Урсула фон дер Ляєн

У́рсула фон дер Ля́єн, також Ла́єн[1] (нім. Ursula von der Leyen, дошлюб. Альбрехт, нім. Albrecht; нар. 8 жовтня 1958(19581008), Іксель, Брюссельський столичний регіон, Бельгія) — німецька політична діячка, член Християнсько-демократичного союзу, міністр оборони Німеччини у 2013—2019 роках; з 1 грудня 2019 року — президент Європейської комісії. За поданням Європейської ради[2] фон дер Ляєн була обрана на посаду президента Європейської комісії Європейським парламентом 16 липня 2019 року.[2]

Урсула фон дер Ляєн
нім. Ursula von der Leyen
Урсула фон дер Ляєн
13-тий Президент Європейської комісії
Нині на посаді
На посаді з 1 грудня 2019
Попередник Жан-Клод Юнкер
8-й міністр оборони Німеччини
17 грудня 2013 — 17 липня 2019
Президент Йоахім Ґаук
Франк-Вальтер Штайнмаєр
Прем'єр-міністр Ангела Меркель
Попередник Томас де Мезьєр
Наступник Аннеґрет Крамп-Карренбауер
Народилася 8 жовтня 1958(1958-10-08) (63 роки)
Іксель, Бельгія
Відома як політик
Місце роботи Hannover Medical Schoold і Hannover Medical Schoold
Громадянство Німеччина
Національність німка
Освіта Hannover Medical Schoold, Геттінгенський університет, Ганноверський університет, Вестфальський університет імені Вільгельма і Лондонська школа економіки та політичних наук
Alma mater Геттінгенський університет, Вестфальський університет імені Вільгельма, Лондонська школа економіки та політичних наук, Ганноверська медична школа
Політична партія Християнсько-демократичний союз
Рід фон дер Ляєн
Батько Ернст Альбрехт
Мати Адель Альбрехт
У шлюбі з Гайко фон дер Ляєн
Діти 7
Професія лікарка
Релігія лютеранство
Нагороди

language adulterator awardd (2014)

BigBrotherAwardsd (2017)

BigBrotherAwardsd (2009)

language adulterator awardd (2021)

Підпис
www.ursula-von-der-leyen.de
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Урсула Альбрехт народилася і провела майже всі дитячі роки у Брюсселі (Бельгія), де її батько працював у Єврокомісії. Батько, Ернст Альбрехт (1930—2014) — колишній прем'єр-міністр федеральної землі Нижня Саксонія. Є нащадком знатного роду бременського барона Людвіга Кнопа (1821—1894), який у XIX столітті займався торгівлею бавовною.

З 1986 року Урсула Альбрехт вийшла заміж за професора медицини Гайка фон дер Ляєна — нащадка знатного роду фон дер Ляєн з Крефельда. У пари є семеро дітей, які народились у період з 1987 до 1999 року.

Урсула фон дер Ляєн належить до лютеранської церкви.

Освіта

Після закінчення гімназії Урсула фон дер Ляєн розпочала навчання із археології. 1977 року вона вивчала макроекономіку в Геттінгенському університеті та Вестфальському університеті імені Вільгельма у Мюнстері; 1978 року навчалася в Лондонській школі економіки. 1980 року Урсула фон дер Ляєн знову змінює напрямок навчання і розпочинає навчання у Ганноверській медичній вищій школі, де 1987 року склала державний іспит та отримала дозвіл на ведення лікарської практики.[3] Фон дер Ляєн обійняла посаду асистента лікаря-гінеколога у відділенні гінекології у клініці свого навчального закладу. Закінчивши аспірантуру в Ганноверському університеті імені Лейбніца 1991 року, отримала докторський ступінь із медицини.[4]

З 1994 року, після народження близнят (на той час вона вже була матір'ю трьох дітей), Урсула фон дер Ляєн більше не поверталась до своєї медичної кар'єри. З 1992 до 1996 року сім'я проживала в Каліфорнії, де чоловік фон дер Ляєн викладав у Стенфордському університеті.[5] З 1998 до 2002 року Урсула фон дер Ляєн працювала науковою співробітницею Фрідріха Вільгема Шварца у відділі епідеміології, соціальної медицини та дослідження із охорони здоров'я у Ганноверській вищій медичній школі, де 2001 року вона отримала ступінь магістра медицини.[3]

