Грушевський Сергій Григорович

Сергі́й Григо́рович Груше́вський (24 червня 1892[1], Кам'янка Чигиринського повіту Київської губернії — 3 листопада 1937, урочище Сандармох у Карелії) — кандидат у члени 1-ї Державної думи та Установчих зборів, перший професор історії Донецького інституту народної освіти (Луганськ) у 1926–1930 роках, проректор із навчальної роботи, декан факультету соціального виховання та професор кафедри класової боротьби ДІНО, заступник директора інституту з наукової роботи, небіж Михайла Грушевського.

Грушевський Сергій Григорович
Сергій Грушевський (Луганськ)
Сергій Грушевський (Луганськ)
Народився 24 червня 1892(1892-06-24)
Кам'янка, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (45 років)
Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР,  СРСР
Поховання Сандармох
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність історик
Alma mater Київський Імператорський Університет Святого Володимира
Заклад Луганський національний університет імені Тараса Шевченка
Батько Григорій Миколайович Грушевський
Мати Ольга Володимирівна Ранцова
У шлюбі з Ольга Никифорівна Левитська

Батьки

Батько — Григорій Грушевський, священик на Черкащині. 1921 року перейшов в юрисдикцію Української автокефальної православної церкви. Після арешту 1937 року Г. Грушевський відбував покарання у сибірських таборах, де й загинув.

Мати — Ольга Грушевська (у дівоцтві — Ранцова) походила з петербурзької інтелігентної літературної родини.

Григорій та Ольга повінчались у Києві. У шлюбі мали трьох синів Сергія, Василя, Лева та дочку Ярину. Під час Другої світової війни Ярина, що була одруженою з етнічним німцем, вивезла матір до Німеччини, де вона 1945 року померла.

Хрещеним батьком Сергія був Михайло Грушевський, майбутній видатний український історик.

Біографія
С. Грушевський (крайній справа) серед викладачів і студентів ДІНО, 1928 р.
Меморіальний хрест на місці сталінських розстрілів в урочищі «Сандармох»

Сергій Грушевський закінчив 11 червня 1909 року[1] із золотою медаллю гімназію у Златополі, де навчались чи викладали В. Винниченко, М. Зеров, П. Филипович, Б. Лятошинський[2][3] та його стрий щонайбільше у третьому поколінні Грушевський Григорій Іванович.

1909 року вступив до Київського університету, який закінчив в 1913 році зі срібною медаллю і залишений на кафедрі історії професорським стипендіатом[4].

Був членом молодіжного чорносотенського товариства «Двуглавый орел», яка проводила українофобські та антисемітські акції, зокрема перешкоджала відзначенню 100-річчя Тараса Шевченка. В 1917 році був заступником голови Київського клубу російських націоналістів[5], гласним Київської міської думи (за списком відомого монархіста Шульгіна).

1916 року Сергій Грушевський одружився з Ольгою Левитською, дочкою священика на Чигиринщині.

У 1921 році став засновником та директором Інституту народної освіти імені III Інтернаціоналу у Златополі, на який було реорганізовано Златопільську гімназію.[6]

З 1922 року працював у Полтаві інспектором губернського відділу освіти та викладачем Полтавського інституту народної освіти. У травні 1923 року було випадково знайдено його публікацію в старому монархічному чорносотенному журналі. Тому за буржуазний націоналізм публічно покаявся в місцевій пресі. У 1925–1930 роках брав найактивнішу участь у розбудові Донецького інституту народної освіти. Був професором і деканом цього закладу вищої освіти. Спокутуючи "гріхи молодості", активно займався його українізацією.

Саме він був ініціатором та основним розробником проекту створення Наукового товариства на Донеччині в м. Луганську. 20 вересня 1926 року відбулося перше установче та організаційне засідання Наукового товариства Донбасу в приміщенні педагогічного музею ДІНО. Цей день і став днем народження НТД. На засіданні була присутня наукова інтелігенція міста у загальній кількості 35 осіб: 4 професори, 5 інженерів, 3 агрономи, 10 викладачів інститутів і технікумів та ін.

