Воробин

Згадується як Воробин,[1][2] Воробине,[3] Дубровиця-Воробин,[2] Воробино.[4] Польською мовою згадується як Worobin,[5][6] російською — як Воробинъ.[7][8]

Фільварок був розташований за 3 км на північ від містечка Домбровиця,[8][9][10] та за 126 км від Рівного,[1][6] біля сіл Селець, Ясинець та Мочулище.[7]

Воробин на мапах

Воробин[ком. 1] на російській спеціальній мапі Шуберта 1826—1840 років (рос. дореф.)

Панський двір Воробин[ком. 2] на російській військово-топографічній мапі 1866—1887 років (рос. дореф.)

Маєток Воробин[ком. 3] на німецькій карті 1917 року (нім.)

Воробин згадується в роздільному записі княгині Марії Юріївної Гольшанської від 6 жовтня 1580 року як «нове містечко Воробин» («местечъко новое Воробинъ»), за яким воно разом з Дубровицею та низкою інших володінь княгині переходили у власність її дочки, Варвари Козинської, що була заміжньою за Андрієм Фірлеєм, каштеляном малогоським.[11] У XVII столітті згадується серед володінь княгині Соломерецької Марети Миколаївної (пом. 1675), дружини булаковського старости Казиміра Нарушевича (пом. до 1667).[12] Входив до Пінського повіту Берестейського воєводства.[2] З кінця XVIII століття маєтком у Воробині володіли представники роду Плятерів (Броель-Плятерів).[2][4]

Наприкінці XVIII століття Плятери переносять свою резиденцію з Дубровиці до колишнього фільварку у Воробині, де будують палац.[13] Юзеф Антоній (Йозеф Антон) Вільгельм Плятер збудував у Воробині два будинки для гостей у класичному стилі, у яких зрештою мешкали самі Плятери, оскільки палац залишався недобудованим.[14] Палац був прикрашений мармуровими колонами, барельєфами, скульптурами,[13] мав велику бібліотеку та архів.[15][2] Також Юзефом Антонієм Плятером була заснована бібліотека,[2][14] яка містила 5 000 томів.[2] В архіві маєтку зберігалося понад 200 000 документів щодо князів Дубровицьких-Гольшанських, представників родів Вишневецьких, Мнішків, Замойських та інші родові архіви Волині та Волинського Полісся.[2][15] Також у палаці була велика картинна галерея, у якій містилася картина Скорботної Богородиці, приписувана Доменікіно.[1][9][10] Довкола був розкішний парк зі штучними озерами та сад.[16][13] У 1860 році фонд бібліотеки власник палацу подарував Варшавській публічній бібліотеці.[15][17][18][13]

Наполеон Орда. «Двір Плятера», 1870 рік

У 1820 році у Воробині діяла суконна мануфактура, винокурня, цегельня.[12] У вересні 1870 року графа Ігнатія Плятера у Воробині відвідав музикант та художник Наполеон Орда, який під час відвідин зробив декілька замальовок олівцем, серед яких — «Двір Плятера» (згодом стала малюнком, сьогодні зберігається в музеї Кракова) та «Костел Іоанна Хрестителя» (згодом стала літографією).[12]

У 1885 році фільварок входив до складу Домбровицької волості Рівненського повіту Російської імперії, на ньому діяли водяний млин, пивоварний і винокурний завод та католицька каплиця (домова).[8] На початку XX століття фільварок належав графам Плятерам з Дубровиці, на ньому працювали ґуральня (річна продукція в 1910 році — 85 936 відер 40° горілки), водяний млин, бровар.[1][9]

До 1917 року входив до складу Російської імперії. У 1917—1920 роки нетривалий час перебувало в складі Української Народної Республіки.[19] Восени 1917 року дубровицькі більшовики почали громити маєтки, ділити графську землю (графи мали понад 28 тис. десятин), сільськогосподарський реманент.[20] З цього приводу графиня звернулась до губернського комісара Тимчасового уряду з телеграмою щодо захисту від дій більшовиків.[3]