Політична діяльність

Партійна діяльність

Урсула фон дер Ляєн є членом партії Християнсько-демократичного союзу (ХДС) з 1990 року. У період з 1996 до 1997 року брала участь у технічній групі ХДС землі Нижня Саксонія; опісля — у робочій групі лікарів ХДС землі Нижня Саксонія.

На федеральному з'їзді партії ХДС у Дюссельдорфі у грудні 2004 року, після несподіваної поразки Геманна-Йосефа Аренца у першому турі, фон дер Ляєн була обрана до президії ХДС. З 15 листопада 2010 до 29 листопада 2019 року — заступниця федерального голови ХДС.[6] На голосуванні 2018 року політикиня отримала найнижчу кількість голосів на цю посаду 57,47 %[7] у порівнянні з 72,4 % у 2016[8] та 70,5 % 2014 року.[9]

Комунальна політика

З 2001 до 2004 року Урсула фон дер Ляєн належала до міської ради міста Зенде, була головою фракції ХДС. Окрім того, вона була членом Регіональної асамблеї регіону Ганновера та головою Комітету з питань охорони здоров'я та лікарень.

Депутатка ландтагу та міністерка соціальної політики землі Нижня Саксонія (2003—2005)

2003 року на виборах до ландтагу землі Нижня Саксонія Урсула фон дер Ляєн отримала прямий мандат у виборчому окрузі Лерте. 4 березня 2003 року вона обійняла посаду міністра соціальних справ, жінок, сім'ї та здоров'я в уряді землі Нижня Саксонія під керівництвом прем'єр-міністра Крістіана Вульффа. Оскільки фон дер Ляєн стала міністеркою федерального уряду Німеччини, вона відмовилася від свого мандата в грудні 2005 року.

Попри масові протести, з 1 січня 2005 року фон дер Ляєн скасувала виплату людям з вадами зору в землі Нижня Саксонія. Її наступниця Мехтільд Росс-Лютманн повернула ці виплати 2007 року, які, проте, були значно нижчими.[10]

Депутатка у Бундестазі

На виборах 2009, 2013 та 2017 років Урсула фон дер Ляєн висувала свою кандидатуру від другого виборчого округу міста Ганновера. На цих виборах їй завжди вдавалося здобути перемогу у своїх конкурентів із СДП. Фон дер Ляєн ставала депутаткою Бундестагу за списками землі Нижня Саксонія.

Міністерка у справах сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Німеччини (2005—2009)

З 17 серпня 2005 року Урсула фор дер Ляєн була у команді ХДС/ХСС у справах сім'ї та охорони здоров'я на федеральних виборах 2005 та належала до виборчої команди Ангели Меркель. 22 листопада 2005 року фон дер Ляєн склала присягу, ставши міністром у справах сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Німеччини у першому уряді Ангели Меркель.

Міністерка праці та соціальних питань (2009—2013)

Після виборів до Бундестагу 2009 року фон дер Ляєн здобула посаду міністра праці та соціальних питань у другому уряді Ангели Меркель. Кандидатуру фон дер Ляєн обговорювали на посаду міністра з охорони здоров'я,[11][11] яку, однак, отримав політик Вільної демократичної партії (ВДП) — Філіпп Реслер.

Фон дер Ляєн призначили на посаду міністра праці та соціальних питань 30 листопада 2009 року після відставки Франца Йозефа Юнга 30 листопада 2009 року.

Міністерка оборони (2013—2019)

17 грудня 2013 Урсула фон дер Ляєн обійняла посаду міністра оборони від великої коаліції ХДС/ХСС та СДП у третьому уряді Ангели Меркель, ставши першою жінкою на цій посаді.[12] 14 березня 2018 року вона знову стала міністеркою оборони від великої коаліції ХДС/ХСС та СДП у четвертому уряді Ангели Меркель.[13] Протягом всього періоду на цій посаді фон дер Ляєн, які і її попередники, мусила розв'язувати проблеми недостатніх військових запасів німецького війська.

