий спалах ревнощів у Іпполіта, який у гніві йде. Тим часом Женя намагається наздогнати Іпполіта, але марно. Надя дозволяє протверезілому Жені залишитися, щоб він міг додзвонитися до Галі і пояснити, що відбувається. Але та не хоче його слухати.

Вимушено перебуваючи в одній квартирі, герої поступово починають перейматися один до одного симпатією…

• Андрій М'ягков — Євген Михайлович Лукашин (Женя)
• Барбара Брильська — Надія Василівна Шевельова (Надя)
• Юрій Яковлєв — Іпполіт Георгійович, чоловік Наді
• Любов Добржанська — Марина Дмитрівна, мати Жені
• Ольга Науменко — Галя, наречена Жені
• Георгій Бурков — Мишко, друг Жені
• Олександр Ширвіндт — Павлик, близький друг Жені
• Олександр Бєлявський — Саша, друг Жені
• Лія Ахеджакова — Таня, подруга і колега Наді
• Валентина Тализіна — Валя, подруга і колега Наді
• Любов Соколова — Ольга Миколаївна, матір Наді
• Готліб Ронінсон — пасажир з Красноярська
• Ельдар Рязанов — пасажир літака

• Автори сценарію: Еміль Брагінський, Ельдар Рязанов
• Режисер: Ельдар Рязанов
• Оператор: Володимир Нахабцев
• Художник: Олександр Борисов
• Звукооператор: Юрій Рабинович
• Композитор: Мікаел Таривердієв
• Диригент: Георгій Гаранян
• Мультиплікаційна заставка на початку фільму: Віталій Пєсков
• Директор картини: Юхим Голинський

У 2014 році радіостанція «Срібний дощ» включила платівку з піснями з кінофільму в свій перелік «50 культових пластинок фірми "Мелодія"».[13]

Зйомки фільму почалися в січні 1975 року. Як типовий будинок за адресою 3-тя вулиця Будівельників, 25 у фільмі зняті два панельних будинки, які розташовані в московському районі Тропарьово-Нікуліно за адресами: проспект Вернадського, 113 (будинок Наді Шевельової) і проспект Вернадського, 125 (будинок Жені Лукашина). В реальності ж прототипи «типового» будинку були побудовані за експериментальним проектом, реалізованого за трьома будівлями на цьому проспекті[14].

У будинку Жені Лукашина (проспект Вернадського, 125) ще в 1973 році зняли фільм «Біля цих вікон…». Там знімалися молоді, ще неодружені Наталія Гвоздікова і Євген Жариков, свою першу маленьку роль зіграв Олександр Абдулов. У цьому фільмі більш докладно і достовірно показані під'їзд, сходова клітка і ліфти будинку.

У 2003 році на стіні будинку, де жив герой фільму Женя Лукашин, була встановлена ​​меморіальна табличка, урочисто відкрита за участю Ельдара Рязанова[15]. Алюмінієву пластину вкрали на наступний день. У 2007 році бронзові таблички з'явилися на двох будинках — Жені та Наді, але табличка на будинку 125 знову була вкрадена[16][17].

• 1976 - «Іронія долі» визнана за опитуванням журналу «Радянський екран» кращим фільмом року.
• 1976 - Андрій Мягков визнаний кращим актором СРСР за опитуванням журналу «Радянський екран»[21].
• 1976 - Аллі Пугачовій був повністю присвячений відбірковий випуск Всесоюзного телевізійного фестивалю «Пісня-76» від 25 вересня 1976, де з 8 пісень вона виконала в тому числі і 4 пісні з кінофільму:
  • «На Тихорецьку»
  • «Мені подобається»
  • «По вулиці моїй»
  • «У дзеркала»[22].
• 1977 - Державна премія СРСР. Нагороджені:
  • режисер: Ельдар Рязанов;
  • виконавці головних ролей: Андрій М'ягков і Барбара Брильська;
  • композитор: Мікаел Таривердієв;
  • оператор: Володимир Нахабцев;
  • автор сценарію: Еміль Брагінський.

