Велике переселення народів

Перші зафіксовані рухи племен на території Європи розпочалися між 230—200 роками до нашої ери з приходом бастарнів і скірів (до Чорного моря), згодом у 113 році до нашої ери з півночі (Ютландії) в Римську імперію почали вторгнення кімври, тевтони і амброни. У 58 році до нашої ери Цезар дає відсіч свевам, що вторглися до Галії під командуванням Аріовіста. Успіхи римлян під проводом Августа зводяться нанівець внаслідок поразок Квінтілія Вара від херусків (9 рік до нашої ери), проте кордони вздовж Рейну — Дунаю римляни втримують, пізніше навіть здобувають і забезпечують лімесами райони між Дунаєм і верхнім Рейном (Декуматські поля, 74 рік). Після перших боїв римлян з маркоманами (166-180 роки) починається вторгнення до Римської імперії хаттів (171 рік), алеманів (з 213 року), готів (236 рік) і франків (257 рік). Після відмови від верхньорейнського-реційського лімесу у 260 році починається вторгнення алеманів на кордоні вздовж Рейну, після залишення римлянами провінції Дакія у 270 році починаються напади готів на дунайському кордоні.

Серед основних причин переселення племен IV–VI столітті дослідники називають: зміну клімату, збільшення населення і нестачу земель. Переміщення одних племен витісняло інші, які у свою чергу були змушені здобувати та освоювати нові території для життя. Таким чином, відбувався процес ланцюгової реакції. Приводом до Великого переселення народів став наступ гунів, які у 375 році знищують державу остготів.

У IV-му столітті римляни розселяють германців як федератів (союзників) на своїх кордонах, вони одержують щорічне утримання (annonae foederatae) і беруть на себе захист кордонів. У V-му столітті виникають германські народні поселення на римському терені. Східні германці стають рушіями переселення народів, що за часом обмежене періодом з 375 року (вторгнення гунів до остготів) до 568 року (захоплення земель лангобардами в Італії). Велике переселення народів почалось поступовим пересуванням готів (що належали до східних германських племен) з Прибалтики в Українське Причорномор'я. Готські племена осіли в пониззі Дніпра (остготи) та між Дністром і Дунаєм (вестготи). У 375 році гуни, розбивши племінний союз готів на чолі з Германаріхом, покорили більшу частину остготів та інші племена. Восени 376, під тиском гунів, вестготи, перейшовши Дунай, оселились, з дозволу Риму, на території римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). У 377 році, внаслідок постійних утисків римських чиновників, вестготи підняли повстання, до якого приєднались раби і колони. У серпні 378 повсталі розгромили римську армію під Андріанополем. Лише в 382 імператору Феодосію вдалося придушити повстання і переселити готів до Мезії і Фракії. За Аларіха, який стає королем вестготів, вони починають шукати нових місць проживання. Після розбійного походу Балканським півостровом і Пелопоннесом Аларіха призначають воєводою Іллірики (Magister militum per Illyricum). Близько 400-го року бургунди пересуваються в райони річок Рейну — Майну і засновують державу на середньому Рейні (столицею, за легендою, був Вормс) за правління Гундагара (Гунтер). У 401-403 роках вестготи на чолі з Аларіхом І розпочали похід в Італію. Спочатку його відкинув Стіліхон поблизу Полленції (402 рік) і Верони (403 рік). 406 року вандали, квади, свеви і алани перетинають рейнський кордон, звільнений Стіліхоном від римських легіонів. По смерті Стіліхона (408 рік) відбувається облога готами Риму, після сплати величезної контрибуції готи відступають. 409 року вандали, пройшовши через Галлію, досягають Іспанії, де їх поселяють як федератів. Після марної облоги імператором Гонорієм Равенни, вестготи 24 серпня 410 року здобули і розорили Рим. У цьому ж році перед переправою до Африки Аларіх помирає в Козенці. Спадкоємцем і швагером Аларіха був у 410-415 роках Атаульф, який пізніше одружується з полонянкою Галлою Плацідією, сестрою Гонорія. Під керівництвом Атаульфа вестготи захопили значну частину Галії, а пізніше — Іспанії. 419 року король вестготів Валлія заснував на цих землях Тулузьке королівство (419-507). 429 року вандали переправляються під приводом Гейзеріха до Африки. 436 року Бургундську державу знищує гунське допоміжне військо, закликане римським воєначальником Аецієм. 439 року вандали утворюють у Африці свою державу. 443 року бургунди розселяються на річках Сона і Рона, де вони утворюють свою державу. До середини V століття германські племена (вандали, алемани, бургунди, франки, англи, сакси) заселили територію Західної Римської імперії та створили в кінці VI–VII століття свої королівства.

Гуни, які утворили величезну державу на чолі з Аттілою, намагалися захопити Галлію та Італію. Проте після поразки на Каталаунських полях (451) та смерті Аттіли їхня держава розпалась. Існує легенда про те, як імператор послав римську красуню до Аттіли. Аттіла закохався в неї і вони вирішили одружитися. Та римська красуня сказала, що спочатку він повинен випити келих вина. Потайки красуня підсипала туди сильну отруту. Випивши це, Аттіла помер.

У 455 році Рим зайняли і зруйнували вандали. У 476 вождь племені скирів, Одоакр, скинув останнього імператора Ромула Августа — і Римська імперія перестала існувати. У VI–VII столітті почався завершальний етап великого переселення народів. У цей період племена антів, гепідів, болгар, хорватів, сербів, аварів та ін. вступили на територію Східної Римської імперії (Візантії).

З 527 року анти, склавіни разом з гунами здійснювали часті походи на Константинополь. У 577 слов'яни зайняли землі на території Фракії і Македонії, а на початку VII століття Далмацію та Істрію. З кінцем VII століття слов'яни займали майже весь Балканський півострів і деякі області Малої Азії. Велике переселення народів стало однією з причин падіння рабовласницької Західної Римської імперії.

Західна Римська імперія перестає існувати. На її місці виникають держави німців яких навертає до аріанського християнства гот Вульфіла (жив близько 310-382/383 років), котрий переклав Біблію готською мовою. Залишену германцями місцевість на схід від Ельби заселяють слов'яни.

• Велике переселення народів. Історія неспокійної епохи IV та V століть: курс лекцій / Маґдалена Мончиньська ; пер. з польської І. Тризни, М. Левади. — К. : Софія-А, 2009. — 400 с.
• Кіндер Г., Хільгеман В. «Всесвітня історія: dtv-Atlas»: Пер. з нім. — К.: Знання-Прес, 2001.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Der Grosse Brockhaus. Bd. 15, S. 232.
• Lexikon des Mittelalters. München-Zürich: Artemis Verlag, Bd. 8., S. 1822—1824.

• Н. С. Абашина. Велике переселення народів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 465. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.