Головою товариства обрано С. Г. Грушевського[7]. Основною метою було визначено розширення впливу товариства на всю територію Донецької губернії: Старобільська, Артемівська, Сталінська та Маріупольська округи.

З 1926 до 1928 року діяльність товариства зосередилась у 5 секціях: археологічна, природознавча, педагогічна, соціально-історична, технічна, українознавча, а заявлені спершу медична та сільськогосподарська не приступили до роботи. На засіданнях секцій заслуховувалися численні доповіді з актуальних питань. Зокрема, з доповідями на засіданнях археологічної секції виступали С. О. Локтюшев «Раскопки в Луганском округе в 1926—1927 гг.» (14.04.1927), «Раскопки в городищах Луганского округа» (15.06.1927), «Охрана памятников в Луганском округе» (14.02.1928), В. О. Фесенко «Научное значение архива Луганского литейного завода» (14.02.1927); по педагогічній секції — Ф. А. Бєльський «Тести Кортіса та спосіб користування їми» (18.10.1926), «Організація шкіл для зверхобдарованих» (02.03.1927), «Вимірювання організованості шкільної групи» (14.11.1927), по соціально-історичній — С. Г. Грушевський «До характеристики окупації німцями Вкраїни у 1918 р.» (за матеріалами Луганського окрарху) (13.10.1926), «Кирило-Методієвське братство» (18.03.1927), «Нарис з історії Жовтневої Революції на Луганщині» (04.12.1927) та ін.

1930 року переїхав до Кубані й активно включився запроваджувати політику українізації в Кубанському інституті народної освіти імені М. Скрипника.

Розстріл

С. Грушевський спочатку підтримав каральну політику СРСР проти української інтелігенції. 1930 року під час процесу «Спілки визволення України» зібрав на мітинг наукових співробітників і студентів ДІНО, на якому «гнівно засудили ворогів народу».[8]

Проте незабаром і сам став жертвою радянської репресивної машини. 13 січня 1933 року професора заарештували. У серпні колегія ОДПУ засудила його на 10 років ув'язнення, яке він відбував у Соловецькому таборі особливого призначення.

3 листопада 1937 року Сергія Грушевського розстріляли в урочищі Сандармох у Карелії.

Посмертно реабілітований Постановою Військового трибуналу Північнокавказького округу 8.08.1960 р. за відсутністю складу злочину.

Див. також

Примітки
  1. Державний архів Кіровоградської області, Фонд 499, опис.1, справа 511, C.74
  2. Орел С. Златопольская гимназия: возродим или забудем? // «Дзеркало тижня», 19.04.2013 (рос.)
  3. Постаті Новомиргородщини // «Новомиргородщина», № 2 (9237) від 11.01.2014. — С. 6.
  4. Державний архів Черкаської області. Формулярний список причту парафії Святої Трійці Української Автокефальної Православної Церкви села Кримки. Ф. Р-442 оп.1 спр.48 С.19зв.-20
  5. Титанік ідеалістів: Київ як колиска російського націоналізму – Лікбез (uk-UK). Процитовано 27 січня 2018.
  6. Кучерук О. Сергій з роду Грушевських // «Радіо Свобода», 10.01.2013
  7. Принь, Олександр (11.07.2018). Наукове товариство на Донеччині: міфи та реалії ХХ століття / О. В. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — К., 2013. — Вип. 24 — С. 214—221.. Наукове товариство на Донеччині: міфи та реалії XX століття / О. В. Принь // Праці Центру пам'яткознавства. — К., 2013. — Вип. 24 — С. 214—221. (українською). Процитовано 11.07.2018.
  8. Справа Білокінь С. «Спілки визволення України» й перспективи її дальшого вивчення Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine..

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.