2019 року був сформований парламентський комітет, який розслідує численні угоди Федерального міністерства оборони про надання консалтингових послуг без дотримання закону про закупівлі,[14] у зв'язку з цим на фон дер Ляєн подали скаргу.[15]

Вибори на посаду голови Єврокомісії
Урсула фон дер Ляєн презентує свою програму перед депутатами Європейського парламенту в Страсбурзі, 16 липня 2019

На початку липня 2019 року лідери країн Євросоюзу домовилися внести на розгляд кандидатуру фон дер Ляєн на посаду президента Європейської комісії. На пресконференції, на якій оголосили про номінацію фон дер Ляєн, президент Європейської ради Дональд Туск згадав про намір фон дер Ляєн утримати Франса Тіммерманса на посаді першого віцепрезидента Комісії під час її правління. Раніше Тіммерманс був одним із «головних кандидатів» на посаду голови Комісії.[16] Політикиня оголосила, що йде у відставку з поста міністерки оборони Німеччини незалежно від результатів голосування в Європарламенті, щоб «на повну силу служити Європі».[17] Вона залишила своє міністерське крісло в Німеччині 31 липня 2019 року.[18]

16 липня затверджена Європейським парламентом на посаду президента Європейської комісії. Її кандидатуру підтримали 383 депутати (при потрібному мінімумі — 374), проти проголосували 327 членів парламенту.[19] Фон дер Ляєн стала першою жінкою на чолі Єврокомісії з 1 грудня 2019 року,[20] коли приступила до виконання обов'язків, а також першою німкою після Вальтера Гальштайна, який був першим головою Єврокомісії.[21]

Після висування кандидатури фон дер Ляєн на посаду президента Європейської комісії, Комісія забезпечила їй зарплату, офіс та персонал у Брюсселі для сприяння переговорів між європейськими інститутами щодо її обрання. Ці домовленості були продовжені, щоб забезпечити плавний перехід під час її обрання на посаду президента, доки новий Колегіум комісарів не буде затверджений Європейським парламентом і не вступить у повноваження в листопаді.[22] 1 грудня 2019 року фон дер Ляєн очолила посаду президента Європейської комісії після майже 30 років політичної кар'єри в Німеччині.[23]

Європейська політика фон дер Ляєн

Коли фон дер Ляєн жила в Брюсселі, її маленька сестра Беніта-Єва померла від раку в одинадцятирічному віці. Вона згадувала про «величезну безпорадність своїх батьків» щодо раку, що 2019 року стало однією з причин, щоб Європейська комісія «взяла на себе ініціативу в боротьбі з раком».[24]

Фон дер Ляєн підтримала запропоновану угоду про вільну торгівлю між Європейським Союзом та Меркосуром,[25] яка утворювала б одну з найбільших у світі зон вільної торгівлі.[26] Однак, експерти побоюються, що угода може призвести до більшої вирубки Амазонських лісів, оскільки вона розширює доступ на ринок бразильської яловичини.[27] Утім, австрійський парламент відхилив цю угоду у вересні 2019 року. Також французький президент Макрон відхилив цей документ «через недотримання екологічних стандартів у країнах Меркосур та опозицію французьких фермерів».[28]

Політика щодо коронавірусу

У березні 2020 року Комісія фон дер Ляєн відхилила ідею призупинити дію Шенгенської угоди з метою введення прикордонного контролю з Італією, яка на той час стала європейського центром пандемії коронавірусу.[29][30][31] Рішення викликало критику з боку деяких європейських політиків.[32][33] Після того як деякі держави-члени ЄС оголосили про закриття своїх національних кордонів для іноземних громадян через пандемію COVID-19, фон дер Ляєн заявила, що «певний контроль може бути виправданим, але загальні заборони на поїздки не вважаються найефективнішими з боку Всесвітньої організації охорони здоров'я. Крім того, вони мають сильний соціальний та економічний вплив, вони порушують життя людей та бізнес за кордоном».[34] Фон дер Ляєн засудила рішення США про обмеження подорожей до Сполучених Штатів із Європи, яка постраждала від коронавірусу.[35]

