Басараб Ольга Михайлівна

О́льга Михайлівна Басара́б (Левицька) (1 вересня 1889, с. Підгороддя, Австро-Угорщина, нині Рогатинський район, Івано-Франківська область — 13 лютого 1924, м. Львів) — громадська діячка Галичини початку 20-го століття, організаторка благодійної діяльності, учасниця Українського жіночого союзу (Відень), Союзу Українок (Львів), Комітету допомоги пораненим і полоненим (Відень), Комітету допомоги цивільному населенню (Відень), дипломат УНР і ЗУНР.

Ольга Басараб (Левицька)
Ольга Левицька у скаутському однострої
Ім'я при народженні Ольга Левицька
Народилася 1 вересня 1889(1889-09-01)
с. Підгороддя, Рогатинський повіт
Померла 13 лютого 1924(1924-02-13) (34 роки)
м. Львів,
Поховання Янівський цвинтар
Громадянство  Австро-Угорщина
 ЗУНР
 УНР
Друга Польська Республіка
Національність українка
Місце проживання Львів
Діяльність політична діячка, лідерка спільноти
Alma mater Перемишлянський український інститут
Знання мов польська
Партія УВО
Конфесія УГКЦ
Рід Левицькі
Батько Михайло Левицький
Мати Сабіна Стрільбицька
Брати, сестри Северин Левицький
У шлюбі з Дмитро Басараб
Нагороди
  • Відзнака австро-угорської армії
  • Почесна срібна медаль Міжнародного товариства Червоного Хреста з військовою відзнакою
Герб

«Рогаля»

Життєпис

Родина

Ольга Левицька народилася 1 вересня 1889 року у родині відомого громадського діяча Михайла Левицького (гербу Рогаля і Сабіни Стрільбицької гербу Сас. Мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина. Рано втратили батьків (1904 року померла мати, 1908-го батько).

Освіта

Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902—1909) та однорічних курсах у Віденській торговій академії. З 1910 р. працювала в страховому товаристві «Дністер», Земельному іпотечному банку. У 1910—1911 роках викладала у торговій школі та водночас проходила практику в Українському Кредитовому Союзі у Тернополі.[1]

Одруження

10 жовтня 1914 року одружилася з українцем із Буковини, студентом «Львівської Політехніки» Дмитром Басарабом. Молодята повінчалися в церкві святої Варвари у Відні.

Їхнє знайомство відбулось ще під час перебування у Перемишлі, де Дмитро навчався у гімназії. Пізніше, вже студентом-політехніком, Дмитро освідчився їй у коханні. Він займався громадською діяльністю, очолював студентську організацію «Основа», активно долучався до дебатів, на яких обговорювались теми національно-визвольного руху поневолених народів Австро-Угорщини.

Невдовзі чоловік отримав повістку до війська і опинився на фронті, у чині молодшого офіцера австро-угорської армії. Менше, ніж через рік після одруження, 22 червня 1915 року Дмитро загинув на італійському фронті й був нагороджений посмертно Хрестом за Заслуги ІІІ класу Австро-Угорської імперії.

Суспільно-політична діяльність

Політичну кар'єру Ольга Басараб розпочала як працівниця уряду Євгена Петрушевича. Стала організатором 1 жіночої чоти Легіону УСС у Львові. У 1918—1923 рр. Ольга Басараб працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію та інші держави. Провадила харитативну й просвітницьку діяльність у «Комітеті допомоги раненим і полоненим» у Відні та в «Комітеті допомоги цивільному населенню», за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член управи Українського жіночого союзу у Відні.

Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 р. Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи філії Союзу українок у Львові, активно співпрацювала з Українською військовою організацією, була зв'язковою полковника Євгена Коновальця.

