Березина (Стрийський район)

Вперше у документах Березину згадано 7 серпня 1439 року, тоді про село йшлося у грамоті Львівського земського суду.[4] А за тридцять років, у 1469-му, Березина потрапила у перепис королівських маєтків Руського воєводства. Це село, як і сусіднє Крупсько згодом входило до земель шляхтича Миколи Чернейовського. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин, а село було спалене волохами і татарами[5].

У 1590 власником села став його родич Іван Чернейовський. Після занепаду цієї династії, Березина перейшла до Жевуських, а тоді належала роду Лянцкоронських.

У 1648 році в ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького неподалік від Березини перебували частини козацьких військ. Разом з ними і деякі селяни брали участь в облозі Роздільського замку.

Одразу після входження Східної Галичини до Австрійської імперії, наприкінці XVIII сторіччя у Березині було 50 дворів та, будована із ялинового дерева, греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці.

На честь скасування кріпацтва 1848 року у селі встановлено великий хрест, який стоїть до сьогодні. А ще напередодні цієї події у 1844 році в Березині відкрито «філійну» (допоміжну) школу, де навчали польською мовою. У 1875 році набула статусу повноцінної «статової». А у 1897 році навчання у школі почали вести і українською мовою.

Пам'ятник графу Казимиру Жевуському від громади села Березина

Виглядає, що березинці жили у згоді зі своїми панами, бо навіть після скасування кріпацтва у 1864 році в Березині постав пам'ятний знак-подяка сільському панові Казимиру Жевуському. На ньому написано таке:

«Пам'ятник сей всемогущому Казьмиру Графу Ржевуцькому, писареви корунному, Фундаторови запомог громадзкихь, правдивому Благодателю и Отцу народа рускаго взнакь вдячности поставила громада Березинська Року Б. 1864» Оригінальний текст (пол.) Ten Pomnik Bogu najwyższe mu na cześć i chwale a Jasnic Wielmożnemu Panu s.p. Kazimierzowi Hrabi Rzewuskiemu pisarzowi koronnemu Fundatorowi obligacyj gminnych prawdziwemu Ojcu Dobrodziejowi narodu ruskiego w dowód wdzięczności postawiła gmina Brzezińska roku Pańskiego, 1864.

Наприкінці століття, у 1880 році, австрійська влада провела перепис і за його даними у Березині на той час проживало 803 українці, 172 поляки і 92 євреї.

Почалось століття для Березини з заснування читальні «Просвіти» у першому ж 1900-му році. До не одразу ввійшли 66 осіб, а очолив читальню місцевий греко-католицький парох села А. Юркевич. Поширення освіти й збільшення народжуваності у селі сприяли тому, що вже через 6 років до читальні ходило 115 постійних відвідувачів. За переписом того 1906 року в Березині мешкало 1204 українці, 201 поляк та 25 євреїв.

Під час Першої свтової війни 30 жителів Березини пішли на війну у складі австрійського війська. Десятеро з них ввійшли до січових стрільців, а опісля проголошення ЗУНР бійці ввійшли до складу Української галицької армії.

У 1918 році в околицях сусіднього з Березиною села Київець відбулось зіткнення усусусів з російськими військами. Коли бій завершився, полеглих поховали на цвинтарі у Березині в трьох окремих могилах: в одній — січових стрільців, другій — православних вояків російської армії, а третій — вояків-мусульман, які билися на боці Росії. 22 жовтня 1989 року селяни впорядкували могилу січових стрільців і встановили над нею пам'ятний знак — хрест-тризуб.

Після провалу українських визвольних змагань й приходу до влади поляків, у березинській школі з 1925 року почали викладати усі предмети тільки польською мовою. Утім від цього українська громада Березини не знітилась, а 1934 року за ініціативи греко-католицького священика отця Василя Вірчака почала будувати новий мурований храм замість старого дерев'яного. Допоміг будівництву греко-католицької церкви і польський граф К. Лянцкоронський. Після внесеної суми, він запропонував збільшии свій внесок за умови, що вівтар храму буде виконаний у католицьких традиціях, однак селяни відмовились. Новий храм почав діяти з 1938 року, а його розпис був завершений у 1953-му. На місці ж старої дерев'яної Покровської церкви березинці встановили капличку.

Ще напередодні Другої світової війни селяни Березини разом з мешканцями сусідніх населених пунктів організували бунт. Вони роззброїли усіх жандармів і прогнали їх із своїх сіл. Однак повстання чере свою неорганізованість швидко зазнало поразки, а усі його учасники були жорстоко покарані польською владою.

У 1939 році після приходу в село радянської влади, у селі закрито польську школу і читальню «Просвіти». Замість останньої організовано клуб. Водночас розпочалася мобілізація березинців, майже сотня з них була покликані до радянського війська, 19 селян загинуло, а ще троє — повернулися додому покаліченими.

