Заштатне місто

Зашта́тне мі́сто — тип населеного пункту в Російській імперії, що користувався правами міста, але не був адміністративним центром повіту. Іншими словами — безповітове місто. У окремих випадках таке місто могло бути центром волості (такими були Березна, Білопілля, Васильків, Глинськ, Градизьк, Золочів, Короп, Корсунь, Краснокутськ, Миропілля, Недригайлів, Слов'янськ, Чугуїв), або навіть входити до складу волості, центром якої було село (Здолбунів).

Ця категорія міст була введена у 1796 Павлом І при новому розподіл на губернії Російської імперії. Головним критерієм, що визначав статус населеного пункту, була кількість його мешканців. У випадках, коли кількість мешканців була недостатньою, міста переводились у категорію посадів.

На території України на час ліквідації повітового устрою 1923 року таких міст було 44 (заштатні міста були в усіх губерніях, однак кількість таких міст була різною - від 1 у Волинській та Катеринославській губерніях до 9 у Херсонській).

У Київській губернії з 1846 по 1919 роки не було заштатних міст.