Історія Болгарії

Prehistory of Southeastern Europe

Територія сучасної Болгарії була заселена ще в кам'яній добі.

З початку IV тис. до початку III тис. до н.  е. територія Болгарії була важливою складовою Балка́но-Карпа́тської металлургійної провінції, археологічної спільноти епохи енеоліту, відомою знаменитою Варненською культурою, що мала торговельні відносини з іншими, далекими країнами (можливо, включаючи низини Волги і Кікладес), експортуючи металеві вироби та сіль. Західний ареал провінції включав північ Балкан, Карпатський басейн, Карпато-Подніпров'я та був ядром провінції (культури Гумельниця, Вінча, Тисаполгар, Бодрогкерестур, Кукутені-Трипілля та ін.). Східний ареал провінції охоплював степові та лісостепові райони Північного Причорномор'я та Середнього Поволжя, освоєні скотарськими племенами новоданилівської (Суворово-Новоданилівка), середньостоговської та хвалинської культур. Мідь із найдавніших у Європі мідних копалень Ай-Бунара поблизу болгарського міста Стара-Загора набула широкого поширення як у Подунав'ї, так і в Північному Причорноморі.

У Варненській культурі уже на той час існували складні релігійні засади. Люди вірили в загробне життя і розробили ієрархічні відмінності в статусах, наприклад, найбагатші могили належали чоловікам. Вважається, що це і стало початком вищого чоловічого статусу ніж жіночого в Європі. Зникнення Варненської культури є доволі загадкове. За словами М. Гімбутас (1991) «Занепад культур Варни та сусідніх до неї територій і великомасштабне переселення цих культур з їхніх основних земель на північ та північний захід Європи не може бути пояснено з можливою зміною клімату, земельного виснаження чи епідеміями. Основною теорією вважають набіги кочових племен, зважаючи не лише на поодинокі знайдені останки кінних воїнів, але й на появу цілого Курганних комплексів».

Скарби знайдені в некрополі

У бронзову добу на території Болгарії жили фракійські племена, у 11-6 ст. до н. е. Власне такі терміни, як фракія і фракійці - це імена, дані грецькими сториками, що вважали ці народності варварами, хоча за свідченнями археологічних даних культура фракійців знаходилася на більш високому рівні розвитку, ніж культура греків-ахейців, що вторглись на територію Греції на зламі 3-2 тисячоліть до н. е., спричинивши виникнення крито-мікенсько-фракійської цивілізації, відомої завдяки Вилчитринському скарбу, що складається з 13 культових судин загальною вагою 12,5 кг, Панагюрському скарбу, (IV-III століттям до нашої ери), та великому мегалітичному святилищу Перперикон, розташованому на 470 метровому скелястому пагорбі, яке в давнину вважалося святилищем Діоніса у східних Родопах, за 15 км на північний схід від міста Кирджалі. Вважається, що в Перпериконі знаходиться могила Орфея[1].

• 
  Мегаліт «Ворота Сонця» в районі селища Бузовград

Одриський період фракійського домінування знаменитий Рогозенським ( 165 срібних суден (піали, глечики) з орнаментом і міфологічними сценами), Луковітським, та Боровським скарбами, а також Долиною царів, 1500 курганних могил, досі досліджено близько 300.

• 
  Фракійські цар і цариця — модель гробниці
• 
  Перегони на колісницях — модель гробниці
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 

Наприкінці 4 — на початку 3 століття до н. е. фракійський правитель Ройгос побудував Казанликську гробницю. Стіни облицьовані мармуровими плитами і прикрашені фресками. Картини, що розповідають про життя фракійців та їхні військові перемоги, створені художником Кодзамакісом, який використовував у своїй роботі 4 кольори: чорний, червоний, жовтий і білий. Сюжети фресок пов'язаний із часом правління людини, для якої була побудована гробниця.

У 1 ст. до н. е. регіон був завойований римлянами, фракійці поступово романізувалися. Після поділу Римської імперії територія Болгарії залишилася за Візантією.

З першої половини VII ст. на південь від Дунаю поселилися племена слов'ян. Разом з протоболгарами слов'янські племена в 681 році створили державу Болгарію, яка займала територію сучасної Північної Болгарії. На чолі держави став хан Аспарух, а її столицею — місто Пліска.

Початком 8 століття датується археологічна пам'ятка Мадарський вершник, рельєфне зображення, висічене на скелі на висоті 23 м. Праболгарський характер зображення пов'язує його з ханом Тервелом.

803–814 — хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда.

Болгарська імперія. 927

Протягом 9-10 століть Болгарія значно розширила свої кордони, зміцнила військовий і політичний авторитет в Європі. Після створення Кирилом та Мефодієм слов'янської писемності та літератури (855 р.) Болгарія перетворилась в перший слов'янський культурний центр.

852–889 — правління князя Бориса I, який хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія. Прийняття християнства як офіційної релігії відіграло важливу роль у завершенні процесу створення болгарської народності.

893–927 — править цар Симеон I, «Золота доба» Болгарської культури.

1331–1371 — править цар Іван-Олександр — розквіт Болгарської культури і поділяє Болгарію на Тирновську і Видинську.

1393 — турки завойовують Тирново.

1396 — турки завойовують Видин, Болгарія потрапляє під їхню владу. Протягом п'яти століть болгарський народ зазнавав жорстокої феодальної експлуатації, був позбавлений будь-яких політичних прав.

1762 — відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише «Історію Слов'яноболгарську» — початок Болгарського відродження.

1868–1873 — апостол болгарської волі Васил Левскі створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом турецького султана повішений 19 лютого 1873 у Софії).

1876 — Квітневе повстання придушено масовими репресіями.

