Арелатське королівство

Три частини Королівства Бургундія, приблизно 900 рік:

   Верхня Бургундія

   Нижня Бургундія

   Герцогство Бургундія під владою Річарда Справедливого

З часу підкорення франками Першого Бургундського королівства в 534 році його територія знаходилася під владою Франкської та Каролінгської імперій. У 843 році троє вцілілих синів імператора Людовика Благочестивого, який помер у 840 році, підписали Верденський договір, який розділив між ними імперію Каролінгів: колишнє Бургундське королівство стало частиною Середньої Франкії, яка була відведена імператору Лотару I, за винятком пізнішого Бургундського герцогства - сучасної Бургундії - яке дісталося Карлу Лисому, королю Західної Франкії. Король Людовик Німецький отримав Східну Франкію, що охоплювала територію на схід від річки Рейн.

Незадовго до своєї смерті в 855 році імператор Лотар І, у свою чергу, розділив свої володіння між трьома синами відповідно до Прюмського договору. Його бургундська спадщина перейшла до його молодшого сина Карла Прованського (845–863). Потім у 869 році син Лотара І, Лотар II, помер без законних дітей, а в 870 році його дядько Карл Лисий та Людовик Німецький за Мерсенським договором 870 року розділили його територію: Верхня Бургундія, що розташовувалась на північ від Юрських гір (Трансюранська Бургундія), дісталась Людовіку Німецькому, а решта - Карлу Лисому. До 875 року всі сини Лотара I померли без спадкоємців, а інші бургундські території утримував Карл Лисий.

У розгубленості після смерті сина Карла Людовіка II Заїки у 879 року граф Західної Франкії Бозо Прованський заснував Королівство Нижньої Бургундії (Циз'юранська Бургундія) в Арлі. У 888 році, після смерті імператора Карла Товстого, сина Людовика Німецького, Рудольф Осерський, граф Бургундії, заснував Королівство Верхня Бургундія в Сен-Морісі, що включало графство Бургундія, на північному заході Верхньої Бургундії.

У 933 р. Гуго Арльський поступився Нижньою Бургундією Рудольфу II з Верхньої Бургундії в обмін на те, що Рудольф відмовився від своїх претензій на італійський престол. Рудольф об’єднав Верхню і Нижню Бургундію, утворивши Арелатське королівство (Арелат). У 937 році Рудольфа змінив його син Конрад Мирний. Спадкові претензії Гуго Арльського були відхилені за підтримки імператора Оттона I.

У 993 році Конрада змінив його син Рудольф III, який у 1006 році був змушений підписати договір про успадкування своїх володінь на користь майбутнього імператора Генріха II. Рудольф намагався відмовитись від договору в 1016 році, проте безуспішно.

У 1032 році Рудольф III помер без жодного спадкоємця, що залишилися б в живих, і королівство перейшло згідно з договором 1006 року наступнику Генріха, імператору Конраду II із Салічної династії, і Арелат був включений до складу Священної Римської імперії, хоча королівство залишалось зі значною автономією.[2] Хоча з того часу імператори носили титул "король Арелату", мало хто йшов на коронування в собор Арля. Винятком був Фрідріх Барбаросса, котрий був коронований королем Бургундії архієпископом Арля в 1178 році.

У період з XI до кінця XIV століття кілька частин території Арелата відкололися, а саме Прованс, Віваре, Ліоне, Дофіне, Савойя, Вільне графство Бургундія та частини західної Швейцарії.[2] Вільние графство Бургундія було здобуто Гогенштауфенами в 1190 році, а східні частини Верхньої Бургундії потрапили під володіння династії Церінгенів. Пізніше, коли лінія Церінгенів вимерла, ці землі успадкували Габсбурги. Більша частина території Нижньої Бургундії була поступово включена до складу Франції - графство Прованс потрапило до Анжуйської династії Капетінгів в 1246 році і, нарешті, до французької корони в 1481 році, Дофіне було анексовано і продано королю Франції Філіпу VI в 1349 році дофіном Юмбером II В'єннським. У 1361 році імператор Карл IV відокремив Савойське графство від Бургундського королівства.

У 1365 році Карл IV був останнім імператором, коронованим титулом "король Арелату". У 1378 році Карл призначив дофіна Франції (пізніше короля Франції Карла VI) постійним імперським вікарієм, який номінально керував від імені Імперії тим, що залишилося від Арелата, і з цього часу він фактично припинив своє існування. Однак титул "король Арелату" залишався одним із побічних титулів Імператора Священної Римської імперії до розпаду Імперії в 1806 р., і посада архієпископа Трієра продовжувала діяти як архіканцлер і принц-курфюрст Римського короля (призначений майбутній імператор Священної Римської імперії), статус, підтверджений Золотою буллою 1356 року.

Незважаючи на постійний поєднання титулу з Римським королем, Арелат кілька разів розглядався для відновлення як окрема держава. Найсерйозніший випадок був за часів Папи Миколая III за сприяння Карла Анжуйського. Між 1277 і 1279 роками Карл, на той час уже король Сицилії, Рудольф Габсбурзький, король римлян і претендент на імператорську корону, і Маргарита Прованська, королева Франції, вирішили свою суперечку щодо графства Прованс і також із претензією Рудольфа стати єдиним кандидатом на імперський престол. Рудольф погодився, що його дочка Клеменція Австрійська вийде заміж за онука Карла Карла Мартелла Анжуйського, маючи в якості посагу Арелат. Взамін Карл посприяє тому, щоб імператорська корона стала спадковою в Домі Габсбургів. Папа Миколай очікував, що Північна Італія стане королівством, виокремленим з імперської території, і буде передано його родині Орсіні. У 1282 році Карл був готовий відправити дитячу пару для повернення старого королівського титулу королів Арелату, але війна Сицилійської вечірні зірвала його плани.[3]

Влада над королівством Арелат була надана імператором Карлом IV дев'ятирічному Карлу VI, тодішньому французькому дофіну, на все життя (тобто без права успадкування) з нагоди візиту імператора до Парижа на початку 1378 року.[4]

• Середньовічна Франція
• Королівство Бургундія