Богданівка (Яготинський район)

Переяславський полк. Яготинська сотня.сБогданівка

Заруба В. М. «Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр..» видання «Ліра ЛТД», 2007. Дніпропетровськ, 2007.

В усіх адміністративних переписах с. Богданівка входило до Яготинської сотні (1648—1782 рр.)

На сторінці 220—221 цього видання є перелік населених пунктів які входили до Яготинської сотні. Село Богданівка четверта в цьому списку. Першим (після Яготина) звичайно ж стоїть село Капустинці, де розміщувались курінні цієї сотні.

Сторінки 220—221

Яготинська сотня одна з найстаріших сотень козацького реєстрового війська. Сформувалася в 30-х pp. XVII ст. За реєстром старшини 1638 р. Яготинську сотню Переяславського козацького полку Речі Посполитої очолювали сотник Захар Ялтинський та отаман Льонецький. Тобто у складі армії Б. Хмельницького Яготинська сотня, поза сумнівами, з'явилася наприпочатку 1648 р.

Юридично закріплена у складі козацької автономії як адміністративна одиниця і військовий підрозділ Переяславського полку у кількості 152 козаків Зборівським трактатом 16 жовтня 1649 року. Весь час існування незмінно входила до Переяславського полку аж до ліквідації полково-сотенної адміністрації Лівобережної України у 1782 р. Відтак її населені пункти розподілено поміж Переяславським, Пирятинським та Золотоніським повітами Київського намісництва. Сотенний центр: містечко Яготин, нині — районне місто Київської області.

Вважається, що с. Богданівка було засноване в 1730 р. переяславським комендантом Яковлевим, однак хто першим видав цю інформацію достовірно не відомо.

Проаналізувавши деякі документи, скоріш за все, Яковлев і володів степом до гори Чумгак в Яготинській сотні, але це було з 1724 по 1725 р. А те, що село було засноване Яковлевим беруть дуже великі сумніви.

Село Богданівка було засноване не пізніше 1730 року.

Можливо першим власником степу до гори Чумгак- Іваном Даниловичем Кирпичом. Є відомості, що після смерті осавула в 1727 р. його дружина продала хутір в степу до гори Чумгак бунчуковому товаришу Петру Горленку.

Можливо наступний власник є засновником хутора в степу до гори Чумгак -комендантом Яковлевим. Він тимчасово володів степом з 1724 по 1725 р.

Чи бунчуковим товаришем Петром Горленком чи наступним власником слободки «Нова» бунчуковим товаришем Яковом Павловичем Полуботком.

Однак офіційно (з паперами і документами) наше село заснував переяславський полковник В.Танський, під час перебування на посаді полковника і володіння ранговими маєтностями в Яготинській сотні.

А от вже назву наше село отримало від наступного переяславського полковника московита Михайла Самсоновича Богданова з роду Тоузака Неклюдовича сина Богданова.

Іван Данилович Кирпич (1690—1727)

Першим з сучасної історії хто почав освоювати степ біля с. Богданівки був Іван Данилович Кирпич (1690—1727) осавул полковий переяславський (1716—1721) (у документах Переяславського полку родина іменувалася Кирпичі, а в документах Прилуцького — Карпичі, але й Карпичі, і Кирпичі мали один спільний корінь).

Користуючись правом займанщини, яке виникло на Лівобережжі України після Визвольної війни 1648—1654 років, Кирпич захопив шмат землі, яка до того належала польським магнатам, для випасу власної худоби.

Пізніше отримав Універсал виданий гетьманом Иваном Скоропадским (1708—1722).

Універсалом 22 серпня 1722 р. отримав степ до гори Чумгак в Яготинській сотні.

Універсалом 22 серпня 1722 р. Кирпич І. Д. отримав степ до гори Чумгак в Яготинській сотні. Тут осавул Кирпач мав випас для власної худоби і володів степом в окружності чотири версти.

Скіфський курган біля с. Богданівка

У 1722 році утворена Перша Малоросі́йська коле́гія, яка проіснувала до 1727 р. Вона складалася із шести московитських штаб-офіцерів на чолі із бригадним генералом Степаном Вельяминовим. Колегія приймала скарги на місцевих управителів, здійснювала нагляд за виконанням судових справ, за збиранням податків, видавала грошові виплати, допомагала козакам позбавитися утисків з боку старшини. Так здійснювалась ідея підкорити місцеву адміністрацію центральній московській владі.

22 травня 1723 року наказного гетьмана Павла Полуботка із старшиною викликали до Московії «для ответу» за організацію антимосковської діяльності і підбурювання народу проти ПетраI. Почалась судова справа.

В 1724 р. був заарештований як «полуботківець» і Данило Кирпич.

Яковлев переяславський комендант

У 1724 р. переяславський комендант Яковлев (з 1722 р. Петро І призначає до деяких Малоросійських міст комендантів, до Переяслова призначено «смотрящего» Яковлева) отримав наказ від Румянцева Олександра Івановича (1680—1749) описати села чернігівського полковника Полуботка й полкового осавула Кирпича.

