Гірська горила

Гірські горили надзвичайно соціальні, живуть стабільними групами, дорослі самці і самки мають міцні стосунки. Стосунки між самками в групі відносно слабкі. Групи не територіальні; лідер групи захищатиме свою групу, а не територію.[12]

• 
  Лідер групи і самка
• 
  Дворічне дитинча, Уганда
• 
  Мати з десятимісячною дитиною, Руанда

61 % груп складаються з одного дорослого самця і кількох самок, в 36 % груп більше одного самця. Залишок складають одинокі самці. або групи виключно з самців, зазвичай з одного дорослого і кількох молодих.[13] Розміри групи варіюються від п'яти до тридцяти особин, зазвичай близько десяти. Типова група складається з одного дорослого домінантного самця, що є безсумнівним лідером групи, другого дорослого самця, який може бути молодшим братом чи навіть дорослим сином лідера групи, одного чи двох молодих самців, що виконують роль вартових, від трьох до десяти половозрілих самок, які зазвичай до кінця життя пов'язані з домінантним самцем і від трьох до десяти підлітків і малят.[14]

Більшість самців і близько 60 % самок покидають родинну групу.[15] Самці полишають її у віці 11 років: часто процес розділення відбувається поступово: вони проводять все більше часу на околицях території групи, поки вкінці її не залишать. Після цього вони можуть мандрувати наодинці або в складі групи з самців протягом 2–5 років, перш ніж зможуть привабити самок приєднатись до них і сформувати нову групу. Самки зазвичай покидають групу у віці 8 років, або переходячи безпосередньо в сформовану групу, або створюючи нову з одиноким самцем. Самки часто переходять із групи в групу. поки нарешті не визначаться з конкретним самцем.[16]

Домінантний самець формує напрямок руху групи, приводить їх до підходящих місць годування впродовж року. Він також є посередником в конфліктах всередині групи. і захищає її від зовнішніх загроз. Коли група зазнає нападу людей, леопардів, чи інших горил, лідер групи буде їх захищати навіть ціною власного життя.[17] Він весь час знаходиться в центрі уваги, молодь часто знаходиться поряд із ним, включає його в свої ігри. Якщо мати помирає чи покидає групу, самець зазвичай піклується про її потомство, навіть дозволяє йому спати у власному гнізді.[18]

Коли домінантний самець помирає або гине від хвороби, нещасного випадку чи браконьєрів, сімейна група може бути розпущена.[9] Якщо не знайдеться прийнятного потомка чоловічої статі, здатного зайняти його місце, група або розділиться, або приведе нового самця з-поза групи. Коли до сімейної групи приєднується новий дорослий самець, займаючи місце лідера, він може вбити всіх малих дитинчат покійного самця. Дітовбивство в стабільних групах не спостерігається.[19]

Незважаючи на силу і міць гірських горил, вони зазвичай поводять себе м'яко і делікатно.[17] Сильна агресія рідко зустрічається в стабільних групах, але при зустрічі двох груп гірських горил, два домінантних самці можуть іноді вступати в смертельний двобій, використовуючи ікла для нанесення глибоких ран.[14] З цієї причини конфлікти зазвичай вирішуються з допомогою демонстрацій і інших форм поведінки, призначених для залякування, але не переходячи до фізичного протистояння. Для горил характерний ритуальний герць. Послідовність двобою має дев'ять кроків: (1) голосне вигукування, що поступово пришвидшуються, (2) символічне харчування, (3) вставання на дві ноги, (4) жбурляння рослинності, (5) биття в груди кулаками, (6) удари ногою, (7) біг боком на чотирьох ногах, (8) ляскання і рвання рослинності, і (9) удари долонями по землі.[20]

Молода горила, віком 2-3 роки

Період полуденного відпочинку- важливий час для налагодження і скріплення відносин в групі. Взаємний грумінг скріплює соціальні зв'язки і допомагає позбавитись бруду і паразитів. Він не так часто зустрічається в горил, як в інших приматів, хоча самки регулярно піклуються за потомством. Молоді горили частіше граються і в цілому більше часу проводять на деревах, ніж великі дорослі горили. Гра допомагає їм навчитися комунікувати і поводитись в групі. Активності включають боротьбу, погоні і акробатику. Самець і самки теж іноді можуть долучатись до ігор.[21]

