Ахеджакова Лія Меджидівна

Лія Ахеджакова виросла в театральній родині. Мати, Юлія Олександрівна — акторка Майкопського драматичного театру, вітчим Меджид Салехович Ахеджаков — головний режисер того ж театру. Після одруження матері з Меджидом Ахеджаковим, що замінив дівчині батька, Лія жила й навчалася в Майкопі.

1956 року Лія вступила до Московського інституту кольорових металів, де провчилася півтора року.

З 1961 року працювала в Московському театрі юного глядача в амплуа травесті.

1962 року закінчила Державний інститут театрального мистецтва (ГІТІС) ім. А. В. Луначарського.

З 1977 року працює у театрі «Современник».

Під час роботи у Московському театрі юного глядача Ахеджаковій не доручали значних ролей. Акторка, за власними спогадами, протягом 16 років страждала від виконання нескінченних «зайчиків», «поросят» та «курячих ніг»[6]. Проте навіть в цей період вона запам'яталася глядачу як Женька у виставі «Мій брат грає на кларнеті», Тарас Бобунов («Будьте напоготові, Ваша високосте!»), Віслючок Іа-Іа («Вінні-Пух та його друзі»), Бабуся («Я, бабуся, Іліко та Іларіон»), Дениска Корабльов («Пожежа в пампасах, або Подвиг у льодах»), Пеппі («Пеппі Довгапанчоха»).

Одну з перших великих робіт — у виставі «Квартира Коломбіни» в постановці Романа Віктюка, де режисер доручив акторці одразу чотири головні ролі — Ахеджакова отримала у театрі «Современник». Згодом в цьому театрі Ахеджакова зіграла низку визначних ролей, серед яких: Леона Доусон в «Попередженні малим кораблям» Теннессі Вільямса, Зіна в «Ми їдемо, їдемо, їдемо …» Миколи Коляди, місіс Форд у «Віндзорські насмішниці» Вільяма Шекспіра, Рахель у «Складні люди» Йосефа Бар-Йосефа. Сьогодні Лія Ахеджакова є провідною акторкою театру, добре відома своїми роботами у виставах «Крутий маршрут» Євгенії Гінзбург — Зіна Абрамова, Селестина в однойменній п'єсі Миколи Коляди, створеної за мотивами твору Фернандо де Рохаса, Фонсі Дорсі в спектаклі «Гра в джин» Дональда Л. Кобурна.

Прагнення повніше реалізувати свою індивідуальність привело Ахеджакову в середині 1990-х років у приватну антрепризу, де на неї чекав особливий успіх у виставі за п'єсою Миколи Коляди «Перський бузок» (режисер Борис Мільграм). Згодом вона разом з Богданом Ступкою співпрацювала з продюсерською компанією Анатолія Воропаєва — 2000 року дебютувала в ролі Пульхерії Іванівни в проєкті «Старосвітська любов» режисера Валерія Фокіна, 2002 року створила образ Клер в «Соняшниках» по Теннессі Вільямсу. 2006 року зіграла Марселіну в спектаклі «Фігаро. Події одного дня», який в рамках проєкту TERRITORIЯ ставив режисер Кирило Серебренніков. У дуеті з Геннадієм Хазановим грала в телеспектаклі за п'єсою Ежена Йонеско «Маячня удвох». 2012 року Лія Ахеджакова разом з актором Альбертом Філозовим виконали головні ролі в спектаклі петербурзького режисера-експериментатора Андрія Могучего «Circo Ambulante» в Театрі Націй. Влітку 2012 року взяла участь в проекті режисера Дмитра Кримова — виставі «Як вам це сподобається», створеній як програмна робота до Міжнародного театрального фестивалю в Единбурзі.

