Вілго Геланен

Народився 1899 року в сім'ї окружного судді в місті Оулу у змішаній фінсько-шведській родині. До 1905 носив шведське прізвище Хеландер. Після школи і коледжу вступив до Гельсінського університету. Переривав навчання в 1918, відновив після повернення з війни.

Закінчив університет за курсом історії та економіки. Отримав ступінь бакалавра філософії. З 1937 — доктор філософії.

Під час громадянської війни 1918 Вілго Геланен став на сторону білих і служив у Охоронному корпусі.

У 1919 добровільно брав участь в естонській війні за незалежність. Повернувшись до Гельсінкі, завершив університетську освіту.

В середині 1920-х Геланен редагував студентський феноманський журнал, на початку 1930-х був головою університетської студентської спілки.

З 1922 по 1941 працював секретарем страхової компанії.

Вілго Геланен був переконаним прихильником Великої Фінляндії, дотримувався правих націоналістичних і антикомуністичних поглядів.

У 1923 вступив до Карельської Академічної Спілки (AKS).

У 1927 обраний головою AKS і протягом року очолював організацію. Згодом ще двічі очолював AKS — у 1934 — 1935 і 1936 — 1944.

З 1929 Вілго Геланен був прихильником правого Руху Лапуа, підтримав заколот у Мянтсяля[2].. Після розпуску Руху Лапуа Геланен приєднався до Патріотичного народного руху (IKL). Був у дружніх відносинах і активно співпрацював політично з Еліясом Сімойокі.

Політичні погляди Вілго Геланена не зовсім співпадали з поглядами його соратника по AKS — більш ліберального Урго Кекконена, майбутнього президента Фінляндії. Про цей розрив і подальше ворогування сам Кекконен згадував незадовго до своєї смерті в 1981.

У 1933 Геланен відвідував Естонію, встановив зв'язки з рухом вапсів Артура Сірка. Підтримував спробу естонського перевороту, яку організовували праві сили. У 1934 Геланен був оголошений персоною нон-ґрата в Естонії.

Під час Зимової війни Вілго Геланен очолював організацію Maan Turva («Безпека Землі»). Ця структура, афільована з AKS, займалася антисовєцькою військовою пропагандою, моніторингом суспільних настроїв і до певної міри контррозвідкою.

Вілго Геланен з великим ентузіазмом сприйняв совєцько-фінську війну (1941—1944), називав її «священною» і вважав історичним шансом для країни:

Тепер, об'єднавшись в одностайності, наш народ створює нову єдину Фінляндію і назавжди усуває загрозу зі сходу[3].

Геланен був одним з керівників фінської військової пропаганди в Східній Карелії, представляв МВС Фінляндії в Таллінні. З лютого 1943 очолював в Таллінні спеціальну комісію з евакуації інгерманландців з Естонії до Фінляндії. У 1944, під час совєцької окупації країн Балтії, Геланен активно допомагав еміґрації естонців до Фінляндії.

З 1940 Геланен також редагував часопис AKS "Suomen heimo". У 1942-1945 працював у страховому фонді Виборга.

За умовами Московського перемир'я 1944 діяльність AKS і IKL була заборонена, часопис "Suomen heimo" закритий. Однак Вілго Геланен не припинив політичної діяльності. Він намагався організувати антисовєцький опір силами фінських націоналістів, естонських емігрантів[4]. Однак ці спроби були припинені адміністрацією Маннергейма.

У 1948 Вілго Геланен був заарештований за звинуваченням у державній зраді на користь Фінляндії. Відбув в ув'язненні два з половиною роки. Після звільнення в 1951 впритул зайнявся літературною діяльністю.

Писати художню прозу і публіцистику Вілго Геланен почав з 17 років.

У 1921 — 1952 було опубліковано понад двадцять його авторських творів. Літературний успіх принесло перше ж видання — військові мемуари "Suomalaiset Viron vapaussodassa" ("Фіни в Естонській визвольній війні", 1921). Великий резонанс мали його романи, особливо "Sarastus ("Світанок", 1923) і "Helsingissä tapahtuu" (1941). Типовим героєм творів Геланена є молодий фінський патріот, який веде боротьбу з комуністами і національними зрадниками.

Геланен пішов працювати до "Helsingin Sanomat" і в 1952 вирушив у журналістське відрядження в ФРН. Там і помер від серцевого нападу.

Вілго Геланен був одружений з Кааріні Емілії Гюрскайнен. Мав у шлюбі четверо дітей[5]. Югані Геланен, 18-річний син Вілго Геланена, пропав безвісти в 1946 (імовірно він брав участь в прийомі політичних іммігрантів з Естонії).