Волевачі (рід)

При створенні реєстру українських козаків у другій половині XVI сторіччя вперше згадується Тихін Волевач зі «старовинної покозаченої шляхти», що мешкав у Чигирині та мав у родовому володінні земельну власність на Лівобережжі Дніпра.

Багато з цих володінь позначаються ним як «предківські» (тобто придбані як мінімум прадідом), деякі були куплені його дідом Яковом Волевачем близько 1480 року біля якогось Івана Безмольного — усі володіння Тихона складалися з сіл, хуторів, сінокосів і лісових ділянок на досить великій площі.

Його син, Іван Волевач (1585? — 1653?) обозний Війська Запорозького і учасник повстання Богдана Хмельницького, залишив після себе заповіт зі списком свого майна, тому є найвидатнішим членом роду.

В середині XVIII століття згадується онук Івана, Антон Волевач, якому дісталися землі, придбані ще Тихоном Волевачем. Згідно з історичними фактами, землі між Дніпром, Цибульником і Інгульцем до 1390-х років були практично «диким полем» і перебували під владою кочівників аж до завоювання їх Вітовтом.

Цілком ймовірно, Волевачі ​​належали до нетитулованої православної знаті Великого Князівства Литовського. На це вказує факт придбання земель у другій половині XV століття, і їх успадкування, коли організоване українське (запорізьке) козацтво ще не існувало.

До того ж, спадкове володіння землями було правом бояр, а діти «зем'ян», що отримували свої наділи від великого князя, не мали права успадковувати їх від своїх пращурів без спеціального пожалування.

Це дає привід припустити, що Волевачі ​​як і багато «козацьких родів» походили з дрібного боярства, яке до XV століття становило головну частину знаті колишніх південноруських князівств.[1]

У XIV-XV століттях на формальній території Київського князівства, а також Чернігівського і Переяславського основну масу шляхти складали бояри, дрібні землевласники і васали князя, що отримали землі в якості «вотчини».

У XV столітті у зв'язку зі зростаючим польським впливом багато хто з бояр не визнавався як знать, що в XVI столітті і спричинило відхід багатьох із них на південь до Дикого Поля і утворення організованого українського козацтва. Примітно що запорізьке козацтво, всупереч загальноприйнятій думці про його стихійну освіту, із втікачів містила у своїх лавах досить високий відсоток знаті.

Згідно із В. Модзалевським нині головна гілка спадкоємців вважається згаслою, оскільки у правнука Антона, Івана Васильовича Волевача (народ. у 1806) не було синів.

Побічні гілки роду, згадані В. Л. Модзалевським в окремому списку і проживали до розпаду Російської імперії (1917) головним чином на Чернігівщині і, як правило, були чиновниками, військовими, вчителями і священиками.

Після 1917 значна частина нащадків даних гілок емігрувала за кордон.

• Неоніла Волевач — відома оперна співачка[2].
• Іван Волевач був Переяславським повітовим предводителем дворянства з 1856 по 1859
• У жовтні 1933 Костянтин Волевач був затверджений головою Луганської міської ради депутатів трудящих.

• Яків Волевач — купив у Івана Безмовного пасіку в Мотронині з сіножатями і орним полем.
• Федір Волевач — володів в Мотронині пасікою і ґрунтами.
• Тихін Волевач — козак Чигиринський (1600); володів: двором в Чигирині (де і жив), пасікою "на Чутці" і хутором, пасікою в Мотронині, хутором "на Березовці", Волевацькими байраками та іншими дрібними грунтами (1600); його духовний заповіт був складений 8 серпня 1600. яким він розподілив свої маєтки між дітьми.
• Марія Волевач (1600).
• Антон Волевач — згадується в 1600; реєстровий козак Чигиринської сотні (1649). Помер до 1650.
• Андрій Волевач — згадується в 1600 р .; помер до 1650 бездітним.
• Іван Волевач — згадується в 1600; ""значный рейстровый козак и обиватель меский Чегринский" (1615); реєстровий козак Чигиринської сотні (1649); в 1650 був посланий Богданом Хмельницькимна Волощину; обозний Війська Запорозького (1650); обиватель Чигиринський (1650); володів маєтками після братів, двором в Чигирині, хутором, винницею, броварнею, млинами на Ірпені і Суботівці, пасікою із бджолами, Барабашевськими угіддями, які він отримав від Богдана Хмельницького за військові служби; крім того, мав: хутір на Шабельниках і пасіку на Опанасівці; 5 березня 1615 купив у козака Чигиринського Максима Плаского ліс із грунтами; 26 вересня 1650 купив у вдови, Чигиринської козачки Хведори Андріївої пасіку з лісом по річці Макарівці і сінокіс по Інгульцю; його духовний заповіт був складений 2 листопада 1650.
• Параска Волевач — за заповітом чоловіка отримала з сином Яковом двір в Чигирині, хутір, винницю, броварню, млини на Ірпені і Суботівці, а також пасіку із бджолами.
• Яким Волевач його опікуном був у 1650 Іван Волевач, за заповітом якого отримав: "десять кобил з жеребцем лядським і тисячу кіп грошей".
• Яків Волевач, згадується 1650; військовий товариш.
• Марія Волевач, за заповітом батька (1650) отримала: хутір на Шабельниках, пасіку на Опанасівці, десять фунтів срібла і 5000 коп доброї монети грошей".

За (1650) Гаврилом Коробкою, який отримав за заповітом тестя "двадцять кобил з жеребцем гнідим турецьким".