Арешт

Як член УВО О. Басараб була заарештована польською поліцією. О шостій годині ранку 9 лютого 1924 р. до квартири, яку вона винаймала разом зі Стефанією Савицькою на вул. Виспянського (тепер — Вишенського), увірвалася польська поліція. Під час обшуку з шафи з-під одягу Ольги Басараб випадково випав пакунок. Жінка підняла його і притиснула до себе. Жест здався поліцейським підозрілим. У пакунку виявили розвідувальні матеріали про дислокацію військових частин всієї польської армії й обох жінок було вирішено заарештувати. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь ваймарської Німеччини та більшовицької України та ув'язнили в тюрмі по вул. Яховича, де Ольга Басараб провела три дні (нині — академіка Кучера № 5, де тепер розташовано РВВС Шевченківського району).

Загибель

Під час жорстоких допитів, що їх проводив слідчий львівської в'язниці (Бригідки) Міхал Кайдан, Ольга відмовилась свідчити. Два останніх допити відбулися 12 лютого: перший провели відразу після обіду, другий, виснажливий, тривав з 9 вечора до 3 години ночі. На ранок 13 лютого Левицьку знайшли повішеною за нез'ясованих обставин на ґратах вікна камери № 7. Дослідження показали, що останні дні життя Ольга провела, зазнаючи страшних тортур, зокрема, на тілі були численні гематоми, сліди від катування електричним струмом, у жінки були вивернуті суглоби.[2]

Завдяки агентам УВО у цій в'язниці не вдалося приховати факту смерті Ольги Басараб. Маніпуляції польської поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав «Союз українок» (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в Сеймі Республіки Польща Сергій Хруцький виступив з інтерпеляцією (депутатським запитом). Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в'язнів у польських в'язницях. Польська влада змушена була розпочати слідство.

26 лютого відбулася ексгумація тіла Ольги Басараб. Після розтину трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів'ян і кількасот поліцейських. Очолили похоронну процесію десять священників. Домовину з тілом несли студенти. Після похорону відбулася масова демонстрація.

Серед лікарів, які проводили розтин, був єдиний українець — доктор Мар'ян Панчишин. Адвокатом родини загиблої був Степан Шухевич. Слідство у справі загибелі О. Басараб невдовзі припинили «за відсутністю складу злочину».

Нагороди та визнання
  1. За благодійну працю на фронтах Першої світової війни Ольга Басараб-Левицька нагороджена пам'ятною відзнакою австро-угорської армії (у 1917 році, з нагоди четвертої річниці Різдва);
  2. почесною срібною медаллю Міжнародного товариства Червоний Хрест з військовою відзнакою (нім. Silberne Ehrenmedaille vom Roten Kreuz Österreich, на банті для жінок[3]), завіреною почесним головою Червоного Хреста ерцгерцогом Францом Сальваторе.

Вшанування пам'яті
  • Пам'ятники та пам'ятні дошки
  • Могила Ольги Басараб (автор проекту надгробку - Роберт Лісовський)
  • Пам'ятна табличка на будинку № 34 по вулиці Вишенського, де проживала Ольга Басараб м. Львів

Вулиці, названі на її честь

На честь О. Басараб-Левицької названо вулиці міст України, зокрема Львова, Луцька, Івано-Франківська, Стрия.

  • Вулиця Ольги Басараб (Львів)
  • Вулиця Ольги Басараб (Луцьк)
  • Вулиця Ольги Басараб (Івано-Франківськ)
  • Вулиця Ольги Басараб (СтриЙ)
  • Вулиця Ольги Басараб (Бурштин)

Організації, названі на її честь

У літературі

Примітки
  1. Б. Мельничук, Б. Пиндус. Басараб Ольга Михайлівна… — С. 88.
  2. ВІТОЛІН, Олександр (17 січня 2022). Жінки в армії: 7 берегинь з багнетом й кулеметом. Вікенд (укр.). Процитовано 26 січня 2022.
  3. (рос.) Адаменко Дмитрий, «Почетное отличие Красного Креста Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.», 09.06.2010

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.