Розрізняють двадцять п'ять видів вокалізації, багато з яких використовуються в основному для групового спілкування в густій рослинності. Звуки, схожі на гарчання і лай, частіше звучать під час пересування, і вказують на місцезнаходження окремих членів групи.[22] Їх також використовують під час соціальних взаємодій. коли вимагається дисципліна. Крики і ричання сигналізують про тривогу або попередження, і часто виконуються самцями-ватажками. Глибока відрижка з урчанням свідчить про задоволення і часто звучить під час харчування і відпочинку. Це найбільш поширена форма внурішноьогрупового спілкування.[14]

По невідомим причинам гірські горили від природи бояться деяких рептилій і комах. Дитинча, природною поведінкою якого є переслідування всього рухомого, буде з усіх причин уникати хамелеонів і гусені. Вони також бояться води, і будуть переходити струмок, лише коли вони можуть зробити це і не намокнути, наприклад за допомогою повалених дерев, і не люблять дощ.[23]

Природоохоронні заходи призвели до зростання загальної популяції гірської горили (Gorilla beringei beringei) в горах Вірунга і лісі Бвінді. вважається на даний момент, що загальна чисельність складає понад 1000 осіб.

У грудні 2010 року офіційний сайт Національного парку Вірунга повідомив, що «кількість гірських горил, що проживають в лісовій зоні на перетині трьох держав, збільшилась на 26,3 % за останні сім років — середній темп приросту склав 3,7 % за рік.»[26] За даними перепису 2010-го року в регіоні мешкало 480 гірських горил, в порівнянні з переписом 2003 року (380 тварин), що в свою чергу на 17 % більше, ніж під час перепису 1989 року(320 тварин).[27] На сьогодні чисельність майже подвоїлася з часів перепису 1981 року, коли на досліджуваній території залишалось лише 254 горили.[28]

Перепис 2006 року в Бвінді показав, що популяція складає 340 горил, що на 6 % більше загальної популяції 2002 року, і на 12 % більше за 320 тварин в 1997 році.[29] Всі ці дослідження були зроблені на основі традиційних методів перепису, з використанням зразків посліду, збиранням нічних гнізд. І навпаки, генетичний аналіз під час перепису 2006 року показав, що в Бвінді живе всього біля 300 особин. Різниця підкреслює складність використання неточних даних перепису для оцінки приросту популяції.

Як в Бвінді, так і в горах Вірунга, згідно комп'ютерного моделювання динаміки популяції, групи горил, звиклих до дослідників і екотуристів мають більш високі темпи приросту ніж ізольовані від людей групи.[25][30] Звикання означає, що в результаті постійних нейтральних контактів з людьми, горили демонструють нормальну поведінку, коли люди знаходяться в безпосередній близькості. Такі горили ретельніше охороняються персоналом парку, вони отримують ветеринарну допомогу при потраплянні в пастку, респіраторних і інших небезпечних хворобах. Тим не менш, дослідники рекомендували залишити деяких горил ізольованими, щоб не наражати їх на небезпеку зараження хворобами від людей.[30]

Незважаючи на приріст популяції, гірська горила все ще знаходиться під загрозою вимирання. У 2018 році Червоний список МСОП перелічив гірську горилу в списку видів під загрозою вимирання.

Гірські горили зазвичай не вбивають на бушміт, але їх часто калічать і вбивають пастки, поставлені на інших тварин. Їх вбивають заради голів, рук і ніг, які потім продають колекціонерам. Дитинчат продають зоопаркам і людям, які хочуть тримати горилу в якості домашнього улюбленця. Викрадення дітей, як правило, призводить до вбивства щонайменше однієї дорослої горили, так як члени групи будуть битися до смерті, аби захистити малечу.[31]

Це одна з найбільш серйозних загроз для популяцій горил. Ліси, в яких проживають горили, оточені поселеннями людей, що швидко розширюються.[32] Наприкінці 1960-тих заповідна зона Вірунга(на той нас частина Руандійського Національного Парку) була зменшена більш ніж наполовину від початкових розмірів, а виведені з-під охорони землі були віддані на пасовища.[33] Це призвело до значного скорочення кількості горил до середини 1970-тих. Деякі групи робили набіги на поля в пошуках їжі, викликаючи ворожість населення.