Таким чином степ над Чумгаком потрапляє до рук «смотрящего» Яковлева, він володіє степом Д.Кирпича з 1724 по 1725 .

В 1725 р. сенатським указом Д.Кирпич був відпущений в Україну. Полуботка назад вже не повернувся(Помер в ув'язненні на території Петропавлівської фортеці. Похований на цвинтарі церкви Святого Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в Петербурзі)

У тому ж 1725 р. закрито судове діло проти Кирпича, та зняті всі обвинувачення. Звичайно, що Яковлеву потрібно було повертати «все что нажито непосильным трудом». Чумгацький степ Кирпича повертається до старого хазяїна.

Однак і Данилові Кирпичу довго хазяїнувати на цих землях не довелось, в 1727 р. осавул полковий переяславський помирає, після смерті осавула його дружина продала хутір бунчуковому товаришу Петру Горленку.

Є дуже цікаве видання за 1896 р. В.Мякотина «Генеральное следствие о маетностях Переясловского полка 1729—1731 г.», м. Харків. Зберігається і має вільний доступ в Генеральній бібліотеці Університету Каліфорнії в Берклі.

Титульний лист

На 24 сторінці перераховані чотири поселення по р. Чумгак без назви.

Сторінка 24

Перша в списку слободка козака Кохна Любеньського полку Пирятинської сотні, отримає назву хутір Кохнівка, та з часом увійде в склад села Свічківка Драбівського району Черкаської області.

Друга належить брату Матвею генеральши Кантакузиновой . Навряд чи цю слободку зміг би забрати Яковлев у брата вдови генерала-майора Фоми Матвійовича Кантакузина, якого на службу брав Петро І. Да і зараз це село існує Кантакузівка.

Третя слободка Пирловка, яка належить обозному генералу Якову Лизогубу. З ним Яковлем, також на той час не упорався би. Судова справа по ділу Лизогуба, яка тягнулась з 1725 по 1728 була повністю закінчена .Йому були повернені всі маєтки та отримав уряд генерального обозного. Генеральним обозним він був аж до смерті до 1749 р. Скоріш за все, що слободка Пирловка -це сучасне село Би́рлівка у Драбівському районі Черкаської обл.

Залишається остання слободка «Новая» більш за все і є спогад про майбутню Богданівку. Володіє слобідкою, без «надлижащих» документів син наказного гетьмана Павла Леонтійовича Полуботка бунчуковий товариш Яков Павлович Полуботок( р. н. невід.- 28 листопада 1734).З ним Яковлев міг би впоратися, у той час у Полуботків було дуже не вигідне становище, яке склалося після судової справи над Павлом Полуботком.

Однак про переяславського «смотрящего» коменданта Яковлевлева в «Генеральних следствиях 1729—1731 г.» навіть  і згадки не має .

Та й на той час Переяславським комендантом вже була друга людина — колишній кавалергард, майор Матвій Андрійович Херасков (р. н. невід.-1733)(батько російського письменника Миха́йла Матві́йовичи Хераско́ва)

Наступний  генерал-поручик Микита Юрійович Трубєцкой (1699—1767)

«решительные пункты» гетьмана Апостола

 За наказом гетьмана  Данила Апостола(1654 —  1734), маєтки видані гетьманом Иваном Скоропадским (1708—1722) повинні бути повернуті полковим старшинам. Як нам відомо єдиним документом на володіння степом над р. Чумгак  Д.Кирпичу був виданий Універсал Скоропадського .У Якова Полуботка взагалі ніяких паперів на слободку «Нову» не було.

Василь Михайлович Танський (1678—1763) Переяславський полковник (1726—1730)

Таким чином слобода, яка знаходиться на землях Яготинської сотні Переяславського полку переходить Переяславському полковнику Василю Михайловичу Танському (1678—1763), який з 1726 по 1730 р. був Переяславським полковником.

Його родовід веде початок з «волоської землі», тобто територій сучасних Румунії та Молдови. Василь Танський на чолі підрозділу козаків — «волохів» брав активну участь у Великій Північній війні 1700—1721 років. За бойові заслуги в цій війні 3 грудня 1715 отримав універсал від Лівобережного гетьмана Івана Скоропадського на володіння селом Озеряни Басанська сотні Переяславського полку. Крім того, 1722 йому надано царську «жалувану грамоту» на володіння містечком Мурафа з усіма навколишніми селами і угіддями.

Якби Танський В. М. жив би в наші часи, напевно би мав прізвисько «Мажор».

На той час  родина Танських дуже впливова і багата володіннями на лівобережжі  . Дід Василя київський полковник Антін Танський, який в свою чергу був зятем Семена Гурка(Палія). Тесть Танського чернігівський полковник Лизогуб С.Ю.,зять гетьмана Дорошенка.Було кому заступитися за переяславського полковника .

