Грушківка (Черкаський район)

Село засновано на початку XVII століття, ймовірно, кріпаками-втікачами та чумаками, які селилися на берегах річки Косарки. Є припущення, що назва села носить ім'я генерального писаря Війська Запорозького Івана Груші (Грушки) — ймовірного предка Михайла Грушевського.

До Визвольної війни українського народу середини XVII століття ці землі належали шляхтичам Житкевичам. З 1649 року. власником став Богдан Хмельницький. Після Андрусівської угоди 1667 року землі відійшли колишнім власникам. З 1740 року Грушківка входила до Кам'янського ключа Смілянського староства і до 1785 року належала магнатам Любомирським.

Фаворит цариці Катерини II граф Г. Потьомкін придбав містечко Смілу з околицями і Кам'янку з навколишніми населеними пунктами і подарував своїй племінниці Катерині Миколаївні Самойловій, яка вийшла вдруге заміж за Л. Д. Давидова. Поміщики Давидови продали Грушківку графу О. О. Бобринському в 1845 році.

Економічне пожвавлення в селі настає з моменту побудови Фастівської залізниці (1875—1876 роки.), що дало змогу включитися в загальноросійський ринок. Основним товаром були цукор та ліс.

На кінець XIX століття село разом з іншими населеними пунктами входило до Кам'янської волості Чигиринського повіту.

У 1903 році збудовано і освячено дерев'яну Свято-Успенську Церкву Пресвятої Богородиці, яка діє й нині.

10—15 червня 1905 року в селі відбувся страйк робітників цукрового заводу, який було придушено.

19 — 20 лютого 1920 року у Грушівці під час Зимового походу зупинився на ночівлю Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР[2].

Населення Грушівки було дуже національно налаштоване, і в 1921 році на околиці села повстанці Холодноярської організації розгромили спеціальний відділ Петроградського ВЧК. Незважаючи на супротив населення, радянська влада на території села остаточно встановилася у 1922 році.

Страшним лихоліттям прокотився по Грушківці Голодомор. Більше двохсот її мешканців померло.

В роки радянсько-німецької війни в селі діяв радянський партизанський загін П. А. Дубового. 363 жителя села воювали на фронтах, 256 з них загинули, 47 нагороджені бойовими орденами і медалями. У бою за відвоювання села загинуло 145 радянських воїнів.

Станом на 1972 рік в селі мешкало 2450 жителів, працював колгосп «Шлях до комунізму», за яким було закріплено 3,4 тисячі га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2,1 тисяча га орної землі. Основними напрямами господарства були вирощування зернових культур і цукрових буряків, було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. На той час в селі працювали середня школа, клуб із залом на 200 місць, бібліотека з фондом 6 тисяч книг, дитячі ясла, 2 медпункти, пологовий будинок і дитячий санаторій.

У 1975 році відкрито середню школу, а у 2003 році — на її базі дитсадок «Рукавичка».

Неподалік села досліджено кургани доби бронзи та ранньоскіфських часів.

В селі народилися:

• Конякін Олександр Федорович — Герой Радянського Союзу.
• Кулинич Іван Маркович — український історик.
• Юрченко Василь Петрович — семикратний чемпіон світу, двократний Олімпійський чемпіон з веслування на байдарках і каное.

Знатні люди села:

• учасник радянсько-німецької війни, генерал-майор М. Ю. Клименко;
• в роки війни комісар 608-го стрілецького полку, кавалер ордена Бойового Червоного Прапора (нагороджений посмертно) Г. А. Глигало.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)