Відношення Релея
У математиці для даної комплексної ермітової матриці і ненульового вектора відношення Релея[1] визначають так[2][3]:
Для дійсних матриць умова ермітовості матриці зводиться до її симетричності, а ермітове спряження векторів перетворюється на звичайне транспонування . Зауважте, що для будь-якої дійсної константи . Нагадаємо, що ермітова (як і симетрична дійсна) матриця має дійсні власні значення. Можна показати, що для матриці відношення Релея досягає мінімального значення (найменше власне число матриці ) коли дорівнює (відповідний власний вектор). Так само можна показати, що і . Відношення Релея використано в теоремі Куранта — Фішера про мінімакс для отримання всіх значень власних чисел[4]. Використовується воно і в алгоритмах знаходження власних значень матриці для отримання наближення власного значення з наближення власного вектора. А саме, відношення є базою для ітерацій з відношенням Релея[5][6].
Множину значень відношення Релея називають числовим образом матриці[7][8].
Окремий випадок коваріаційних матриць
Коваріаційну матрицю для багатовимірної статистичної вибірки (матриці спостережень) можна подати у вигляді добутку [9][10]. Як симетрична дійсна матриця, має невід'ємні власні значення і ортогональні (або звідні до ортогональних) власні вектори.
По-перше, оскільки власні значення не від'ємні:
і, по-друге, оскільки власні вектори ортогональні один з одним:
- , якщо власні значення різні; в разі однакових значень можна знайти ортогональний базис.
Тепер покажемо, що відношення Релея набуває найбільшого значення на векторі, відповідному найбільшому власному значенню. Розкладемо довільний вектор за базисом власних векторів :
- , де є проєкцією на
Отже, рівність
можна переписати так:
Оскільки власні вектори ортогональні, остання рівність перетворюється на
Остання рівність показує, що відношення Релея є сумою квадратів косинусів кутів між вектором і кожним з власних векторів , помножених на відповідне власне значення.
Якщо вектор максимізує , то всі вектори, отримані з множенням на скаляр ( для ) також максимізують . Таким чином, задачу можна звести до знаходження максимуму за умови .
Оскільки всі власні числа не від'ємні, задача зводиться до знаходження максимуму опуклої функція і можна показати, що він досягається при і (власні значення впорядковані за спаданням).
Таким чином, відношення Релея досягає максимуму на власному векторі, відповідному найбільшому власному значенню.
Той самий результат з використанням множників Лагранжа
Той самий результат можна отримати за допомогою множників Лагранжа. Задача полягає в знаходженні критичних точок функції
- ,
за сталої величини Тобто, потрібно знайти критичні точки функції
де — множник Лагранжа.
Для стаціонарних точок функції виконується рівність
і
Таким чином, власні вектори матриці є критичними точками відношення Релея і їхні власні значення — відповідними стаціонарними значеннями.
Ця властивість є базисом методу головних компонент і канонічної кореляції.
Використання в теорії Штурма — Ліувілля
Теорія Штурма — Ліувілля полягає в дослідженні лінійного оператора
- ,
де функції задовольняють деяким специфічним граничним умовам у точках і . Відношення Релея тут набуває вигляду
Іноді це відношення подають в еквівалентному вигляді, скориставшись інтегруванням частинами[11]:
Узагальнення
Для будь-якої пари дійсних симетричних додатноозначених матриць і ненульового вектора , узагальнене відношення Релея визначається як
Узагальнене відношення Релея можна звести до відношення Релея перетворенням , де — розклад Холецького матриці .
Див. також
- Числовий образ матриці
Примітка
- також відоме під назвою відношення Релея — Рітца, названого на честь Вальтера Рітца і лорда Релея.
- Horn, R. A. and C. A. Johnson. 1985. Matrix Analysis. Cambridge University Press. pp. 176—180.
- Parlet B. N. The symmetric eigenvalue problem, SIAM, Classics in Applied Mathematics,1998
- Беккенбах, 1965, §26 Минимакс-теорема Фишера.
- Парлетт, 1983, с. 87), §4.6 Итерации с отношением Релея.
- Вербицкий, 2000, с. 115, §4.3 Обратные итерации.
- Геворгян.
- Прасолов, 2008, с. 114, 2.2 Ядро и образ оператора. Факторпространство..
- Коршунов, 2008, Введение.
- ACTA, 2005.
- Haberman, 1987.
Література
- Б. Парлетт. Симметричная проблема собственных значений. Численные методы. — 1983.
- Э. Беккенббах, Р. Беллман. Неравенства. — М. : «Мир», 1965.
- Richard Haberman. Elementary applied partial differential equations. — Prentice Hall, Englewood, New Jersey, 1987.
- В. М. Вержбицкий. Численные методы (Линейная алгебра и нелинейные уравнения). — М. : «Высшая школа», 2000.
- В. В. Прасолов. Задачи и теоремы линейной алгебры. — М, 2008.
- Геворгян Л. З. Некоторые геометрические характеристики числового образа оператора. — Государственный Инженерный Университет Армении. Архівовано з джерела 31 серпня 2006.
- Zdzisław Burda, Jerzy Jurkiewicz, Bartłomiej Wacław. Eigenvalue density of empirical covariance matrix for correlated samples // Acta physica polonica B. — 2005. — Т. 36, вип. 9 (18 грудня). — С. 2642.
- Коршунов Ю. М. Получение многомерной статистической выборки с заданными корреляционными свойствами // Вестник РГРТУ. — 2008. — Вип. 23 (18 грудня).
- Shi Yu, Léon-Charles Tranchevent, Bart Moor, Yves Moreau. Ch. 2 // Kernel-based Data Fusion for Machine Learning: Methods and Applications in Bioinformatics and Text Mining. — Springer, 2011.