Астральні міфи

Частина Брами Іштар у Вавилоні

Вавилонська астрологія є першою організованою системою астрології, і виникла у 2-му тисячолітті до нашої ери.[4] Історія небесних ворожінь починається з пізніх старовавилонських текстів (приблизно 1800 р. до н. е.), і продовжується у середньовавилонський та середньоассирійський періоди (приблизно 1200 р. до н. е.).[5]

До XVI століття до н. е. широке використання астрології, що базувалась на прикметах, може бути засвідчено при складанні Енума Ану Енліль, що складався з 70 клинописних табличок, що містять 7000 небесних ознак. [6]

У цей час вавилонська астрологія була виключно мирською, займалася передбаченням погоди та політичних питань, і до VII століття до н.е. розуміння практиками астрономії було досить рудиментальним. Астрологічні символи, ймовірно, були сезонними, і використовувались як щорічний альманах перерахованих заходів, щоб нагадати громаді робити речі, що відповідають сезону чи погоді (наприклад, символи, що представляють час для збирання врожаю, збирання молюсків, риболовлю сіткою, посів сільськогосподарських культур, збір або управління водними запасами, полювання та сезонні завдання, що мають вирішальне значення для забезпечення виживання дітей та молодих тварин для більшої групи). До IV століття їхні математичні методи досить прогресували, щоб обчислити майбутні планетарні положення з розумною точністю, після чого почали з'являтися великі ефемериди. [4]

Вважалося, що боги також є небесними зображеннями планет або зір, з якими вони асоціюються. Тому злі небесні прикмети, що відносяться до будь-якої конкретної планети, розглядалися як ознаки невдоволення бога. [7] У вавилонській міфології основні божества асоціювались з сімома видимими неозброєним оком «рухомими» світилами, а їхня кількість відповідала кількості днів в вавилонському тижневі, який поширився в Римській імперії за часів Августа.

У 525 р. до н.е. Єгипет був завойований персами, тому, ймовірно, мав місце месопотамський вплив на єгипетську астрологію. Стверджуючи на користь цього, історик Тамсин Бартон наводить приклад того, що месопотамський вплив на єгипетський зодіак є у розділенні двох знаків — Балансі та Скорпіоні, про що свідчить Дендерський зодіак (за грецькою версією Баланс був кігтями Скорпіона). [8]

Після окупації Александром Македонським у 332 році до н.е., Єгипет потрапив під елліністичне правління та, відповідно, вплив. Місто Александрія було засноване Александром після завоювання, і протягом III та II століть до н. е. вчені Александрії були плодовитими письменниками. Саме в Птолемейській Александрії вавилонська астрологія була змішана з єгипетською традицією деканічної астрології для створення гороскопічної астрології. Тут містився вавилонський зодіак з його системою планетарних піднесень, тривидністю знаків та важливістю затемнень.[4]

Для стародавніх астрологів планети представляли богів та їх безпосередній вплив на людину. Богиня Артеміда (раніше — Селена; римська Діана) вважалась богинею Місяця, Аполлон (раніше — Геліос; римський Сол) — бог Сонця, Каллісто — німфа, перетворена Герою на сузір'я тощо.

Корінні американці протягом усього часу вважали священним зв’язок між природою, твариною та людиною. Корінна американська астрологія базується на тотемах тварин, під яким народжені люди. Тотем народження схожий на астрологічний знак зодіаку.

Ці тотеми часто називають сонячними тотемами, оскільки вони охоплюють багато аспектів «сонячної» системи. Від сезонних відносин до фаз місяця. [9]

В астральних міфах індіанців Південної Америки одне з сузір'їв постає як тапір, інше (Оріон або Плеяди) — як частини тіла розчленованого героя.

Варіанти цих міфів відрізняються тим, яка з частин тіла з яким сузір'ям (або зорею) співвідноситься. Найчастіше зустрічається мотив пояснення багатьох (зазвичай 12 або 10) сузір'їв за допомогою астральних міфів, в яких виступає таке ж число тварин. У легендах південноамериканських індіанців (в Гаяні) кожне з сузір'їв втілює душу одного з тварин. Подальший розвиток таких А. м. Приводить до побудови системи відповідностей між 12 сузір'ями і таким же числом тварин.[10]

У евенків небо — це тайга верхнього світу, в якому живе космічний лось Хеглун, який щовечора краде і відносить в хащі сонце. Чотири зірки ковша Великої Ведмедиці вважаються ногами Хеглуна, а три зірки ковша цього сузір'я є мисливцем (або трьома мисливцями), іноді міфологічним ведмедем Мангі, що полює на лося. Мала Ведмедиця в одному з варіантів постає як теля лося, Чумацький шлях — як слід лиж мисливця-ведмедя, що об'ївся м'ясом лося.[10] Цей лось ототожнюється з сузір'ям Великої Ведмедиці. У російській народній традиції сузір'я Великої Ведмедиці також іноді називається «Лось». [11]