Позиція щодо протестів у Білорусі

У серпні 2020 року фон дер Ляєн закликала ввести санкції проти влади Білорусі після того, як силові структури в Мінську почали жорстоко придушувати тривалі акції протесту, спричинені офіційно повідомленими результатами президентських виборів.[36][37] Трохи менше ніж через місяць грецький прем'єр-міністр Кіріакос Міцотакіс попросив санкцій проти Туреччини, назвавши позицію фон дер Ляєн щодо Білорусі очевидним прецедентом; проте фон дер Ляєн аргументувала, що Туреччина і Білорусь — «дві різні ситуації».[38]

Політичні погляди

Урсула фон дер Ляєн підтримує відправлення військ для участі в місіях в Афганістані, ЦАР, Сирії та Малі. Обстоює створення єдиних збройних сил європейських країн, щоб посилити роль Європи в НАТО.[39] У Білій книзі Бундесверу, де сформульовані національні інтереси Німеччини, німецькі збройні сили вбачають у Росії партнера. Урсула фон дер Ляєн заявила, що в умовах української кризи це неможливо і хоче дати нове визначення Росії.[40] Фон дер Ляєн проти поставок зброї для України, оскільки це може стати приводом для відкритих воєнних дій в Україні з боку Росії.[41]

Примітки
  1. Пор. , ,
  2. President-elect Ursula von der Leyen. European Commission - European Commission (англ.). Процитовано 16 липня 2019.
  3. Deutscher Bundestag - Dr. Ursula von der Leyen. Deutscher Bundestag (нім.). Процитовано 17 липня 2019.
  4. Leyen, Ursula von der. C-reaktives Protein als diagnostischer Parameter zur Erfassung eines Amnioninfektionssyndroms bei vorzeitigem Blasensprung und therapeutischem Entspannungsbad in der Geburtsvorbereitung. Процитовано 17 липня 2019.
  5. Ursula von der Leyen | German politician. Encyclopedia Britannica (англ.). Процитовано 17 липня 2019.
  6. Dr. Ursula von der Leyen. Christlich Demokratische Union Deutschlands (нім.). 14 березня 2013. Процитовано 17 липня 2019.
  7. Wahl der CDU-Vizes: Schlechtes Ergebnis für von der Leyen. Spiegel Online (нім.). 7 грудня 2018. Процитовано 17 липня 2019.
  8. Wittrock, Philipp (6 грудня 2016). CDU-Führungskreis: Merkels Erben. Spiegel Online (нім.). Процитовано 17 липня 2019.
  9. - Hintergrund: Das neue CDU-Präsidium. General-Anzeiger Bonn (нім.). 9 грудня 2014. Процитовано 17 липня 2019.
  10. DVBS - horus 1/2015 - Schwerpunkt: Sozialleistungen auf dem Prüfstand - Uwe Boysen: Der Kampf ums Blindengeld – eine unendliche Geschichte mit verschiedenen Ausgängen. web.archive.org (нім.). 27 вересня 2015. Процитовано 17 липня 2019.
  11. Online, FOCUS. Favoritin im Rennen ums Gesundheitsministerium. FOCUS Online (нім.). Процитовано 17 липня 2019.
  12. Leithäuser, Johannes. Verteidigungsministerin von der Leyen: Große Fußstapfen, große Aufgaben (нім.). ISSN 0174-4909. Процитовано 17 липня 2019.
  13. Große Koalition: Das neue Kabinett auf einen Blick. Spiegel Online. 14 березня 2018. Процитовано 17 липня 2019.
  14. Deutscher Bundestag - 1. Untersuchungsausschuss des Verteidigungsausschusses gemäß.... Deutscher Bundestag (нім.). Процитовано 17 липня 2019.
  15. Gebauer, Matthias (18 жовтня 2018). Affäre um externe Berater: Strafanzeige gegen Ursula von der Leyen. Spiegel Online (нім.). Процитовано 17 липня 2019.
