Військова операція проти Ісламської держави

У серпні 2014 року Сполучені Штати Америки зібрали коаліцію країн-партнерів по боротьбі з ІДІЛ. Коаліція допомагала поставками авіаційної техніки, військової допомогою сухопутним військам Іраку, військовими радниками, а також створенням баз підготовки місцевих сухопутних військ. На додаток до військової допомоги, багато країн надали гуманітарну допомогу етнічних меншин Північного Іраку (Курдистан і ін), які перебували під загрозою повного знищення або втечі.

У серпні 2014 року президент США Барак Обама, говорячи про підтримку уряду Іраку, сказав, що «це буде довгостроковий проект»[7]. Військова допомога згодом була розширена для того, щоб захистити інфраструктуру Іраку і забезпечити повітряне прикриття іракських військ. Під час авіаційної підтримки США курдські та іракські сили змогли повернути контроль над Мосульською греблею. 10 вересня 2014 року Обама оголосив, що США почнуть проводити авіанальоти в Сирії навіть без схвалення Конгресу[8].

На початку жовтня 2014 року прем'єр-міністр Австралії Тоні Ебботт підтвердив, що уряд направив в Ірак винищувачі-бомбардувальники Boeing F/A-18E/F Super Hornet для здійснення авіаударів по бойовиках ІДІЛ[9]. 6 жовтня маршал авіації Марк Бинскин оголосив, що Super Hornet вилетіли для виконання бойових завдань над Іраком і повернулися на авіабазу, не витративши боєприпаси. Для підтримки авіації коаліційних сил в Іраку були відправлені літаки KC-30A (дозаправщик) і E-7A Wedgetail (далеке радіолокаційне виявлення і керування літаками)[10]. 9 жовтня Тоні Ебботт заявив, що Super Hornet були залучені для здійснення авіаударів по позиціях ІДІЛ в Іраку"[11]. Літак скинув дві авіабомби на будівлю, яку ІДІЛ використовувало як командний пункт управління[12].

Станом на 17 жовтня австралійські Королівські ВПС здійснили 43 бойових вильоти над Іраком[13]. Австралійська авіація також брала участь у підтримці курдських сил у боях за місто Кобани на півночі Сирії[14][15].

20 липня 2015 року в турецькому місті Суруч, що знаходиться недалеко від турецько-сирійського кордону, був здійснений терористичний акт, жертвами якого стали 32 особи (відповідальність за теракт, згідно із заявою влади, лежить на «ІД»). 23 липня бойовики «ІД» з території Сирії атакували турецьких прикордонників. 24 липня, в ході засідання Ради Безпеки Туреччини, було прийнято рішення про бомбардування позицій ІГ в Сирії[16]. У 16 турецьких провінціях почалися масові затримання підозрюваних у зв'язку з ІД і Робочою партією Курдистану[17]. Також 24 липня президенти Туреччини і США домовилися про використання бази Інджирлік для боротьби з ісламістами[18][19].

Після того, як турецькі війська почали бомбити табори бойовиків «ІД» і членів Курдської робочої партії, у Туреччині було скоєно понад 600 терактів[20], жертвами яких стали десятки турецьких громадян, у тому числі багато силовиків.

Пізніше Туреччина приєдналася до коаліції проти ІДІЛ. 28 серпня турецькі ВПС вперше у складі коаліції взяли участь в авіаударах по ісламістах в Сирії[21][22].

10 жовтня 2015 року в столиці Туреччини, Анкарі, прогриміли вибухи. В результаті теракту загинули більше ста осіб[23]. Влада Туреччини підозрює в організації терористичної атаки членів Курдської робочої партії і бойовиків «Ісламського держави»[24]. Курди звинуватили уряд Туреччини в організації атаки[25].

4 грудня 2015 року Туреччина відправила на територію Іраку без погодження з офіційним Багдадом один танковий батальйон, нібито для спільних тренувань з курдською армією Пешмерга. Уряд Іраку розцінив ці дії як ворожі і запропонував Туреччини негайно відвести свої війська[26][27].

У середині вересня 2014 року після політичної заяви Франсуа Олланда французькі військові приєдналися до коаліції сил, які борються проти ІД[28].

13 листопада 2015 у Парижі відбулася серія терактів. Загинуло 130 людей, понад 350 отримали поранення, з них 99 вкрай важкі[29][30][31]. Франція вирішила посилити атаки на ІД, відправивши в зону бойової операції свій авіаносець «Шарль де Голль»[32].

4 грудня 2015 року Бундестаг схвалив відправку літаків німецьких ВПС і 1200 військовослужбовців Бундесверу для допомоги силам коаліції[33]. Однак, міністр оборони Німеччини Урсула фон дер Ляйен виключила участь німецьких військових в наземній операції, оскільки, за її словами, такі операції повинні проводитися людьми, добре знайомими з регіоном[34]. 16 грудня літаки німецьких ВПС вперше були задіяні для здійснення авіаударів по позиціях ісламістів[35].

30 вересня 2015 року Росія заявила про здійснення повітряних ударів по угрупованню «Ісламська Держава». На відміну від країн Західної коаліції російське втручання в конфлікт [36] відбулося за безпосереднього прохання чинного керівництва Сирії[37].