За постійні скарги місцевих сотників Василь Танський був під слідством у Глухові (1728) і в Москві (1731).

Однак наслідків ці слідства не мали . 1734 р. Василь Танський відмовляється брати участь у військових походах, і це була остання крапка для влади московитів. Да і заступитися за Танського вже нікому, у цьому ж році помирає його дід київський полковник Антін Танський і тесть. Його заарештовують за наказом імператриці Анни Іоанівни і засилають до Сибіру. Тоді у нього відібрали всі маєтки. На засланні Василь Танський перебував на поселенні Ілімськ поблизу Тобольська з 1734 до 1742 року.

Однак в ніч на 25 листопада 1741 Василю Танському, та мабуть і востаннє для України за часів правління московитів, знову всміхнулася доля. В Московіїї палацовий переворот, за допомогою роти гвардійців Преображенського полку Єлизавета Петрівна, у майбутньому дружина брата Кирила Розумовського останнього Гетьмана України, займає Всеросійський трон.

В зв'язку з новими обставинами та за сприяння свого нового заступника зятя С.Лизогуба, Танський В. М. отримує свободу .

Після повернення з Сибіру за царським указом гоголівському пращуру надають містечко Яготин, села Келеберда і Решітки з угіддями.

20 січня 1763 Василь Танський помер у віці близько 85 років.

До речі Микола Васильович Гоголь доводиться  правнуком В. М. Танському.

Зв'язок Гоголя з Танським В. М.

Відомий цікавий факт про діда Василя Танського, Танського Антіна -київського полковника(1712—1734)

Танський Антін (р. н. невід. −1734) — військовий діяч Гетьманщини. Був вихідцем з Молдови. Походив із сербського або волоського шляхетського роду. У 1670 роках з батьком переселився на територію Війська Запорозького, підвладну гетьманові І.Самойловичу. У 1677 одружився з дочкою білоцерківського полковника С.Палія. Брав участь у національно-визвольному русі проти польсько-шляхетського панування в Україні під проводом С.Палія у 1680 роках. На поч. 17 ст. У 1704 залишив Правобережну Україну і перейшов на службу до Мазепи. У 1704-08 був охочекомонним (компанійським) полковником. Після виступу Мазепи проти царя Антін опинився на боці гетьмана І.Скоропадського. Учасник бойових дій зі шведами 1708-09. З лютого 1710 (після смерті С.Палія) Антін — наказний білоцерківський полковник. У лютому 1711 гетьман І.Скоропадський видав універсал про надання йому білоцерківського полковництва. У січні-лютому 1712 виконував царський указ про зігнання населення з Правобережної України у Лівобережжя. Зі своїми козаками розмістився на території між р. Ірпінем і Дніпром, яка входила до складу Київського полку. У червні 1712 став київським полковником. У 1722-23 у складі козацьких полків брав участь у Перському поході російської армії. Володів великими маєтностями у Лівобережній Україні.

В книзі В. Пахаренко «Антологія українського жаху», яка вважається одним з найстрашніших видань за багатовікову історію України ", до якої увійшли тексти давньої літератури і твори літераторів кількох поколінь XVII і XX століть.

Майже у всіх розповідях йдеться про цілком конкретних людей, імена яких були відомі в свій час. Наочним прикладом послужить історія про київського полковника Антона Михайловича Танського.

15 липня 1717 в Малоросійську академію прибула людина, присланий київським полковником Антоном Танський, і оголосив себе вампіром, пророкуючи мор в деяких поселеннях України. Визнання Семена Калениченко (так звали самопроголошеного упиря) виглядало дивним ще й з тієї причини, що в народі давно ходили чутки, що полковник А. Танський сам вбивця і упир. Чи не хотів він таким вчинком відвести від себе підозри?

Полковник був чоловік багатий. Він володів значною земельною власністю і капіталом, за рахунок грабежу бідних козаків і поляків. Незважаючи на вчинені лиходійства, Танський не скупився на багаті пожертви на монастирі і храми, чому ім'я його поминалося добрим словом серед церковнослужителів і храмостроітелей і користувалося популярністю.

Коли в Київ прийшли ченці з Афону за милостинею на свої обителі, Танський люб'язно надав їм свій будинок для зберігання зібраного по всій Україні багатства і пожертвував монахам цілий бочонок червінців. Але жадібність і заздрість здолала полковника — вирішив він не тільки повернути свої червінці, але й оволодіти їх майном. Він наказав слугам втопити афонських ченців у Дніпрі і таким мерзенним чином повернув своє з лишком. Але не знав полковник, що одному ченцеві вдалося дивом врятуватися і розповісти про все, що трапилося своєму архімандриту, який негайно прибув до Києва з метою добром умовити Танського повернути награбоване. Але той від усього відпирався. Тоді, за вчинене ним злодіяння, архімандрит наклав на нього страшне прокляття: «За те, що Антон Танський погубив невинні душі, приховав церковні гроші, земля не прийме його; добро його, придбане неправдою, зникне, яко віск від лиця вогню, перейде до чужих людей і рід його винищить».

