Гордієвський Іван

о. Іван Гордієвський[1] (13 березня 1854, с. Доброполе — 14 липня 1927, м. Станиславів, нині Івано-Франківськ) — український греко-католицький священник, громадський та освітній діяч, благодійник. Митрат, почесний крилошанин, перший місцедекан Скальського деканату.

о. Іван Гордієвський
архипресвітер капітули, перший місцедекан Скальського деканату
Загальна інформація
Народження 13 березня 1854(1854-03-13)
с. Доброполе, нині Бучацька міська громада, Чортківський район, Тернопільська область, Україна
Смерть 14 липня 1927(1927-07-14) (73 роки)
м. Станиславів, нині Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, Україна
Громадянство  Австро-Угорщина →  ЗУНР
Освіта Львівський університет
Служіння в церкві
Конфесія УГКЦ
Рукоположення 1879

Учасник Українських визвольних змагань, депутат Станиславівської повітової ради ЗУНР.

Життєпис

Іван Гордієвський народився 13 березня 1854 року в селі Доброполі[2] (коронний край Королівство Галичини та Володимирії Австрійської імперії, нині Чортківського району Тернопільської области, Україна) в родині вчителя народних шкіл[3].

У 1879 році закінчив Львівський університет імені Франца І (нині — Львівський національний університет імені Івана Франка)[2] і був рукопокладений на священника Української греко-католицької церкви[4]. Служив на парафіях[5]: Калуш (1879—1880), Ягільниця поблизу Чорткова (1880—1881), Львів (1881—1883), Шманьківці поблизу Чорткова (1883—1909).

Скальський віцедекан у 1888—1909 роках[6] (перший місцедекан, зокрема, в 1909 році[7]). Став митратом[8], архипресвітером капітули, радником консисторії, настоятелем катедри у Станиславові[9] (нині собор Святого Воскресіння в Івано-Франківську).

У 1907 році кандидував у посли до австрійського парламенту (Райхсрату), однак не був обраний. Член окружної шкільної ради, організатор захоронок, бурс[2]. Член повітової ради[10]

Після початку наступу з Карпат австрійського війська під час Першої світової війни російська влада, побоюючись можливих саботажів, почала брати заручників з-поміж цивільних людей. Виконуючи цей наказ, станиславівський повітовий управитель наказав заарештувати кілька десятків свідомих українців, серед яких були д-р Іван Дем'янчук, о. Іван Гордієвський (арешт у січні 1915 року[11]), судовий радник Клим Кульчицький, лікар Володимир Янович, директор гімназії д-р Микола Сабат. Спочатку заарештованих тримали у станиславівській тюрмі «Діброва». Коли фронт наблизився до міста, то, на думку Івана Драбчука всіх заручників вивезли до Львова[12]. Руслан Делятинський стверджує, що в 1915 році о. Івана (також о. Єремію Івана Ломницького ЧСВВ) вивезли до Симбірська, звідки він повернувся до Станиславова в 1917 році[11].

Відомий як філантроп, багато займався благодійною діяльністю (наприклад, у 1920 році обраний до складу управи Товариства «Український фонд воєнних вдів і сиріт» у Львові[13]), допомагаючи бідним.

Він заснував у Шманьківцях братство тверезости, касу ощадности, крамницю мішаних товарів і збудував дім для читальні «Просвіта» та інших установ[14].

Був головою читальні товариства «Просвіта» у с. Стросівці[15]. Брав участь в українському національно-визвольному русі. Після утворення ЗУНР увійшов до складу Станиславівської повітової ради[16]. Польська влада обмежила його право переміщатися («конфінувала») в 1919 році[9].