На думку деяких дослідників, інфекційні хвороби (переважно респіраторні) є причиною 20 % раптових смертей серед популяцій гірських горил.[34] Ризик передачі хвороб не обмежується хворобами людей, передача патогенів від домашніх тварин і худоби через забруднену воду також викликає стурбованість.[35] Дослідження показали, що водні шлунково-кишкові паразити, такі як Криптоспоридії, мікроспоридії і лямблії генетично ідентичні в худоби, людей і горил, особливо на межі лісу Бвінді в Уганді.[36]

Руанда, Уганда і ДР Конго були політично нестабільні і страждали від війн і громадських заворушень протягом останніх десятиліть. Моделювання 2003 року дозволили припускати, що під час війн і заворушень у популяції горил підвищувався рівень смертності і знижувався репродуктивний успіх.[37] Крім того, є і більш безпосередні наслідки конфліктів: надходили свідчення загибелі горил в парку Бірунга внаслідок підриву на мінах.[38] Посилювалось знищення навколишнього середовища, оскільки біженці покидали міста і вилубували ліси на дрова, а під час геноциду в Руанді збільшувались випадки браконьєрства через загальний занепад системи правопорядку.[39] В січні 2021 року у Вірунга були вбиті шестеро рейнджерів. Влада звинуватила місцеві загони Маї-маї. Охорона парку часто піддається нападам бракон'єрів: так в квітні 2020 року були вбиті 13 рейнджерів[40]..

Основною міжнародною не державною організацією, що займається збереженням гірських горил є Міжнародна програма зі збереження горил, заснована 1991 року спільними зусиллями таких організацій, як Африканський фонд дикої природи, Fauna & Flora International і Всесвітній фонд дикої природи.[41] Збереження вимагає роботи на багатьох рівнях, від місцевого до міжнародного, і включає як захист і законодавче забезпечення, так і дослідження і просвіту. Даян Фоссі розділяла зусилля зі збереження на наступні три категорії:

• Активна охорона включає регулярне патрулювання територій заповідників з метою знищення пасток і інших знарядь браконьєрів, посилений правовий контроль, підрахунок чисельності популяції, а також надійні заходи безпеки для обмеження доступу до середовищ проживання тварин.
• Теоретичне збереження, що направлене на стимулювання зростання туризму за рахунок покращення інфраструктури: доріг і місць проживання туристів.
• Управління збереженням на рівні місцевих громад, що полягає в намаганні знайти баланс між задоволенням потреб місцевих громад і збереженням заповідного фонду, а також у включенні місцевого населення в процеси прийняття рішень.[42]

Процес спільного управління мав успіх у національному парку Бвінді. Ліс був визнаний національним парком у 1991 році; це пройшло без консультацій з громадськістю, і новий статус заборонив місцевим жителям доступ до ресурсів парку, а також зменшив їх економічні можливості. Тоді було спровоковано кілька лісових пожеж, і горили опинилися в небезпеці.[43] Для протидії невдоволенню були розроблені три схеми отримання вигод від існування національного парку і залучення місцевих громад до управління парком. Вони включали угоди, що дозволяють контрольований збір ресурсів в парку; отримання первинного доходу від туризму і відкриття трастового фонду на розвиток громади. Таким чином, напруження між людьми і парком зменшилось, і опитування суспільної думки показали, що часка людей, що підтримують парк, невпинно зростає. Більш того, припинились випадки умисних підпалів, і зменшилась кількість пасток. Започаткування церемонії Квіта Ізіна (2005 року) також позитивно вплинуло на приверненні уваги до збереження горил і їх важливості для місцевих громад.

У 2002 році національні парки Руанди пройшли процес реструктуризації. Це призвело до збільшення інвестицій: директор Міжнародної програми зі збереження горил Ежен Рутагарама заявив: «Вони отримали більше рейнджерів з вищими зарплатами, більше радіоприймачів, більше патрульних машин і найкращі тренування зі збереження дикої природи. Вони також збудували більше спостережних пунктів, звідки рейнджерам простіше спостерігати за горилами.»[44] Фінансування таких покращень здійснюється за рахунок туризму-в 2008 році біля 20 000 туристів відвідали парки з горилами в Руанді, що принесло паркам біля 8 мільйонів доларів США. В Уганді туризм розглядають як «високоприбутковий вид діяльності, який приносить достатньо доходів, щоби покрити видатки на національні парки і внести вклад до національного бюджету Управління дикої природи Уганди.»[45]