1877–1878 — російсько-турецька війна. 3 березня 1878 — підписання Сан-Стефанського мирного договору, відповідно до якого Болгарія одержує незалежність.

1879 — установчі збори голосують за Тирновську конституцію і вибирає князем Олександра Баттенберга (роки правління — 1879—1886).

1887 — після державного перевороту князем обраний Фердинанд Сакс-Кобург-Готський (роки правління — 1887—1918).

Фізична карта Болгарії. 1915

1908 — проголошення Болгарії незалежним царством. Після першої та другої Балканських воєн (1912—1913 рр.), а згодом першої світової війни Болгарія втратила частину своїх територій (Північна Добруджа відійшла до Румунії, Македонія — до Греції, частково до Сербії, пізніше — до Югославії).

1918 — відмова від престолу царя Фердинанда на користь сина Бориса ІІІ і його втеча до Німеччини.

1919 (27 листопада) — в передмісті Парижа Нейі-сюр-Сен між країнами Антанти і Болгарією підписано Нейїський мирний договір. За його умовами Болгарія втрачала близько 11 000 квадратних кілометрів. До Королівства сербів, хорватів і словенців відійшли чотири прикордонних округи з містами Царіброд, Босилеград і Струмиця та ін. Південна Добруджа повернулася до складу Румунії. Західна Фракія передавалася державам-переможницям (в 1920 передана ними Греції, в результаті чого Болгарія втратила вихід до Егейського моря)[2][3].

1923 — спроба здійснення революції комуністами. Болгарські реакціонери вирішили скористатися суперечками уряду з комуністами і 9 червня вчинили державний переворот при підтримці італійських фашистів та болгарського царя Бориса ІІІ, що перебував в еміграції. Царя було повернено на престол, і новий профашистський уряд сформував Александр Цанков[4]. По країні прокотилася хвиля арештів і репресій, що знаменувала собою встановлення фашистського режиму в Болгарії.

1925 — 16 квітня під час урочистостей у соборі Свята Неділя у Софії воєнна організація Болгарської комуністичної партії організувала вибух, який призвів до загибелі великого числа віруючих.

1934 — Болгарія відмовилась увійти до Балканської Антанти (Румунія, Греція, Югославія, Туреччина), яка була створена Францією для забезпечення політичного становища на Балканах. До кінця 30-х років у Болгарії встановилася монархо-фашистська диктатура. Правлячі кола на чолі з Борисом ІІІ стали на шлях повного підпорядкування фашистській Німеччині.

1938 — за підтримкою Німеччини Болгарія уклала в Салоніках угоди з балканськими країнами, які скасовували умови Нейїського договору про обмеження збройних сил у Болгарії.

1944 — англо-американські війська нападають на Софію, радянська армія входить у Болгарію 8 вересня, зроблено переворот (9 вересня) — Болгарія включається у війну проти Німеччини.

1947 — підписано мирний договір між Болгарією і державами-переможцями, опозицію ліквідовано, прийнята нова конституція, починається радянизація країни і тоталітарне керування.

1989 — початок демократизації Болгарії, прийнята нова конституція.

1991 — Болгарія стає членом Ради Європи.

1995 — одержує статус асоційованого члена Європейського Союзу.

1997 — Болгарія офіційно заявляє свою кандидатуру в членство в НАТО.

1999 — Болгарія одержує запрошення на переговори щодо питання приєднання до Європейського Союзу.

2005 — Вступ Болгарії до НАТО.

1 січня 2007 — Вступ Болгарії до ЄС.

• Болгарія і Південно-Західна Русь: релігійно-культурні відносини останньої чверті XIV - першої половини XVI ст. : [навч. посіб. зі спецкурсу] / Ігор Шпик ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Іст. ф-т, Ін-т славістики. - Львів : Паіс, 2014. - 235 с. : іл., табл.
• Історія Болгарії / В. П. Чорній ; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Історичний факультет. Інститут славістики. - Львів : ПАІС, 2007. - 404 с.
• Республіка Болгарія на зламі епох: політична трансформація суспільства / В. І. Бурдяк ; Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці : Рута, 2004. - 520 с.
• Україна і Болгарія в історії Європи : зб. наук. пр. / [редкол.: В. Смолій та ін. ; упоряд.: І. Манасієва, І. Матяш] ; НАН України, Ін-т історії України [та ін.]. - Київ : Ін-т історії України НАН Укаїни, 2019. - 559 с. : іл.
• Dimitrov, Bozhidar. 12 Myths in Bulgarian History. — София: Kom Foundation, 2005.
• Венелин Ю. И. Критические исследования об истории болгар Ю. И. Венелина, с прихода Болгар на Фракийский полуостров до 968 года, или покорения Болгарии Великим Князем Русским, Святославом. — М.: В тип. Николая Степанова, 1849.
• Гильфердинг А. Ф. История сербов и болгар // Собрание сочинений А. Гильфердинга. — СПб.: Печатня В. Головина, 1868. — Т. 1. — С. 3-296.
• Петър Добрев, «Златният фонд на българската древност», София. 2005 рік.
• Сентябрьское восстание 1923 года в Болгарии. Эпизоды // Сентябрьское восстание в Болгарии в 1923 г. М.: Издание ИК МОПР, 1924.
• Георгиев Г. «Нет такой силы на земле…» // Георгиев Г. Сентябрь 1923 года. Исторический очерк. М.: Издательство политической литературы, 1973.
• Болгария // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

• Essential History of Bulgaria in Seven Pages
• Сентябрьское восстание в Болгарии в 1923 году / Под ред. В. Коларова.— М.: Издание И. К. МОПР, 1924.— 65 с.