Кадр з помилкою

• У титрах, які відкривають фільм, допущена помилка: у слові «исключительно» пропущена буква «л».
• На початку фільму у виконанні Сергія Нікітіна звучить пісня на вірш Євгена Євтушенка «Зі мною ось що відбувається», який вже з'являвся на телеекранах (в знятому чотирма роками раніше телефільмі «Холодно — гаряче»), але без музики.
• У Москві з 1958 року існувала 3-тя вулиця Будівельників, але в 1963 році вона була перейменована у вулицю Марії Ульянової[14], а будинок 25 по цій вулиці - хрущовська панельна п'ятиповерхівка, на якій була встановлена ​​табличка про фільм у вигляді портфеля з віником. П'ятиповерхівка була знесена в 2015 році, але табличка була збережена колишніми мешканцями[23]. У Ленінграді 3-й вулиці Будівельників не існувало ніколи, зате з 1955 по 1962 рік існували відразу дві вулиці Будівельників: одна - в промзоні Красногвардійського району (нині ця вулиця носить назву Бокситогорська), друга - в Кіровському районі (нині - вулиця Маринеско^{[джерело не вказане 2252 дні]}). У 2016 році в рамках будівництва другої черги космодрому Східний в ЗАТО Ціолковський з'явилася 3-тя вулиця Будівельників, як увічнення пам'яті Ельдара Рязанова (1-й і 2-й вулиці Будівельників в місті немає)[24].
• На початку фільму Женя і Галя в розмові кілька разів згадують Катанян, який запрошував їх до себе зустрічати Новий рік. Василь Катанян - це людина, спільно з яким в 1950-і роки Рязанов знімав документальні фільми [25][26]. Це прізвище згадується також в інших фільмах Рязанова — «Забута мелодія для флейти», «Вокзал для двох» і «Привіт, дурні!».
• В одному з епізодів фільму по телевізору йде стрічка «Солом'яний капелюшок». Зокрема, на екрані видно Людмилу Гурченко, яку Ельдар Рязанов зняв в п'яти своїх фільмах. В цьому ж епізоді разом з Людмилою Гурченко можна побачити і Андрія Миронова, який пробувався на роль Жені, але не був затверджений, а також знімався у Рязанова Зіновій Гердт. Послідовність епізодів «Солом'яного капелюшка» в «Іронії долі» порушена.
• В одній зі сцен Надя вимовляє фразу: «Я забыла одеть праздничное платье», в той час як за нормами російської мови повинно вживатися дієслово «надеть».

У 1980-і роки в СРСР фільм почав випускатися Відеокомпанією «Відеопрограма Держкіно СРСР» на відеокасетах в системі SECAM. З 1990 року фільм випущений на відеокасетах кінооб'єднання «Крупний план», в 1995-1999 роках спільно з компанією «ВідеоМир», зі звуком Hi-Fi Stereo і в системі PAL.

У 1998 році фільм був вперше випущений на DVD Lizard Cinema Trade спільно з «Крупним планом».

У 2001 році фільм був випущений дистриб'ютором «Твістер» на DVD зі звуком Dolby Digital 5.1 (Surround), з російськими та англійськими субтитрами.

У 2002 році фільм був перевипущена дистриб'ютором «RUSCICO», з російськими, англійськими, німецькими, французькими та іспанськими субтитрами.

У 2003 році фільм був повністю відреставрований і випущений кіновідеооб'єднанням «Крупний план».

Також у 2007 році фільм був перевипущений «Крупним планом» спільно з «Вітчизняне кіно XX століття».

31 грудня 2019 року та 21 лютого 2021 року фільм був показаний у відреставрованому FullHD варіанті на телеканалі «Росія-1».

