Військово-медичний клінічний центр Південного регіону

Датою створення госпіталю вважається 18 квітня 1797 року. Початково, новий лікувальний заклад в м. Одесі було побудовано на Військовому узвозі і він міг приймати до 500 хворих, яких обслуговували 2 військові лікарі, 7 фельдшерів і 5 ординаторів.

Вже у 1808 році, госпіталь входить до складу Військового Відомства, а з 1816 року - був прикріплений до 8-го корпусу.

20 вересня 1877 року, на Французькому бульварі в м. Одесі було завершено будівництво нового приміщення на 416 ліжок.

Одеський госпіталь активно долучався до відновлення здоров'я поранених під час війн та великих військових збройних конфліктів, як то Дунайська кампанія Кримської війни (1853—1856) та Російсько-турецька війна (1877—1878).

Історія госпіталю також пов'язана з іменами видатних медиків. Зокрема, свого часу одеський госпіталь неодноразово відвідував Микола Пирогов.

Під час російсько-японської та Першої світової воєн, госпіталь формував та відправляв на фронти бригади сестер милосердя і здійснював лікування важкопоранених в стаціонарі.

З 1918 по 1930 роки, на території госпіталю розташовувались Вищі жіночі медичні курси.

У 1920 році, при госпіталі були засновані клініки терапії, гінекології, кардіології, отоларингології Одеського медичного інституту.

Наприкінці 1930-х років, одеський госпіталь отримав назву 411-й військовий госпіталь Одеського ВО.

Під час німецько-радянської війни, одеський госпіталь приймав поранених 9-ї, а потім Приморської армії. Пізніше, ситуація на фронтах змусила госпіталь переміститися у глибокий тил, спочатку до Нікополя, потім — до Запоріжжя, Донбасу та Самарканду в Узбекистані. Навесні 1943 року, 411-й військовий госпіталь був направлений на Воронезький (пізніше став 1-й Український) фронт. Але вже 26 червня 1944 року, госпіталь повернувся у пункт своєї постійної дислокації — м. Одесу.

30 квітня 1975 року, за досягнуті успіхи в медичному обслуговуванні військовослужбовців та у зв'язку з 30-ти річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні 411-й окружний військовий госпіталь було нагороджено Орденом Червоної Зірки та Грамотою Президії Верховної Ради СРСР з врученням Червоного Прапора.

В період з 1946 по 1982 роки, медичним персоналом 411-го військового госпіталю було захищено 4 докторських та 16 кандидатських робіт, а також впроваджено у практику більш ніж 200 раціоналізаторських пропозицій, більш ніж 140 нових методів діагностики та лікування хворих.

У період Афганської війни 1979—1989 років, 23 хірурги та медичних сестер госпіталю допомагали пораненим на території Афганістану. Велика кількість важкопоранених безпосередньо продовжували лікування у стаціонарі госпіталю в м. Одесі.

Протягом 1970—1990 років, в 411 одеському військовому госпіталі були збудовані нові корпуси, серед яких одноповерхова будівля КПП, трьох поверхова будівля, в якій були розміщені приймальне відділення, неврологічне, нейрохірургічне, центр крові, клініка шкірно-венерологічних хвороб та невідкладної медичної допомоги, кафедра госпітальної терапії, чотирьох поверхова будівля терапевтичного корпусу, — архітектор В.Воронін, інженери конструктори — Гуселетов М. М., Охотніченко В. М.

З 1986 року військовий госпіталь був розгорнутий до 1000 ліжок, були введені нові відділення та лаболаторія інфекційної імунології.

У 1994 році, в 411-му військовому госпіталі було відкрито ще 5 відділень та підвищено загальну кількість ліжко-місць - до 1100.

В 2000 році, наказом Міністерства охорони здоров'я України, 411-му Центральному військовому госпіталю Південного ОК було надано статус «клінічного».

1 серпня 2007 року, на підставі директиви Міністерства оборони України, 411-й військовий госпіталь став Військово-медичним клінічним центром Південного регіону (ВМКЦ Південного регіону)[1].

У 2007 році, відповідно до "Концепції розвитку військової медицини", в м. Одесі при Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону було сформовано 61-й мобільний військовий госпіталь (в/ч А0318).

При ВМКЦ Південного регіону діє військово-лікарська комісія, на яку покладено повноваження експертного визначення медичної та психологічної придатності особи до проходження військової служби в мирних та воєнних умовах, а також експертне визначення втрати здоров'я внаслідок бойових дій або проходження військової служби в мирний час і встановленні відповідної групи інвалідності учаснику бойових дій, експертне визначення зв'язку смерті/загибелі військовослужбовця з вогнепальним пораненням при захисті Батьківщини. Рішення військово-лікарських комісій - є підставою для отримання статусу члена родини загиблого військовослужбовця.