Так і не розкаявся Танський у скоєному і, не покаявшись, незабаром помер. Поховали його сини, але не встигли добро його поділити, як стало відбуватися щось дивне: «Як тільки зайде сонце, і опуститися ніч, з могили вилазить старий полковник: борода по пояс, очі світяться, права рука на серці, у лівій булаву тримає, і ходить він, поки півні не заспівають, тоді застогне, так, що волосся дибки стає, — і знову лізе в могилу. Думали-гадали сини, що їм робити, видно правду сказав пророк ігумен. Покликали печерського архімандрита, розкопали могилу: лежить старий Танський, як живий, тільки борода відросла і нігті виросли. Взяли сини осиковий кілок і проткнули батька наскрізь, а архімандрит прочитав молитву і наклав закляття, щоб не виходив він більше з могили. І тепер старі люди показують могилу київського полковника, якого прокляв ігумен; да іноді опівночі чуються з могили тяжкі стогони, як ніби хтось терпить невимовні муки».

Стає питання хто володіє степом над Чумгаком з 1730—1736.

Танський вже не полковник, Богданов буде полковником і хазяїном Богданівки тільки через 6 років.

Після Василя Танського Переяславським полком керують наказні полковники:

• Лукаш Коломейченко — наказний Переяславський полковник у 1729.
• Павло Ракович — наказний полковник у 1730.
• Василь Томара — наказний полковник у 1730—1732 і в 1735—1736.

Наказний полковник — в XVII—XVIII століттях особа, яка тимчасово виконує функції козацького полковника. Наказний полковник підкорявся, у першу чергу, своєму полковнику, за його відсутності царю (у вигляді його представника, наприклад, коменданту).

Здається починається другий «зоряний» час Яковлева ?

Однак в Переяславі на той час вже інший комендант, до 1733 р.до самої смерті майор Матвій Андрійович Херасков, наступний генерал-поручик Микита Юрійович Трубєцкой  .Новим комендантам і були підпорядковані наказні полковники.

Таким чином навряд чи Яковлев  вдруге стане хазяїном степу над Чумгаком, чи слободки Нова.

Скоріш за все новим комендантам, чи наказним полковникам були підпорядковане наше село.

'Михайло Самсонович Богданов' Переяславський полковник (1736—1738)

Наступним хто буде володіти  слободою «Новая», буде наступний полковник Переяславського полку Михайло Самсонович Богданов. Переяславський полковником він буде  з 1736 по 1738.

До того, як стати переяславським полковником, за рішенням Першої Малоросі́йської коле́гії Богданова призначають очолювати чернігівський полк з 1723 по 1735.Вперше посаду полковника почали обіймати великоруські військові. У Чернігові таке призначення вперше отримав Михайло Богданов.

У той час, коли Павло Полуботок знемагав у казематі Петропавловської фортеці, Олександр Румянцев, наділений надзвичайними повноваженнями Петра І, примчав до Глухова — резиденції українських гетьманів. Мав намір знайти компрометуючі Павла Полуботка документи. Нічого не виявивши, Олександр Румянцев розпочав об'їзд Гетьманщини. Він заарештував і відправив до Петербурга цілу низку представників опозиції політики Петра І (Данило Апостол, Яків Лизогуб, Василь Жураківський, Данила Кирпича та інші), здійснив призначення маловідомих, але зручних осіб на старшинські посади і полковництво. У Чернігові тоді військовим комендантом був Михайло Богданов. Його і було призначено полковником Чернігівським.

З книги Студьонової Л. В. «Чернігівські кнзі, полковники, губернатори»

Рік народження Михайла Семеновича (або Самсоновича) — невідомий.

Герб роду Богданових

Походив із Московії, з старовинного роду тюрко-татарського походження, княжого дворянського роду Тоузака Неклюдовича сина Богданова, якому Іоанн Грозний у 1580 р. пожалував маєтності. До своєї служби у Чернігові Михайло Богданов був стольником Петра І. Полковництво чернігівське прийняв десь у грудні 1723 р., поєднуючи командування полком з правами воєводи. За даними Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського діяльність Михайла Богданова у Чернігові завершилась 1735 року. В. Кривошея називає іншу дату — вересень 1729 р. В історичній літературі ми не знаходимо відомостей про справи Михайла Богданова на користь Чернігівського полку. Хіба що ось це: "Черниговский полковник Полуботок выбыл и на его место был назначен здешний комендант Михаил Богданов. Крепость Черниговская начала приходить в ветхость. Он доносил, что наемные сторожа, держащие караул, не имеют хорошего досмотра и городских ворот не запирают, пушки многие без станков, ворота обветшали и город земляной "

За часи командування Богдановим чернігівський полк був в великому занепаді. Однак до нових отриманих маєтків у переяславському полку Богданов ставиться по іншому, та й не дивно для іноземця московита, нові маєтки вже його власність .

