Гвіздець

Час заснування Гвіздця невідомий. У письмових документах XIV століття Гвіздець згадуєтеся як значне поселення. За деякими історичними працями, поселення існувало у XIII—XIV століттях.

Перша згадка про Гвіздець 15 грудня 1373 року: князь Володислав Опольський в Ярославі[2] надає поселення Гвіздець руському шляхтичу Ходку (Хотку) Лоєвичу[3] за його заслуги, також поселення Чернова (Чернява). На умовах: може брати данину грошима, мешканці прикріплюються за землею, Лойович розпоряджається. Повинен виставляти військо в разі війни (1 піший, 1 кінний).[4]

Костел святого Антонія та монастир бернардинців на початку XX століття

Наступна згадка — 1375 року пов'язана з наданнями князя Владислава Опольчика Ваську Тептуховичу.[5] Боярин або шляхтич Васько Тептухович зазначений як володар поселення починаючи з 1416 року.

У XVI столітті Гвіздець у володінні Бучацьких (зокрема, за даними СГКП, 1564 року — Бучацьких гербу Леліва[6]), потім Потоцьких, Пузин.

16 серпня 1531 року головні сили війська Польського Королівства вирушили з-під Обертина до Гвіздця, захопленого молдаванами Петру Рареша. 19 серпня відбулась битва біля міста.[7]

Дідич-кальвініст Ян Теодорик Потоцький у листі від 28 серпня 1648 року до шляхти цієї землі закликав їх формувати загони проти селян-бунтівників (див. Універсал).

1715 року князь козельський Міхал (Михайло) Пузина заснував у Гвіздці дерев'яну резиденцію (кляштор) бернардинів.

1765 року переважну більшість (541 осіб, що приблизно 60 %) мешканців Гвіздця становили євреї. Родина Пузинів була патронами костелу бернардинів і синагоги.

Після приєднання Галичини до Габсбурзької монархії (з 1804 — Австрійської імперії, з 1867 року Австро-Угорської) 1785 року Гвіздець знову отримав статус міста, став значним торговельно-ремісничим містечком. Значно збільшене населення займалося торгівлею. Гвіздецька домінія мала власну печатку з зображенням герба роду Пузин (на блакитному тлі — червона брама, увінчана срібним хрестом), який в окремих джерелах межі XIX—XX століть трактується як тогочасний герб містечка.[8]

1801 року відкрили тривіальну (двомовну) народну школу, 1908 року — приватну українську школу. 1911 року в містечку було відкрито читальню і громадську бібліотеку. 1912 року в Гвіздці вже діяла п'ятикласна школа з польською мовою навчання. Вулиці були забруковані.

У 1934—1939 роках Гвіздець був центром ґміни Гвозьдзець-Място Коломийського повіту, впродовж 1940—1962 років — центром Гвіздецького району. 5 вересня 2019 року Гвіздець став центром селищної громади.

Станом на 1 січня 1939 року у громаді Гвіздець Місто з 2 850 жителів було 750 українців-грекокатоликів, 450 українців-латинників, 100 поляків і 1550 євреїв[9].

Під час Дугої світової війни, у 1939 році, згідно Пакту Молотова — Ріббентропа містечко перейшло до СРСР у складі УРСР, а в період 1941—1943 років спалено 329 будинків, загинуло 3633 цивільних мешканців, існувало гето.

Селище повністю газифіковане і телефонізоване.

У селищі є адміністративний будинок, споруджений в 2000 році, у якому крім селищної ради розміщені бібліотека для дорослих.

Районна лікарня № 2 на 50 ліжок, поліклініка, дві приватні аптеки, ощадкаса, банкомат та термінал самообслуговування ПриватБанку, відділення зв'язку, відділення Нової Пошти, відділення електрозв'язку, ЦМКС, відділення електродільниці РЕМ, станція АТС, відділення Коломийського управління газового господарства, комбінат комунальних підприємств, механізована пожежна команда. Відповідна мережа побутового обслуговування: телемайстерня, 5 перукарень, 1 майстерня з ремонту взуття, 2 пилорами.

Широка інфраструктура торговельного обслуговування: двічі на тиждень діє базар, де продаються харчі та господарські речі. Діє ресторан, весільний зал, бари, кафе, декілька спеціалізованих крамниць, магазинів промислової групи. Працює цех переробки м'яса.

Загальноосвітня середня школа I—III ступеня нараховує близько 800 учнів, загальноосвітня спеціальна школа інтернат на 140 учнів[10], школа мистецтв, дитячий садок, дитяча і масова бібліотеки, стадіон.

У селищі багато хто довіряє УПЦ КП. Є декілька сімей греко- і римо-католиків.

Наприкінці 1890-х років XIX століття через Гвіздець австрійці проклали залізницю, на якій розташована однойменна залізнична станція. У різні роки це була станція, роз'їзд та колійний пост (2015—2017).

Щоденно курсують дизель-поїзди у сполученні з Городенкою, Коломиєю, Заліщиками. З 3 серпня 2014 року призначений прямий поїзд «Гуцульщина» № 357/358 сполученням Київ — Рахів[12].

• Бальцій М. М. Гвіздець // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
• Вербиленко Г. А. Гвіздець // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 60. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Betlej A. Kościół p.w. Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Panny Marii i klasztor bernardynów w Gwoźdźcu // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa», 1996. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 4. — 211 s., 402 il. — S. 19—38. — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
• Gwoździec (2), miasteczko // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 924. (пол.) — S. 924. (пол.)
• Gwoździec (3), mały // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 924. (пол.) — S. 924—925. (пол.)
•  — S. 925. (пол.)Gwoździec (4), stary // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 925. (пол.)
• Gwoździec (3) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 547. (пол.) — S. 547—548. (пол.)
• Wyganowska W. O odkryciu polichromii bożnicy drewnianej w Gwoźdźcu pod Kołomyją // Rocznik Historii Sztuki. — 1988. — № XVII. — S. 429—436. (пол.)
• Пам'ятники градостроительства и архитектуры УССР. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 2.

• Селище Гвіздець (історія, люди, новини)
• Гвіздець
• Спільнота Гвіздця на фейсбук - https://www.facebook.com/groups/270890850433359/
• Стефан Томашевський. «Матеріали до історії Галичини»
• Коломийщина: селище міського типу Гвіздець
• Облікова картка^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Гвіздець / Замки та храми України
• Такий от Гвіздець (історична довідка, фоторепортаж)