У жовтні 2015 року до операції були долучені ВМФ Росії. Кораблі Каспійської флотилії завдали ракетного удару по об'єктах інфраструктури ІГ на території Сирії: були вражені «заводи з виробництва снарядів і вибухових пристроїв, командні пункти, склади боєприпасів, озброєння та паливно-мастильних матеріалів, а також табори з підготовки терористів»[38].

Починаючи з літа 2015 року Росія просуває ідею підключення до антитерористичної коаліції збройних сил Сирії, яким Москва надає військово-технічну допомогу[39].

Існує думка, що військова допомога уряду Асада проти повстанців-сунітів може призвести до протестів мусульман всередині Росії. Британська Financial Times зазначає[40]:

Уряд США вважає, що допомога уряду Асада виключає прийняття РФ до складу коаліції по боротьбі з ІД. За словами прес-секретаря посольства США в РФ Вільяма Стівенса[39]:

Неприпустимо надавати жодної підтримки режиму Асада. Адже це дозволяє йому уникати пошуку конструктивного діалогу з метою припинення конфлікту. ... Замість того щоб допомагати сирійського народу об'єднатися проти екстремізму і ІД, Росія продовжує підтримувати режим, чиї довготривалі злочини лише живлять зростання екстремізму.

Вранці 24 листопада 2015 року поблизу сирійсько-турецького кордону був збитий російський бомбардувальник Су-24. Президент РФ В. Путін назвав інцидент «ударом у спину від пособників терористів»[41]. Турецький лідер Ердоган натомість наполягав на необхідності захисту власних кордонів[42].

3 грудня 2015 року ВВС Великої Британії завдали перші авіаудари по позиціях бойовиків «Ісламської держави» на території Сирії.[43][44] До цього моменту ВПС Великої Британії проводили операцію тільки на території Іраку.

У лютому 2016 року Саудівська Аравія і Туреччина оголосили про спільну підготовку військової операції проти «Ісламської держави»[45][46]. Для цього імовірно буде підготовлений військовий контингент кількістю 150 тисяч військовослужбовців. 6 лютого про свою готовність приєднатися до коаліції заявили власті Бахрейну[47] та ОАЕ[48]. 11 лютого саудівське військове керівництво назвало рішення про військову операцію «остаточним і безповоротним»[49]. 24 серпня 2016 року турецькі танки в супроводі інженерно-саперних підрозділів перетнули турецько-сирійський кордон в районі міста Джераблус і почали активний наступ на позиції бойовиків «Ісламського держави». Операція отримала назву «Щит Євфрату»[50].

Росія вважає, що уряд Башара Асада є єдиною законною силою в боротьбі з ІД. Натомість, підтримувані США загони об'єднаної сирійської опозиції Путін назвав терористичними організаціями[51]:

30 вересня 2015 року Башар Асад звернувся до Росії за військовою допомогою[52]. Рада Федерації дала дозвіл президенту Володимиру Путіну на використання російських військ (військово-повітряних сил) за кордоном[53].

У США переважає точка зору, згідно з якою Башар Асад не є і ніколи не був кращою альтернативою Ісламській державі. Так, запрошений співробітник Центру Брукінгського інституту в Досі (близькосхідне відділення Інституту Брукінгса) Чарльз Лістер (англ. Charles Lister) у своїй замітці на BBC стверджує, що саме сирійські спецслужби постійно підтримували зростання руху екстремістів в лавах опозиції ще з часів правління Хафеза Асада, батька Б. Асада. Лістер вказує на те, що за даними, зібраними американськими спецслужбами, навесні 2011 року Башар Асад випустив на свободу десятки ув'язнених членів Аль-Каїди, чим помітно зміцнив сили радикальних ісламістів всередині країни. Не надаючи протидії «Ісламській Державі» на її початку, Асад полегшив консолідацію радикалів і подальший розвиток так званого халіфату. У той же час, за даними Лістера, режим Асада проводив політику масових вбивств цивільного населення Сирії: спочатку за допомогою авіаударів і балістичних ракет, потім з застосуванням бочкових бомб. Лістер також висловив серйозні підозри в застосуванні проти опозиції хімічної зброї. Лістер зазначив, що за даними деяких джерел Башар Асад несе відповідальність за загибель понад 100 тис. своїх співгромадян, починаючи з 2011 року. Саме тому, на думку Ч. Лістера, ряди збройної опозиції Башару Асаду налічують не менше 100 тис. сирійців, які заприсяглися не припиняти боротьби, поки Асад залишається при владі[54].

Після того, як бойовики ІДІЛ викрали і обезголовили в Лівії 21 єгипетського християнина-копта[55], ВПС Єгипту 16 лютого 2015 року завдали ракетно-бомбового удару по базі терористів в провінції Дерну. В результаті цієї атаки 64 бойовика ІДІЛ було вбито[56].В акції відплати взяли участь і літаки ВПС Лівії[57].

З середини січня 2016 року французький спецназ діє на сході Лівії проти загонів терористичного угруповання «Ісламська держава».[58]

1 серпня 2016 року авіація США на прохання лівійського уряду почали завдавати ракетно-бомбові удари по позиціях бойовиків «Ісламського держави» в Сирті.[59]