Богданов починає «бурную деятельность». Він набудовує хат, і заселив їх людьми.

Заселення села велося не тільки з «посполитые убогие» чи «козаки убогие», бо « козаки можные» чи «посполитые можные» на то вони і «можные», що мали якийсь добробут і  жити в слободку «Нову», кидаючи своє добро точно не пішли би.

Напевно, якусь кількість людей М.Богданов переселив зі своїх московитьських володінь. В метричних церковних книгах с. Богданівки дуже багато людей з не українськими прізвищами (Синельник, Редька, Латай…).

За ці, не без користі для себе, заслуги село отримало назву від його прізвища.

Зрозуміти Богданова можна, він не Танський. Приїхав Михайло Самсонович в Україну «не в бирюльки играть»

Хто він був в Московії, стольник .

Хто такий стольник? Стольник старовинний палацовий чин. Первісне призначення стольника було служити за столом государя, подавати йому страви і наливати напої в чаші.

Звичайно за добру службу Богданову були «пожалованы» маєтки і в Московії.

Є запис за 1710 р.(РГАДА. Ф.350. Оп. 1. Д.253) 1710: Переписна книга Московського повіту: Горетов, Сурожский і Бохова стани: сказки, подані переписувачу стольнику Івану Олексійовичу Посникова (л.342) 1710-го серпня в 11 день … підполковника Михайла Самсоновича Богданова староста … сказав за вотчинником ево в Московському повіті в Сурозького стану сільце Дуплево.

Дуплёво збереглося до нашого часу, знаходиться у складі сільського поселення Ядромінское Істрінського району Московської області.

В Україні для Богданова відкривається нова дорога, тут не треба чекати «пожалования», тут багато землі, яку можна зробити своєю. Однак важко повірити в те, що нащадок Тоузака Неклюдовича та стольник Петра І продовжував козацькі традиції в Богданівці. Чиновники з Московіїї отримавши на Чернігівщині та Переяславшини маєтності, встановлювали в них жорстокі кріпосницькі порядки. Так, відомий приклад, як Олександр Меншиков всю Почепську сотню козаків перетворив на селян.

Є припущення, що помер Богданов приблизно в 1747 р.

Є запис з тяжб по спадщині Василя Євстахійович Полонського.

Його нащадки заклали «в заставу» колишньому чернігівському полковнику Михайлу Самсонович Богданову за 200 руб. своє отчину володіння — «двір батьківський з хоромного будовою під містом Черніговом у Бобровиці» — і не маючи можливості викупити його через 6 років, коли дружина Богданова зажадала повернення грошей, нащадки звернулися за допомогою до  священика села Домашлин, Андрію Григоровичу Мількевичу (Сибірському).6 лютого 1747 останній дав 200 руб. на викуп Бобровиці.

Як ви думаєте, якби Богданов був би живий, чи вимагала би дружина гроші від нащадків Полонського?

Скоріш за все, що він би сам зажадав повернення боргу.

Власники рангових маєтностей намагалися перетворити їх в свою повну і спадкову власність, і це вдавалося в деяких випадках, в основному представникам вищої старшини, внаслідок дарування царем, яке закріплювалося царської «Жалованной грамотой».

Звичайно і Богданов намагався заволодіти слободкою, однак Бог милував. З документів  відомо, що Богданівка йому не досталася.

У Центральному державному історичному архіві України, м Київ (ЦДІАК України) фонд 5 опис 1 № справи 334  є документ «Ведомость».

Ведомость

У ньому зазначено, що в 1767 році слободка Богданівка належить по рангу Полковнику Переяславському Івану Сулимі. Богданівка належала Полковнику до самої смерті, до 11 липня 1767 року.

Після смерті Полковника, за «Указом Молоросийськой Коллегии» від 5 лютого 1767 року, «смотрителями» слободки Богданівка назначено двох «Войскових товарищей» Петра Рустамовича та Федора Подровского.

У 1761 році в селі Богданівка жило 58 сімей у 36 будинках.

У 1764 Катери́на ІІ Вели́ка скасувала гетьманство в Україні .

У 1766 році села масово переходять до скарбниці.

Так з 1766 р. в запису про народження в церквах вже не будуть писати син козака чи посполита, а з'явиться напис «казенний крестьянинъ».

У 1775 р.вийшов «Указ Екатерины Великой о роспуске козаков»

Далі ще «краще» .

1783 р. Поширення кріпацтва на Лівобережну Україну. Нашому селу в цьому плані «пощастило» хоч як, богданківці стали залежні від держави, вважаючись проте особисто вільними, на відміну від кріпаків. Люди Богданівки отримали стан -державний селянин.