Палац Плятерів, початок XX століття

У другій половині лютого 1918 року після зайняття Дубровиці австро-німецькими військами графи повернулися до свого маєтку, для охорони якого на їхнє прохання влада Української Держави виділила загін гайдамаків з 20 осіб з одним старшиною.[3][21]

У листопаді 1918 року, після захоплення Дубровиці внаслідок організованого комуністами збройного повстання, більшовики та кількатисячний натовп селян почали наступ на Воробин, де вступили в бій з українськими частинами, який завершився захопленням маєтку червоними.[22][21] Разом з адміністрацією маєтку були вбиті співвласники Воробину, Ігнацій (Гнат) (1888—1918) та Антоній (Антон) (1890—1918) Плятери.[2][13][14] За даними української історикині Лесі Алексієвець, маєток було захоплено 5 грудня 1918 року, наступного після зайняття Дубровиці дня.[13] За спогадами очевидця подій Павла Селезіона, бій тривав 3 дні та завершився коли в захисників завершилися набої, після чого нападники кинули мертвих та уцілілих гайдамаків разом з двома графами до ями й поховали їх живцем, після чого пограбували маєток і розігнали слуг.[21] Відповідно до даних Яцека Броель-Плятера, сина уцілілого графа, та новини в газеті «Киевская Мысль», нападники підпалили будівлю, після чого захисники палацу вистрибнули назовні, де були вбиті.[23][24] За новиною в газеті були вбиті графи та 8 охоронців,[23] за Яцеком — 2 брати Плятери та 9 працівників маєтку.[24]

Палац Плятерів, 1937 рік

Палац Плятерів, 1938 рік

Єдиний уцілілий з графів, наймолодший брат Вітольд (1893—1961), вирішив не повертатися до спаленого маєтку та відбудовувати його, а переїхав до нового двору в Осечі Брестсько-Куявського воєводства.[2] За іншими даними Вітольд все ж відбудував маєток, проте вже більше ніколи в ньому не жив.[14]

У 1921—1939 роки входив до складу Польщі.[25] У 1921 році фільварок входив до складу гміни Домбровиця Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[5] 1930 року Сарненський повіт приєднаний до складу Волинського воєводства.[26] У 1936 році належав до громади Домбровиця гміни Домбровиця Волинського воєводства.[27]

З 1939 року — у складі Дубровицького району Рівненської області УРСР. Під час Другої світової війни більшовицькі підпільники спільно з червоними партизанами спалили фільварок та вивели з ладу Воробинський спиртовий завод.[28]

В адміністративно-територіальному устрої Дубровицького району станом на 1946 рік населений пункт з такою назвою відсутній.[29]

У другій половині XX століття в парку колишнього графського маєтку Воробина було засноване медичне містечко з поліклінікою, стаціонаром, лабораторіями та спеціалізованими кабінетами.[30] Сьогодні Воробин входить до складу Дубровиці.[14] У місті є вулиця Воробинська (у минулому також називалася вулицею Сталіна, пізніше Комуністичною),[31] яка веде до колишнього фільварку.[14]

Наприкінці XIX століття на фільварку було 14 домів та мешкало 232 жителі.[1][6] Станом на 10 вересня 1921 року на фільварку налічувалося 10 будинків та 152 мешканці, з них: 73 чоловіки та 79 жінок; 84 православні та 68 римо-католиків; 103 українці (русини) та 49 поляків.[5]

У 1885 році у Воробині була католицька каплиця (домова) 1772 року.[8][10] Католицька громада фільварку в 1938 році належала до парафії Домбровиці.[32]

• 
  Палац Плятерів, початок XX століття
• 
  Палац Плятерів, перша половина XX століття
• 
  Палац Плятерів, перша половина XX століття
• 
  Палац Плятерів, перша половина XX століття
• 
  Палац Плятерів, перша половина XX століття

• Урочище, знайоме і незнайоме // Дубровицький вісник. — 10 липня 2009. — С. 4.