У 1981 році на XXVI з'їзді КПРС Леонід Брежнєв в своєму звітній доповіді згадав фільм:

«Не треба пояснювати, як важливо, щоб все навколишнє нас несло на собі печать краси, гарного смаку. Олімпійські об'єкти і деякі житлові квартали Москви, відроджені перлини минулого і нові архітектурні ансамблі Ленінграда, новобудови Алма-Ати, Вільнюса, Навої, інших міст - це наша гордість. І все ж містобудування в цілому потребує більшої художньої виразності і різноманітності. Щоб не вийшло, як у історії з героєм фільму, який, потрапивши за іронією долі в інше місто, не зміг там відрізнити ні будинок, ні квартиру від своєї власної. (Пожвавлення в залі. Оплески.)»[27]

Мовою оригінала:

«Не надо объяснять, как важно, чтобы всё окружающее нас несло на себе печать красоты, хорошего вкуса. Олимпийские объекты и некоторые жилые кварталы Москвы, возрождённые жемчужины прошлого и новые архитектурные ансамбли Ленинграда, новостройки Алма-Аты, Вильнюса, Навои, других городов — это наша гордость. И всё же градостроительство в целом нуждается в большей художественной выразительности и разнообразии. Чтобы не получалось, как в истории с героем фильма, который, попав по иронии судьбы в другой город, не сумел там отличить ни дом, ни квартиру от своей собственной. (Оживление в зале. Аплодисменты.)[27]»

• У 2006 році Юрій Яковлєв і Барбара Брильська заново виконали свої ролі в музичному фільмі «Перший швидкий», де Брильську знову озвучила Тализіна. В одному з епізодів Надя зустрічається з Іполитом, і з їхньої розмови з'ясовується, що Надя не вийшла заміж за Лукашина, бо він знову пішов до лазні і помилково полетів в інше місто. Іполит так і не одружився, бо все життя чекав Надю.
• У 2007 році режисер Тимур Бекмамбетов зняв сиквел «Іронія долі. Продовження». Згідно з сюжетом фільму, Надя повернулася до Іполита, а Лукашин - до Галі; у обох пар народилися діти, але сім'ї все одно розпалися. Основна сюжетна лінія - долі сина Лукашина і дочки Наді, з якими повторюються події оригінального фільму.
• У серії «Іронія любові» серіалу «Щасливі разом», знятої у 2008 році, Гена Букін також пішов в баню зі своїми друзями і за такою ж помилково потрапив в схожу квартиру в Красноярську, де також познайомився з господинею квартири. Її роль виконала Марія Сьомкіна.
• У 2012 році режисер Віктор Шаміров зняв незалежний фільм «Зі мною ось що відбувається», в якому звучить однойменна пісня у виконанні Гоші Куценка, а також є відсилання до картини Рязанова.
• У 2013 році в Індії був знятий фільм з назвою «Я люблю Новий рік», сюжет якого ідентичний фільму Рязанова. Героям фільму дані індійські імена, а замість Москви і Ленінграда фігурують Чикаго і Нью-Йорк, куди, за сюжетом, прилітає герой. Індійські продюсери замовчують про запозичення ідеї і сюжету фільму з радянської кінокомедії[28][29][30]. Втім, судова справа щодо індійців про плагіат не порушувалася.

• Александра Маянцева; Николай Калашников (26 грудня 2008). История культового фильма «Ирония судьбы»: Рязанов снимал Москву и Санкт-Петербург в соседних столичных дворах. Комсомольская правда.
• «Фильм „Ирония судьбы…“: от ритуалов солидарности к поэтике изменённого сознания» Наталья Лесскис, Новое литературное обозрение № 76/2005
• Рязанов, Э. А. Старики-разбойники. — АСТ, Зебра Е, 2008. — С. 151—232. — 688 с. — ISBN 978-5-17-048780-6. - ISBN 978-5-94663-535-6
• Наталья Радулова: «Выключить Женю Лукашина».

• Огляд міфологічної основи фільму «Іронія долі»
• Про фільм у кіноархіві каналу 1+1^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Рецензія Ірини Радулової (в укр. перекладі)
• М. Тарівердієв. Я спитався ясена… (Пісня з фільму «Іронія долі».) (укр.)
• «Ирония судьбы, или С лёгким паром!» на сайті «Мосфільму» (рос.)
• 1 січня виповнюється 40 років з дня прем'єри комедії «Ирония судьбы, или С лёгким паром!». archive.is. 31 грудня 2015. (рос.)