У кіно акторка дебютувала 1973 року, виконавши роль Аллочки в фільмі Михайла Богина «Шукаю людину». Стрічка була відзначена призами міжнародних кінофестивалів у Варні та Локарно. Загалом Ахеджакова знялася більш ніж в дев'яноста кінострічках, співпрацювала з багатьма відомими режисерами: Інною Туманян («Коли я стану велетнем»), Олексієм Германом («Двадцять днів без війни»), Володимиром Меньшовим («Москва сльозам не вірить»), Аллою Суриковою («Московські канікули»). Проте найяскравіше її талант виявився в комедіях Ельдара Рязанова «Іронія долі» (1975), «Службовий роман» (1977), «Гараж» (1979), «Про бідного гусара замовте слово» (1980), «Небеса обітовані» (1991), «Старі шкапи» (2000), «Андерсен. Життя без любові» (2006).

Серед пізніх кіноробіт Лії Ахеджакової — роль офіціантки в трагікомедії Кирила Серебреннікова «Зображуючи жертву» (2006), образ Анни Сергіївни в біографічній драмі Павла Лунгіна «Гілка бузку» (2007), героїня кіноновели «Зима» Вікторія Павлівна в альманасі «Чотири віки любові» (2008), Баба-Яга в казці «Книга майстрів» (2009), Світлана Семенівна в кінопроєкті «Мами» (2012), правозахисниця у драмі Сергія Лозниці «Лагідна» (2017) та хазяйка квартири у біографічний стрічці Кирила Серебреннікова «Літо» (2018).

Ахеджакова також неодноразово озвучувала анімаційні стрічки. Її голосом розмовляють герої мультфільмів «Синій птах», «Незнайко в Сонячному місті», «Аліса в Задзеркаллі», «Два клени», «Іван Царевич та Сірий Вовк».

Відома своєю активною громадянською позицією[7]. Під час Євромайдану акторка розповіла, що пильно стежить за ходом подій і дуже переживає і одночасно захоплена сміливістю українців. Лія Ахеджакова підкреслила, що Росії є чому повчитися в України[8]. Вона зазначила: попри те, що російський і український народи є братами, Україна «втекла» від Росії за першої ліпшої нагоди. Це пов'язано з тим, що на українській землі ще пам'ятають табори Сталіна і Голодомор[9].

У березні 2014 року разом з понад 200 іншими російськими кінематографістами акторка підписалась під зверненням до українських колег зі словами підтримки і запевненнями, що вони не вірять офіційній пропаганді Кремля, яку поширюють провладні ЗМІ та проти російської військової інтервенції в Україну[10]. Підписала звернення ініціативної групи з проведення конгресу інтелігенції «проти війни, проти самоізоляції Росії, проти реставрації тоталітаризму», підписала звернення на захист російського музиканта Андрія Макаревича, що виступив із критикою політики російської влади щодо України.

У липні 2014 року, актриса знову публічно виступила, прочитала вірш Орлуші «Реквієм по МН-17», де від імені Росії взяла на себе відповідальність за збитий над Донецькою областю пасажирський літак.

29 червня 2015 року, під час інтерв'ю телеканалу «Дождь», принесла публічні вибачення «народу Вірменії за російську агресію.

У березні 2015 року виступила з підтримкою Надії Савченко[11], у 2018-му — на захист українського режисера Олега Сенцова[12].

Наприкінці січня 2022 року, разом з іншими деякими відомими вченими, письменниками, журналістами, правозахисниками Росії виступила проти можливої війни з Україною та підписала "Заяву прихильників миру проти Партії Війни у російському керівництві", яка була опублікована на сайті видання "Ехо Москви"[13].

21 лютого 2022 року, підписала відкритий колективний лист російського Конгресу інтелігенції "Ви будете прокляті!" Паліям війни», в якому йдеться про історичну відповідальність влади РФ за розпалювання «великої війни з Україною»[14][15].

Ахеджакова була заміжня за актором Малого театру Валерієм Носиком, художником Б. П. Кочейшвілі.

Влітку 2001 року уклала шлюб з московським фотографом Володимиром Персіяніновим.

Дітей не має.

• Великий маленький человек. Лия Ахеджакова: «Вырваться из вторичности» (рос.)