Глинська сотня

На думку більшості сучасних істориків, Глинськ ще до 1648 р. разом із іншими містами «Вишневеччини» (лівобережних володінь князя Яреми Вишневецького) мав магдебурзьке право. Чернігівський краєзнавець XVIII ст. О. Шафонський вважав, що гербом Глинська на той час був видозмінений шляхетський герб «Аксак», який входив до великого родового герба князя (у щиті — пробите двома стрілами серце, над яким шляхетська корона).

О. Шафонський залишив описи датованих 1740-ми pp. печаток двох тогочасних офіційних установ Глинська — ратуші й сотенної канцелярії. Так, на ратушній печатці, за даними краєзнавця, було зображення щитка з хрестом, під яким — так само маленький хрестик: довкола напис «П. М. Г. Г.» («печать міська города Глинська»). О. Шафонський припускав, що цей символ міг походити від особистого герба місцевого сотника М. Жуковського (герб відрізнявся від емблеми на печатці глинської ратуші лише побічними фігурами — півмісяцем і зірками). На печатці Глинської сотенної канцелярії, то на ній зображення було докорінно іншим: малюнок вежі з написом вежа, довкола якого — літери: «П. П. С. Г.» («печать правління сотенного глинського»). 

Проте вже у другій половині XVIII ст. Глинська сотенна канцелярія користувалася печаткою з цілковито іншою геральдичною композицією. Відомі нині з фондів ЦЦІА України в м. Києві відбитки цієї печатки, датовані 1766 p., мали зображення коронованого серця, обтяженого двома перехрещеними стрілами: довкола цієї емблеми — фрагменти орнаментального картуша й літери: «П. С. П. Г.» («печать сотенного правління Глинського»).

Глинська фортеця[10] розташовувалася на підвищеному березі річки Сули. З трьох сторін була оточена глибокими ярами, на дні яких протікали струмки Великий Муховець і Глинськ, із четвертого боку — земляним валом з дерев'яним частоколом. Вал мав двоє воріт, а через Великий Муховець був перекинутий міст. Крім того, вище і нижче по течії Сули стояли 2 невеликі фортеці, з'єднані з містом і річкою ровом та валом. Як зазначав О.Шафонський, вони розташовані вище міста і «командуют оньїм й всеми по Суле лежащими местами». У другій половині XVIII ст. земляні укріплення ще можна було бачити, але більша частина їх уже була зруйнована.  

На території колишньої фортеці знаходилися 3 адміністративні будівлі. Там же стояли дубові Соборна церква Успіння Богородиці, побудована на кошти прихожан у 1773-1780 рр., і церква Воскресіння Христова, зведена у 1766 р. за підтримки тодішнього сотника Михайла Прокоф'єва.

Сотенні отамани:

З 1648 — Демко Мартинов(ич), перший сотник[11].

На 1654 — Іван Боглевський[12].

Кінець 1659 — на початок 1660-х — Іван Ковалевський[13].

1663 — Прокіп Жуковський[13].

З 1672 — Грицько Іванов (очевидно, Гришко Іванович Жуковський[13]).

1687-1692 — Михайло Прокопович Жуковський[14][15][16][17].

1692-1694 — Лаврін Ігнатович Замниборщ[18].

1694-1697 — Михайло Прокопович Жуковський[17] (знову).

1697-1714 — Андрій Михайлович Жуковський[16][19].

1714-1720-ті — Опанас Андрійович Жуковський[20][21].

На 1723 — Василь Жуковський (наказний сотник)[18][22][18].

Особовий склад малоросійської козацької старшини Глинської сотні в 1725 році[23].

• Опанас (Афанасій) Жуковський - сотник дійсний;
• Роман Ющенко — отаман наказний;
• Василь Івасенко — війт;
• Ярема Тищенко — бурмістр;
• Петро Григоріїв — писар.

Особовий склад малоросійської козацької старшини Глинської сотні в 1732 році[9].

• Опанас (Афанасій) Жуковський - сотник Глинський;
• Григорий Михайлович — отаман;
• Петро Григоріїв — писар;
• Стефан Бочеров Сакович — прапорщик.

1740 — Олексій Жуковський[24].

1740-ві (?) — Степан Жуковський[18].

1742-1762 — Антон Степанович Крижанівський (Крижановський)[25][26][27].

Після 1762 — Павло Світ[13].

1766 р. — Михайло Прокоф'єв[28].

на 1770 — Олексій Щербина[13].

На 1786 — Омелян Артем Шрамко[29] і Юхим Федоров Потебня[9][30].

Про втечу мешканців України протягом січня–лютого 1638 р. на терени Московської держави після придушення повстання Павлюка повідомляє московському царю путивльський воєвода Плещеєв. Серед переселенців, що знаходились в той час у Путивлі, воєвода називає козаків з містечка Глинська, що на Роменщині, — Федора Олексійовича та Герасима Гавриловича з родинами.[31]

На території Глинщини під час Визвольної війни значних військових дій не було.[32] 

Під час Північної війни Глинська сотня у складі Лубенського полку у 1700 р. брала участь у облозі м. Рига. 

Станом на 1708 р. на боці гетьмана Івана Мазепи, крім загону запорожців на чолі з кошовим отаманом Гордієнком, лишались Роменська, Глинська та Смілянська сотні Лубенського полку. 

Особливістю Глинської сотні був помітний вплив Ратуші на адміністративні справи та високий рівень станової козачої свідомості. Наприкінці літа 1891 р. у Глинську, де працювали харківські студенти-члени таємної політичної організації «Братство тарасівців», було закладено Програму цієї першої самостійницької організації модерних часів. 

• Нащадком глинських сотенних козаків є народний депутат України Олег Медуниця.
• Дворянський рід Жуковських-Прокоф'євих[33].