  16. Макрон і Туск пропонують Урсулу фон дер Ляєн на пост голови Єврокомісії - ЗМІ | DW | 02.07.2019. DW.COM (uk-UA). Deutsche Welle. Процитовано 20 листопада 2020.
  17. tagesschau.de. Verteidigungsministerium: Von der Leyen kündigt Rücktritt an. tagesschau.de (нім.). Процитовано 17 липня 2019.
  18. Deutscher Bundestag – Ausgeschiedene Abgeordnete der 19. Wahlperiode [German Bundestag – Outgoing Members of the 19th legislature]. Deutscher Bundestag (нім.). Процитовано 16 жовтня 2019.
  19. President-elect Ursula von der Leyen. European Commission - European Commission (англ.). Процитовано 16 липня 2019.
  20. Barigazzi, Jacopo; Herszenhorn, David M.; Bayer, Lili (2 липня 2019). EU leaders pick Germany's von der Leyen to lead Commission. POLITICO europe. Процитовано 2 липня 2019.
  21. Donahue, Patrick; Bodoni, Stephanie (2 липня 2018). EU Leaders Tap Germany's Von Der Leyen as Commission Chief. Bloomberg. Процитовано 8 липня 2019.
  22. Kostaki, Irene (5 липня 2019). Commission prepares for von der Leyen transition. New Europe. Процитовано 8 липня 2019.
  23. Феміністка, багатодітна мама і всюди перша: хто така Урсула фон дер Ляєн, яка очолила Єврокомісію?. hromadske.ua (укр.). Процитовано 20 листопада 2020.
  24. EU-Kommission: Von der Leyen sagt Krebs den Kampf an. Процитовано 6 грудня 2019.
  25. EU-Mercosur deal divides both sides of the Atlantic. EURACTIV. 11 липня 2019.
  26. Amazon fires spark European rift at G7 over Mercosur trade deal. Deutsche Welle. 24 серпня 2019.
  27. We must not barter the Amazon rainforest for burgers and steaks. www.theguardian.com. The Guardian. 2 липня 2019.
  28. Савінок, Віктор. Нові проблеми для Меркель: що заважає виходу Німеччини з карантину. www.eurointegration.com.ua. Українська правда. Процитовано 20 листопада 2020.
  29. Coronavirus: EU rules out Schengen border closures amid Italy outbreak. Deutsche Welle. 24 лютого 2020.
  30. Salvini and Le Pen Don't Have a Coronavirus Cure. Bloomberg. 25 лютого 2020.
  31. Coronavirus: Europe's open borders threatened by spread of disease. The Independent. 28 лютого 2020.
  32. Coronavirus: European borders likely to remain open despite crisis in Italy, observers say. South China Morning Post. 7 березня 2020.
  33. Coronavirus Nightmare Could Be the End for Europe's Borderless Dream. The New York Times. 26 лютого 2020.
  34. Denmark, Poland and Czechs seal borders over coronavirus. Financial Times. 12 березня 2020.
  35. EU condemns Trump travel ban from Europe as virus spreads. Associated Press (AP). 12 березня 2020.
  36. Єврокомісія готова до запровадження санкцій проти влади Білорусі. 5 канал (укр.). Процитовано 20 листопада 2020.
  37. EU Calls for Sanctions on Belarus After Disputed Elections. VOA News. 14 серпня 2020.
  38. Merkel and Macron vow to 'preserve' EU sovereignty in eastern Mediterranean. Euractiv. 21 серпня 2020.
  39. Фон дер Ляєн: «Я завжди була європейкою, ще до того, як дізналася, що я німкеня»
  40. Ляйен: ВС ФРГ не могут считать РФ партнером при украинском кризисе // «РИА Новости», 17.02.2015 (рос.)
  41. Фон дер Ляйен: поставки оружия на Украину помешают решению конфликта // «РИА Новости», 06.02.2015 (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.