Та внаслідок раптової атаки німців радянське військо було змушене покинути територію Галичини. Натомість 29 червня 1941 року до села Березина вступило німецьке військо. Нова влада відновила фільварок, а 40 молодих березинців вивезла на примусові роботи до Німеччини. Під час німецької окупації у селі репресовано єврейську громаду, після війни у Березині не залишилося жодного представника цієї нацменшини.

Реакцією на політику нацистів було виникнення і пожвавлення підпільного руху. Як і мешканці багатьох інших сіл, березинці почали входити до українських повстанців. Протягом 1942–1949 у лавах УПА побувало 40 жителів села, 25 з них віддали своє життя за Україну. Після відходу німців УПА продовжила боротьбу з більшовиками. Сутички повстанців з радянською владою, яка повернулася до Березини, були особливо запеклими. Під час однієї з вилазок упівцям вдалося спалити сільську моторно-тракторну станцію.

Та репресивними методами радянській владі поступово вдалося придушити діяльність підпілля. Щоб не потрапити до рук ворогоа, поранені бійці УПА часто заподіювали собі смерть. У 1945 році вояк Української повстанської армії — місцевий житель, оточений енкаведистами, стрибнув у крижану воду Дністра. Протягом 1945—1950 років у бою з НКВД загинуло 25 молодих хлопців і дівчат з Березини, декілька з них коли закінчувались патрони підривався гранатою, щоб не датися ворогові живим в руки. Також здійснювалися репресії щодо мирного населення. З Березини до Сибіру було вивезено аж 17 сімей. Найвагомішою для селян стала втрата пароха отця Василя Вірчака — його вивезено до Сибіру 1950 року за те, що «відправляв панахиди на могилі січових стрільців, вінчав і хрестив дітей із сімей УПА, не визнав Львівського собору 1946 року, служив літургії в греко-католицькому обряді».

Паралельно з боротьбою проти повстанців комуністична влада влаштувала у селі колгосп, а у дворах вивезених селян — тваринницькі ферми. Водночас відновлено діяльність школи, з початкової вона набула статусу семирічної, а з 1968-го і восьмирічної. У 1985 році в селі збудовано дитячий садок.

У серпні 1962 року Березину, без відома її мешканців, приєднано до Роздолу й село перестало існувати як самостійна адміністративна одиниця. Велику частину його земель вилучено СРСР під кар'єри сірки для потреб нового великого заводу. Того ж року у Березині закрито церкву, а бібліотеку сільської читальні передано до Роздолу. Щоправда Покровський храм селяни не дали перетворити на склад чи ферму, як це часто робили голови колгоспів по селах. У Березині ж церква стояла пусткою, селяни час до часу навідувались до неї і прибирали приміщення.

У 1988 році 5 листопада відбувся збір села за участю до 500 осіб. Березинці вирішили боротися за відновлення історичної назви села в старих межах, і відкриття церкви Покрови Пресвятої Богородиці. А вже 18 лютого 1989 року у церкві відправлено першу офіційно дозволену радянською владою літургію.

Пам'ятник Іванові Франку

Намагання селян відновити існування села в старих межах були довершені 7 лютого 1991 року. Тоді виконавчий комітет Львівської обласної ради вніс зміни до адміністративно-територіального устрою Миколаївського району і утворив Березинську сільську раду з центром в селі Березина.

Того ж 1991 року березинська школа з дев'ятирічної стала середньою. У 1992–1993 в Березині розпочато будівництво громадського центру, куди має увійти будинок «Просвіти». Та це будівництво донині залишається незавершеним.

23 серпня 1992 року в селі урочисто відкрито пам'ятник воїнам УПА. А 13 жовтня 1996 року з нагоди 140-річчя від дня народження Івана Франка йому було встановлено і освячено пам'ятник біля школи. У 2000 році в Березині освячено другий храм УПЦ КП. Його зводили у селі з 1998 року.

У 2009 році в Березині святкували 570-ту річницю з часу першої письмової згадки про село. В рамках святкувань 9 серпня було посвячено фігуру Пресвятої Богородиці на території церкви.

З 2016 року в травні  на березі Дністра в Березині традиційно проходить фестиваль «Небу-ХАЙ!». Учасники свята живуть у наметах, беруть участь у різноманітних спортивних атракціях, слухають якісну музику та відвідують цікаві майстер-класи.

З 2017 року  в Березині щорічно відбуваються святкування дня села -  “Березинські фестини”. В програмі заходів:  сплав по Дністрі, різноманітні конкурси, танцювальні майстер-класи, виступи хорових колективів, частування кулішем та багато іншого.

25 серпня 2019 року в Березині відкрили Культурно-просвітницький центр. Будівництво об’єкту розпочалося у 2018 році за кошти державного фонду регіонального розвитку та кошти місцевих бюджетів.

Нині в селі проживає 2127 чол., територія села 2580 тис. м²., щільність населення (осіб/кв.км): 824.420.