Помер 14 липня 1927 року в Станиславові[2], де й був похований на місцевому цвинтарі[17]. Як і щороку, у суботу перед Зеленими Святами 1932 року в Станиславові відбулися заходи з вшанування пам'яти полеглих за український народ. Зокрема, у місцевій катедрі Службу Божу відправив вояк Української галицької армії (став інвалідом на війні), о. катехит Коновалець. Пізніше відбулися панахиди на могилах д-ра Яновича, Дениса Січинського, фундаторок товариства «Рідна Школа», митрата о. Гордієвського.[18]. Міський цвинтар в Івано-Франківську зруйнували за радянської влади (нині тут — Івано-Франківський меморіальний сквер), могила знищена[17].

Родина

Був удівцем принаймні станом на 1898 рік[10].

Брат — о. Порфирій Гордієвський (1857—1940) — український греко-католицький священник. Рукопокладений у 1889 році[19]. Служив священником у селах[20]: Шульганівка в околиці Чорткова (1889—1890, 1896—1898), Росохач в околиці Чорткова (1890—1891), невідомо (1891—1892), Устечко в околиці Заліщиків (1892—1894), Рожнів в околиці Снятина (1894—1896), Свидова/Мухавка в околиці Чорткова (1898—1905), Стрільче в околиці Городенки (1905—1909), Шманьківці в околиці Чорткова (1909—1938).

Дружина — Михайлина[21], дочка — Олена (у заміжжі — Гаврилко)[22][23].

Помер у 1940 році в селі Шманьківцях Чортківського району Тернопільської области. Похований разом з дружиною в Богослужбовій каплиці (побудована за час його служіння), розташованій на території сільського цвинтаря в Шманьківцях. Поруч з каплицею є могила онуки Любові[24].

Примітки
  1. У деяких джерелах фігурує з ім'ям Іоан або Йоан.
  2. Гуцал, с. 158.
  3. Народній ілюстрований калєндар товариства «Просвіта» на переступний рік 1928. — Львів : Коштом товариства «Просвіта» у Львові, 1928. — С. 274.
  4. Шематизм всего клира Греко-католицкой Епархіи Станиславôвской на рôкъ Божій 1909. — С. 211.
  5. Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — Т. 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — С. 144. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  6. Делятинський, с. 369.
  7. Шематизмь всего клира Греко-католицкой Епархіи Станиславовской на рокь Божій 1909. — 1909. — С. 109.
  8. Священнослужитель, нагороджений митрою — титул у греко-католицькій церкві, який давали священникам за особливі заслуги перед Церквою.
  9. Делятинський, с. 377.
  10. Шематизмь всего клира Греко-католицкой Епархіи Станиславовской на рокь Божій 1898. — 1898. — С. 116.
  11. Делятинський, с. 79.
  12. Драбчук І. Директор гімназії Микола Сабат // Івано-Франківська обласна організація НСКУ.
  13. Загальні збори Тов. «Український фонд воєнних вдів і сиріт» // Громадська думка. — 1920. — 10 трав.
  14. Чортківська округа. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія О. Соневицької та інші. — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1974. — Т. XXVII. — С. 231.
  15. Звіт з діяльности Товариства Просвіта. — Львів, 1908. — С. 112.
  16. Делятинський, с. 87.
  17. Фуштей А. Без минулого немає майбутнього… // Галицька Просвіта. — 2017. — Ч. 15 (641, 13 квіт.). — С. 3. — (Пантеон).
  18. На могилах борців у Станиславові // Діло. — 1932. — Ч. 136 (23 червня). — С. 3.
  19. Шематизмь всего клира Греко-католицкой Епархіи Станиславôвской на рôкъ Божій 1886. — С. 75.
  20. Блажейовський, Д. Історичний шематизм Станиславівської єпархії від її заснування до початку Другої світової війни (1885—1938). — Записки ЧСВВ, Секція I. — Т. 51. — Львів : Місіонер, 2002. — С. 199. — ISBN 966-658-228-4. (англ.)
  21. 1864—1918 — роки життя Михайлини Гордієвської.
  22. 1890—1967 (роки життя Олени Гордієвської)
  23. Олена Порфирівна Гордієвська нар. 8 лютого 1890 пом. 5 травня 1967, Родовід.
  24. о. Порфирій Гордієвський // Тернопільщина.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.