Богданівка є на мапі 1787 року.[1]

У 1849 році в Богданівці налічувалося 100 дворів з 841 жителем. (Для прикладу в 2006 році населення становило лише 648 осіб)

19 лютого 1861 цар Олександр II видав Маніфест про скасування кріпосного права і «Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». За цими документами селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залишалося право власності на землю.

Станом на 1885 рік Богданівка — колишнє державне село при річці Чумгак, 1107 осіб, 188 дворів, православна церква, 14 вітряних млинів.

Станом на 1885 рік Черняхівська волость складалася з 8 поселень, 8 сільських громад.

З «Довідкова книжка з Полтавської губернії на 1908»

Старшина Черняхівської волості Пирятинського повіту — козак Георгій Володимирович Полешко.

Виписка з книги "Шляхи, що примикають до Києва, і лінії північній частині області"В. В. Морачевського, Б. Г, Карпова та І. М. Малишевої (Розділ IX): "Со времени освобождения крестьян  население увеличилось на 60 %. Население Малороссийское с  примесью 1 % евреев. Из  крестьян  91 % находится на подворном  пользовании. Из  крестьян  63 % вышло из  крепостной зависимости и получили в  надел  по 2 дес. на ревизск. душу, а государственные— 3,4 дес. Под  пашнями 72 % всей площади. «

Якщо не має помилки в цій книзі, то богданківці після 1861 р. отримали не малі наділи землі на душу.

3.4» казенные"десятини = 3.71463515 гектарів

До 1923 року село входило до складу Черняхівської волості Пирятинського повіту Полтавської губернії.

1 серпня 1914 року розпочалася Перша світова війна.

Переглядаючи в архіві, записи передвоєних і після воєнних років, книг духовної консисторії с. Богдановка, бачимо майже на кожній сторінці запис «солдат». Солдат -Наум Андрійович Кононенко, солдат- Іоан Семенович Овчарик… Багато наших односельців брали участь в цій війні, багато і не повернулося. Були напевно і  герої, як наприклад прапорщик А.Г.Капустянський, уродженець с. Ковалівка, один з багатьох героїв Першої світової війни, повний кавалер знака ордена Святого Георгія.

Прапорщик Капустянський — повний кавалер знака ордена Святого Георгія.

Під час революції жителі Богданівки підтримали радянську владу, особливо активними були «бідняцькі маси».

Більшовики вміють агітувати .Для прикладу герой Першої світової прапорщик А. Г. Капустянський будучи командиром гетьманського загону при коменданті м. Переяслава в 1917 р., перейшов з гетьманської варти до більшовицького  партизанського загону. Загинув в бою з армією УНР  під Переяславом у січні 1919 року.

Чому наші односельці так "гаряче"підтримали нову владу і звідки взялась така кількість «бідняцької маси»?

З часу звільнення селян(1861 цар Олександр II видав Маніфест про скасування кріпосницького права)пройшло не так багато часу, всього 56 років.

Державні селяни отримали в наділ по — 3,4 дес. землі.

3.4 «казенні» десятина = 3.71463515 гектарів.

Після реформи 1861 року в Україні існувало подвірне землеволодіння. Тобто, земля вважалася власністю всієї родини, її не можна було продавати і ділити між членами родини.

Після реформ 1909 р. П. А. Столипіна селянам дозволено купувати, продавати, виїжджати з села .Ці зміни сталися і в нашому селі. Село швидко розподілялось на багатих і бідних.  

Невже більшість наших предків за 8 років втратили всі свої наділи.

Де земля ? Звідки  «бідняцькі маси»?

Якщо згадати, що наробили ці «бідняцької маси» в нашому Яготинському районі.,волосся стає дибки. Де подівся палац і господарські будови Розумовського в Яготині ? Чи що стало з Троїцькою церквою та дзвіницею, у тому ж Яготині? Чи нащо було знищувати церкву і родовий будинок письменника Гоголя в с. Гоголево, батьки якого збудували цю церкву для села? Чи де подівся родовий будинок і парк Євгена Павловича Гребінки в с. Мар'янівна, автора  безсмертного романсу «Очі чорні, очі пристрасні», написаного ним в 1843 році. Від будинку родини, яка виділили землю і кошти на будівництво  школи в с. Мар'янівна залишилося тільки купа старої цегли, а від парка тільки старий каштан, який за легендою посадив Т.Шевченко, гостюючи у Гребінок. У Ковалівці було знищено пивзавод Раковича, продукція якого на міжнародних виставках у Парижі одержувала найвищі нагороди — золоті медалі. Підприємство було гордістю краю…Розгромлені також були маєтки у Мойсівці, Перервинцях та інших селах. У Мойсівці назавжди зник прекрасний будинок Волховських, у якому кілька разів бував Т. Г. Шевченко, та який селяни розібрали на цеглу.

В нашому селі спочатку закриють церкву, а потім і зовсім зруйнують. Іншого чогось  крушити й ламати було нічого, бо панських маєтків в нашому тоді ще державному  селі не було .А так було б те саме, як і в інших селах. Руйнувати ж не будувати.