• Антон Волевач, на службі з 1700 значковим товаришем; служив десять років сотником; з 1721 по 1738 - осавул полковий Миргородський; був у походах: під Печерами, Несвіжем, Ляховичами, у Полтавській битві, в Сулаку, на Царичанської лінії, в Криму, під Азовом; підписав Коломацькі статті Павла Полуботка (1723); за указом Сенату від 30 грудня 1737 його усунуто з посади "за зроблені ним зухвалості"; 31 травня 1738 році отримав абшіт з Генеральної Військової канцелярії; помер до 1760.
• Дмитро Волевач (народ. 1738); на службі з 28 червня 1760 року - військовим товаришем; 30 червня 1779 — сотник Воронковський на місці звільненого Матвія Сулими; потім служив у Тверському карабінерному полку; ротмістр у відставці (1798). Переяславський повітовий предводитель дворянства. За ним у Переяславському повіті, в с. Воронкове, Рогозові и Соснівці чол. статі — 69, жін. статі — 58 душ; жил у с. Рогозів (1798).
• Тетяна Берло (народ. 1740), донька бунчукового товариша.
• Василь Волевач (народ. 1772); 1 січня 1784 — на статській службі: 11 липня 1789 - протоколіст; 11 липня 1790 — хорунжий піших стрільців; 28 серпня 1792 — підпоручик; був у поході 1793 в Польщі; служив у Севському піхотному полку; 11 жовтня 1795 — поручик у відставці. - За ним в с. Рогозів чол . статі — 80 душ; жив у Рогозові (1806); за ним в Переяславському і Козелецькому повітах — 50 душ і 500 десятин землі (1830).
• Іван Волевач (народ. 14 жовтня 1806) в с. Рогозів, Переяславського повіту; хрещений батько корнет Іван Берло; 24 лютого 1823 — на службі юнкером 19-го єгерського полку; 24 лютого 1824 — портупей-юнкер; 11 січня 1827 — в Інгерманландському гусарському полку; 16 липня 1828 — корнет Охтирського гусарського полку; був у походах: в Туреччині, при Шумлі, де поранений кинджалом у вказівний палець правої руки (31 травня, за що отримав 5 жовтня орден Святої Анни 4-го ступеня); 1 травня 1830 — поручик у відставці; те ж саме у 1859; Переяславський повітовий предводитель дворянства (1856-1859).
• Анастасія Волевач — за нею в Козелецькому повіті чол. статі — 67, жін. статі — 67 душ (1832); померла до 1832. За Василем Бутовичем, підкоморієм Переяславського повіту (1832).
• Анастасія Волевач, (народ. 22 жовтня 1838) в с. Рогозів; хрещені батьки: вдова корнета Івана Берла — Олена Степанівна та поручик Іван Петрович Ловцов.
• Марія Волевач (народ. 24 травня 1841 на хуторі Рочковському (?) Прилуцького повіту).
• Анна Волевач (народ. в серпні 1844 в с. Рогозів); хрещена мати — поміщиця села Безуглівка, Пирятинського повіту, Єлизавета Сулима.
• Софія Волевач (народ. 7 липня 1850 с. Рогозів.
• Іоанн Волевач, священкик в Острі (1738).
• Іван Волевач, військовий товариш, підписав наказ Гадяцького, Миргородського та Полтавського шляхетства в Комісію зі складання проекту нового Положення (1767).
• Роман Волевач (народ. 1766; 28 січня 1779 — на статській службі; з 1779 по 1782 — полковий Гадяцької канцелярії; з 1782 по вересень 1783 — у Зіньківському повітовому суді; був при розмежуванні Чернігівської губернії; 21 квітня 1784 — в Чернігівському намісницькому правлінні; 26 січня 1789 — повитчик Чернігівського верхнього земського суду; 29 січня 1798 — секретар Гадяцького нижнього земського суду; те ж саме в 1807 — 26 липня 1781 — полковий канцелярист; 2 травня 1785 — колезький канцелярист; 7 березня 1788 — колезький протоколіст; 31 грудня 1795 — губернський секретар; 31 грудня 1799 — колезький секретар; те ж саме в 1804; колезький асесор, Воронезький губернський стряпчий кримінальних справ (1809-1812).
• Леонтій Волевач (народ. 1798.
• Опанас Волевач (народ. 1799).
• Уляна Волевач (народ. 1794).
• Микола Волевач, наказний стихарний паламар Остерської Іоаннівської церкви (1831-1833).
• Василь Волевач, капітан, засідатель Кременчуцького нижнього земського суду (1803).
• Гаврило Волевач, штабс-ротмістр, в 1819 мав справу в 1 відділенні 3-го департаменту Урядового Сенату про маєток зі штабс-капітаншою Ганною Федровською.
• Іван Волевач, "атестований канцелярист генерального суду" (1760).
• Петро Волевач, возний сотні Потоцької (1768).
• Іван Волевач (народ. близько 1741); військовий товариш у відставці, за ним Катеринославського намісництва в Потоці і Переяславського у Соснівці обох статей — 95 душ (1786).
• Анастасія Гулак, донька бунчукового товариша. У них діти: Гаврил (народ. близько 1771), Яків (народ. близько 1776), Пелагея (народ. близько 1769), Олександра (народ. близько 1774), Уляна (народ. близько 1781).

Село «Волевачі» (Волевачівка), Козелецького району Чернігівської області названо на честь прізвища його колишніх власників з роду Волевачів. Згідно із джерелами, ним володів Антон Волевач, будучи осавулом Переяславського полку, адміністративним центром якого було місто Остер.

• Модзалевский В. Л. «Малороссийский родословник» Том 1 Adamant Media 2005 Репринт
• Наталя Яковенко: Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Київ 2005

• Музей Козацтва: Духовний заповіт Івана Волевача
• Козацьке землеволодіння на www.haidamaka.org.ua
• Запорозький зимівник на cossackdom.com
• Список фамилий из первого тома Малороссийского родословника.
• Антон Волевач

• Іван Волевач