Однак, як це не тяжко, у переважній більшості, наші предки підтримали радянську владу і ці погроми.

У перших числах вересня 1918 наше село зайняв один із загонів Гайдамацького куреню(Армії УНР) під командою капітана Белецкова . Були заарештовані " місцеві червоні партизани"і тих хто нищив і  крав поміщицький і державний інвентар. Їх було взято  під варту в «холодну» Черняхівського волосного управління .

В роки колективізації в Богданівці було організовано артіль ім. Шевченка.

В 1934 році на базі артілі утворено три колгоспи: ім. Молотова, ім. Ворошилова, ім. Кірова.

Штучний Голодомор 1932—1933 рр. — злочин більшовицького режиму, від якого загинули мільйони українців. У світовій історії знайдеться не так уже й багато аналогів, які за масштабом, жорстокістю, цинізмом методів здійснення й наслідками дорівнювали б українській трагедії.

Також і для нашого села страшним лихом став Голодомор 1932—1933 рр. Жодної сім'ї не минуло горе.

За свідченнями очевидців загальна кількість померлих від Голодомору — 194 жителі.

Однак ця цифра дуже занижена .Тільки на прикладі своєї сім'ї (автора цієї статі про історію с. Богданівки), я бачу не точності в цьому списку. В списку записана тільки одна моя бабуся, яка померла в 10 років. Однак ще чотири дитини(три сина і ще одну доньку) мій прадід з прабабусею поховали від голоду .

Та і як люди, яким було на момент голодомору від 2 до 7 років могли би точно скласти  той список?

Мартиролог жителів села Богданівка — жертв Голодомору 1932—1933 рр. укладено за свідченнями Сидорової Л. О.1931 р.н.; Чапай П. К. 1929 р.н.; Гордієнко В. П. 1927 р.н.; Бойко Г. П. 1926 р.н.; Білокур М. В.1928 р.н.,записаними у 2005—2008 рр. Латай К. О.- завідувачкою сільської бібліотеки;Слабковською Н. М.-в.о. директора Богданівського сільського БК; Омельченко Г. І.-бібліотекарем.

укладено за свідченнями Сидорової Л. О., 1931 р.н.; Чапай П. К., 1929 р.н.; Гордієнко В. П., 1927 р.н.; Бойко Г. П., 1926 р.н.; Білокур М. В.,1928 р.н.,

Ховали померлих на сільському кладовищі.

Пам'ятний знак жертвам Голодомору встановлений у 1993 році на території Меморіального комплексу в селі.

Пам'ятний знак жертвам Голодомору встановлений у 1993 році на території Меморіального комплексу в с. Богданівка

Мешканці села брали участь у Польсько-Німецько-Радянській війні 1939 року, Радя́нсько-фі́нській війні, яка розпочалась  30 листопада 1939 року і тривала до  13 березня 1940 року.

Так продовжувалось до 22 червня 1941 рок, до початку Німецько-радянської війни (так званої Вітчизняної, вперше цей термін використав Й.Сталін).

Майже з перших днів початку німецько-радянської війни, мешканці села, які проходили службу в Змінному складі територіальних частин Робітничо-селянської армії були відправлені в бій. Багато сільчан склали свої голови в перші місяці війни внаслідок бездарних наказів командування радянської армії.

На тій війні було вбито майже всіх чоловіків села. Кого не забрали в 1941 було забрано в 1943, вже після визволення села 21 вересня 1943.

Під час окупації село входило до складу Пирятинського гебіту.

Радянські війська ввійшли в село з 20 на 21 вересня 1943. Напередодні відступаючі німецькі війська відстрілювали худобу і палили хати.

Село від загарбників звільняли війська Воронезького фронту.

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 386/2008

Про присвоєння почесного звання «Мати-героїня»

За материнську самовідданість, народження і виховання дітей, забезпечення умов для всебічного їх розвитку та з нагоди Дня матері присвоїти почесне звання"МАТИ-ГЕРОЇНЯ"

по Київській області

БОЙКО Надії Антонівні — матері п'яти дітей, с. Богданівка Яготинського району

ДРОБУШ Єлизаветі Миколаївні — матері п'яти дітей, с. Богданівка Яготинського району

КОЛОДИЧ Ганні Федорівні — матері восьми дітей, с. Богданівка Яготинського району

КОНОНОВИЧ Любові Яківні — матері семи дітей, с. Коптевичівка Яготинського району

КРАВЧУК Ніні Павлівні — матері шести дітей, с. Богданівка Яготинського району

ЛАТАЙ Ганні Олексіївні — матері п'яти дітей, с. Богданівка Яготинського району

МЕЛЬНИКОВИЧ Пелагії Кіндратівні — матері восьми дітей, с. Богданівка Яготинського району

ОНОПРІЙЧУК Любові Трохимівні — матері дев'яти дітей, с. Богданівка Яготинського району

РЯБУЩИЦЬ Ользі Василівні — матері шести дітей, с. Богданівка Яготинського району

ХОЛОДЬКО Любові Кирилівні — матері п'яти дітей, с. Богданівка Яготинського району………

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

23 квітня 2008 року

Відкриття дитячого садочку в c. Богданівка

У вересні 2013 року Агро Інвест Україна презентувала повністю відреставрований дитячий садочок в селі Богданівка Яготинського району Київської області. Цей дошкільний заклад не функціонував протягом багатьох років, а в селі підростало близько 100 малюків дошкільного віку. Компанія Агро Інвест Україна, як відповідальний інвестор, не могла стояти осторонь нагальної проблеми села та в повній мірі реалізувала проект з реставрації приміщення.

З початку 2013 навчального року в дитячому садочку займаються декілька груп дошкільнят та проводять свої заняття класи початкової школи.

«Катеринина пісня» — всеукраїнський сільський фестиваль народної творчості, присвячений пам'яті Катерини Білокур, проводиться в селі з 2012 року щорічно 9 червня, або в найближчі вихідні дні.

Катеринин день

В садибі легендарної української художниці Катерини Білокур започаткували Катеринин день. Односельці, історики, краєзнавці і просто шанувальники кожну третю суботу травня на подвір"ї та в хаті мисткині влаштовуватимуть свято. Хочуть якнайбільше популяризувати меморіальний музей-садибу Катерини Білокур.[3]

Гурт «Отава»  Да забєлєлі снєжки

Гурт «Отава» та Київський кобзарський цех в 2005 році випустив альбом «Йа ми ходимо, проходжаємо…». Забуті пісні Київщини". Одна із пісень цього альбому, була записана в нашому селі. Да забєлєлі снєжки, забєлєлі бєли — солдатська (с. Богданівка, Яготинський р-н)[4]

На території садиби Катерини Білокур діє Музей-садиба Катерини Білокур, (відкритий 1977).

• 
  Вхід до музею
• 
  2010
• 
  Серпень 2014
• 
  Жовтень 2014
• 
  Пам'ятник художниці роботи Івана Білокура, племінника художниці

В селі є також приватний історико-краєзнавчий музей, відкритий 19 жовтня 2013 у закинутому приміщенні колишнього дитячого садка. Засновником музею є житель села, уродженець житомирщини, Олександр Васильович Пінчук. Музей складається із чотирьох залів: побуту, Великої Вітчизняної війни, сільського господарства і сучасності.[5]

В музеї представлені експонати XIX—XX століть, документи з 1758 року. Оформлено 16 експозицій: «Наше село на карті батьківщини», «Вони захищали вітчизну», «Минуле і сьогодення сільського господарства», «Краса рідного краю», «Історія освіти в нашому селі» та інші.

• 
  Приватний історико-краєзнавчий музей с. Богданівка
• 
  Одна з кімнат історико-краєзнавчого музею

В центрі села — алея Слави, на якій розташована могила Катерини Білокур з надгробним пам'ятником, скульптор Іван Гончар

• 
  Могила Катерини Білокур
• 
  Всім загиблим в Другій світовій війні
• 
  Усім загиблим в роки Другої світової війни
• 
  Загиблі воїни в роки Другої світової війни
• 
  Загиблі воїни в роки Другої світової війни
• 
  Загиблі воїни в роки Другої світової війни
• 
  Загиблі воїни в роки Другої світової війни
• 
  Загиблі воїни в роки Другої світової війни

В селі є пам'ятник героям авіаторам у виді справжнього літака Су-7БМ[6] на постаменті, встановлений військовою частиною, названою на честь уродженця села, двічі Герой Радянського Союзу, радянського льотчика-штурмовика Німецько-радянської війни Михайла Бондаренка (1913—1947). Бортовий номер літака 55, серійний номер sn 4919.[7]

Бюст Двічі Героя Радянського Союзу Бондаренка М. З.  

24 серпня 2015 на День Незалежності в Богданівці поруч із Алеєю Слави урочисто відкритий пам'ятний знак жертвам Голодомору. Ведуча жалобної церемонії Надія Слабковська запросила виконати почесну місію — відкрити Пам'ятний знак голову Яготинської РДА Олександра Дерунця, найстарішого жителя села — дев'яностосемирічну Любов Іллівну Остапець та першокласника Стасика Левчуна. Першим до односельців і гостей, серед яких були присутні очільники і представники сільських рад району, до земляків і гостей звернувся сільський голова с. Богданівки Юрій Борисенко.[8]

Присутніх вразили розповіді фермера, засновника сільського приватного історико-краєзнавчого музею, уродженця житомирщини Олександра Пінчука та двох очевидців Голодомору. Олександр Пінчук зазначив, що документально підтверджено загибель від голоду близько двохсот жителів Богданівки і Коптевичівки, хоча справжнє число вбитих голодом у декілька разів більше.[8]